Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 121
Перейти на сторінку:
його з Хві.

Підвівся, його м’язи заклякли від довгого сидіння. Його гнала цікавість і в’язь тієї сили. Вийшов до коридору, не звернув уваги на зацікавлені погляди вартівниць, повз яких проходив, — і та непоборна внутрішня сила потягла його до робочого кабінету Монео.

Коли Айдаго ввійшов до кімнати, Хві вже була там. Зайняла місце за протилежним від Монео кінцем захаращеного стола, підібгавши ніжки в червоних кімнатних черевичках під сіру подушку. Ледь Айдаго встиг роздивитися, що Хві вдягнена в довгу коричневу сукню з плетеним зеленим поясом, як вона обернулася, і він не міг уже бачити нічого, крім її обличчя. Її губи беззвучно промовили його ім’я.

«Навіть вона вже чула», — подумав він.

Як не дивно, ця думка додала йому сил. Усі його сьогоднішні міркування почали по-новому переформовуватися в його свідомості.

— Прошу, сідай, Дункане, — сказав Монео. Жестом вказав на подушку поруч із Хві. Його голос звучав якось дивно, запинаючись, з інтонаціями, які мало хто, крім Лето, помічав у нього. Не відривав погляду від заваленого паперами столу. Надвечірнє сонячне проміння кидало на цей балаган схожу на павука тінь від золотого преспап’є у формі фантастичного дерева з самоцвітами плодів, що здіймалося над полум’яно-кристалічною горою.

Айдаго сів на подушку, дивлячись, як Хві очима слідкує за тим, як він сідає. Потім вона перевела погляд на Монео, а Дункан помітив на її обличчі гнів. Звичний білий однострій Монео був розстебнутий зверху, відкриваючи поморщену шию й частку підгорля. Айдаго глянув йому в очі, змушуючи розпочати розмову.

Монео відповів на його погляд, зауваживши, що Айдаго досі одягнений у той самий чорний однострій, що й уранці. Спереду навіть залишився невеликий брудний слід, після того як Монео кинув його на підлогу в коридорі. Проте Айдаго не мав уже древнього Атрідівського ножа. Це стурбувало Монео.

— Те, що я зробив зранку, непростиме, — сказав Монео. — Тому я й не прошу пробачення. Просто прошу, щоб ти спробував зрозуміти.

Як помітив Айдаго, Хві не здивував такий вступ. Можна було зрозуміти, про що розмовляли ці двоє до його приходу.

Айдаго не відповів, і Монео продовжив:

— Я не мав права вселити в тебе почуття меншовартості.

Слова й поведінка Монео здалися Айдаго дивними. Він досі відчував, що ним маніпулюють, що він декласований і потрапив не у свій час, але більше не підозрював, що Монео з ним грається. Щось звело мажордома до кам’янистого підґрунтя щирості. Це усвідомлення поєднало всесвіт Лето, смертоносний еротизм Рибомовок, незаперечну чесність Хві — усе — у новий взаємозв’язок, форму, яку Айдаго відчував, що зрозумів. Так, наче вони троє у цій кімнаті були останніми справжніми людьми у всьому Всесвіті. Він заговорив із нещирим самозасудженням:

— Ти цілком мав право оборонятися, коли я на тебе напав. Мене тішить, що ти виявився спроможним на це.

Айдаго повернувся до Хві, але, перш ніж устиг щось сказати, Монео промовив:

— Ти не мусиш мене виправдовувати. Думаю, що її невдоволення мною незламно тверде.

Айдаго труснув головою:

— Невже всі тут знають, що я скажу, раніше, ніж я це скажу, і що я відчуваю, раніше, ніж я це відчую?

— Це одна з твоїх чудових рис, — відповів Монео. — Ти не приховуєш своїх почуттів. Ми, — тут він знизав плечима, — мусимо бути обережнішими.

Айдаго глянув на Хві:

— Він каже й за тебе теж?

Вона поклала руку на долоню Айдаго.

— Я сама кажу за себе.

Монео аж витягся, щоб краще роздивитися їхні сплетені руки, тоді знову опустився на подушку:

— Вам не слід цього робити.

Айдаго міцніше стиснув руку, відчуваючи, що вона відповідає йому тим самим.

— Перш ніж хтось із вас спитає, — сказав Монео, — моя дочка і Бог-Імператор ще не повернулися з випробування.

Айдаго відчув, яких зусиль коштував Монео його спокійний тон. Хві теж почула це.

— Рибомовки кажуть правду? — запитала вона. — Сіона помре, якщо провалиться?

Монео мовчав, але його обличчя стало кам’яним.

— Це як випробування Бене Ґессерит? — спитав Айдаго. — Муад’Діб казав, що метою випробувань Сестринства є перевірка, чи ти людина.

Рука Хві затремтіла. Айдаго відчув це й глянув на неї.

— Вони й тебе випробовували?

— Ні, — відповіла Хві, — але я чула, як молоді сестри розмовляли про це. Казали, що ти мусиш пройти крізь найвищу муку, не втративши при цьому почуття власного я.

Айдаго знову перевів погляд на Монео, зауваживши, що жилка під лівим оком мажордома нервово затіпалася.

— Монео, — зітхнув Айдаго, вражений раптовим розумінням. — Він випробовував тебе!

— Я не хочу обговорювати випробування, — промовив Монео. — Ми тут, аби вирішити, що робити з вами обома.

— Хіба ж це залежить не від нас? — спитав Айдаго. Відчув, що рука Хві стала слизькою від поту.

— Це залежить від Бога-Імператора, — сказав Монео.

— Навіть якщо Сіона провалиться? — спитав Айдаго.

— Особливо тоді!

— Як він тебе випробовував? — спитав Айдаго.

— Він показав мені короткий фрагмент того, як це — бути Богом-Імператором.

— І?

— Я побачив стільки, скільки зумів.

Рука Хві конвульсивно стиснула долоню Айдаго.

— Це правда, що ти був колись бунтівником, — промовив Айдаго.

— Я почав із любові та молитви, — сказав Монео. — Потім перетворився на гнів і бунт. Тоді став тим, кого ви зараз бачите. Я розпізнав свій обов’язок і виконую його.

— Що він з тобою зробив? — запитав Айдаго.

— Він процитував молитву мого дитинства: «Віддаю своє життя на посвяту за більшу славу Бога», — задумливим голосом промовив Монео.

Айдаго помітив, як завмерла Хві, втупившись поглядом в обличчя Монео. Про що вона думала?

— Я підтвердив, що такою була моя молитва, — вів далі Монео. — А Бог-Імператор спитав мене, чи я відречуся, якщо мого життя не вистачить. Крикнув мені: «Що твоє життя, якщо ти шкодуєш більшого дару?»

Хві кивнула, проте Айдаго лише розгубився.

— Я почув правду в його голосі, — сказав Монео.

— Ти Правдомовець? — спитала Хві.

— Під владою відчаю — так, — відповів Монео. — Але тільки тоді. Клянуся, що він сказав мені правду.

— Дехто з Атрідів мав силу Голосу, — пробурмотів Айдаго.

Монео заперечно хитнув головою.

— Ні, це було правдою. Він сказав мені: «Дивлюся зараз на тебе і, якби міг зронити сльозу, зробив

1 ... 94 95 96 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог-Імператор Дюни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бог-Імператор Дюни"