Читати книгу - "Як народжуються емоції"

культура проникає в тіло та мозок, вона допомагає сформувати наступне покоління людей.

Афективний реалізм неминучий, однак ви не безпомічні перед ним. Найкращим захистом від афективного реалізму є цікавість. Я кажу своїм студентам бути особ­ливо уважними, коли ви любите або ненавидите те, що читаєте. Ці відчуття, мабуть, означають, що ідеї, про які ви читаєте, міцно сидять у вашій афективній ніші, тому намагайтеся ставитись до них неупереджено. Ваш афект не є доказом того, що наука добра чи погана. Біолог Стюарт Фаєрстейн у своїй чудовій книзі «В погоні за невіглаством» заохочує цікавість як спосіб засвоєння даних про світ. Спробуйте призвичаїтись до непевності, пропонує він, знаходячи задоволення в таємниці та будучи достатньо уважними, аби культивувати сумніви. Ці практики допоможуть вам спокійно дивитися на докази, що порушують ваші глибоко вкорінені переконання, та відчувати задоволення від полювання за знаннями.

Другою неминучістю розуму є те, що ви маєте поняття, бо людський мозок налаштований на конструювання поняттєвої системи. Ви будуєте поняття для найменших фізичних деталей, як-от швидкоплинних частинок світла та звуку, а також для неймовірно складних ідей на кшталт «Імпресіонізму» та «Речей, які не можна брати з собою на борт літака» (до останньої належать заряджена зброя, стадо слонів та ваша занудна тітка). Поняття вашого мозку є моделлю світу, що підтримує ваше життя, служить для задоволення енергетичних потреб вашого тіла й урешті-­решт визначає, наскільки добре ви поширюєте ваші гени.

Однак неминучим не є те, що ви маєте конкретні поняття. Звісно, всі можуть мати якісь базові поняття як функцію їх налаштування, такі як «Позитивне» в порівнянні з «Негативним», але не кожен розум має окремі поняття «Відчуття» й «Мислення». Будь-який набір понять, що допомагає вам регулювати ваш бюджет тіла й залишатися живими, якщо йдеться про ваш мозок, почуватиметься просто чудово. Яскравим прикладом є поняття емоцій, які ви засвоїли в дитинстві.

Поняття існують не просто «у вашій голові». Уявіть, що ми з вами теревенимо за кавою і, коли я вставляю якусь дотепну репліку, ви усміхаєтеся й киваєте. Якщо мій мозок передбачив вашу усмішку та кивок, а зорові сигнали до мого мозку підтверджують ці рухи, то моєю поведінкою стає моє власне передбачення — скажімо, кивнути вам у відповідь. Ви ж, у свою чергу, могли б передбачити мій кивок разом із багатьма іншими можливостями, що викликає зміну ваших сенсорних сигналів, які взаємодіють із вашими передбаченнями. Іншими словами, ваші нейрони впливають один на одного не лише за допомогою безпосередніх з’єднань, але й опосередковано — за допомогою зовнішнього середовища, у взаємодії зі мною. Ми виконуємо синхронізований танець передбачення та дії, регулюючи бюджет тіла одне одного. Та сама синхронізація є основою соціального зв’язку та емпатії; вона змушує людей довіряти та симпатизувати одне одному, а це надзвичайно важливо для зв’язків між батьками й дітьми.

Ваш особистий досвід, таким чином, активно конструюється вашими діями. Ви налаштовуєте світ, а світ налаштовує вас. Ви є, в прямому розумінні цього слова, будівничим свого середовища, а також свого досвіду. Ваші рухи та рухи інших людей, у свою чергу, впливають на ваші вхідні сенсорні сигнали. Ці вхідні відчуття, як і будь-яке переживання, можуть перепідключити ваш мозок. Тому ви є не лише будівничим свого досвіду, але й електриком.

Поняття життєво важливі для виживання людини, але ми повинні також бути обережними з ними, бо поняття відчиняють двері до есенціалізму. Вони заохочують нас бачити речі, яких насправді немає. Фаєрстейн відкриває свою книгу «В погоні за неуцтвом» старим прислів’ям: «Дуже складно знайти чорного кота в темній кімнаті, особливо якщо його там немає». Це твердження чудово підсумовує пошук сутностей. Історія знає багато прикладів учених, які безуспішно шукали якусь сутність, бо використовували неправильне поняття для скерування своїх гіпотез. Фаєрстейн наводить приклад світлоносного ефіру, загадкової субстанції, що, як вважалося, заповнює собою всесвіт, аби світло мало середовище, крізь яке проходити. Цей ефір і був чорним котом, пише Фаєрстейн, а фізики теоретизували в темній кімнаті, а потім експериментували в ній, шукаючи доказів кота, якого не існувало. Те саме стосується класичного погляду на емоції, психічні органи якого є людським винаходом, що плутає питання з відповіддю.

Поняття також заохочують нас не бачити речі, які є. Одна ілюзорна смуга веселки містить нескінченну кількість частот, але ваші поняття «Червоного», «Синього» та інших кольорів змушують ваш мозок ігнорувати мінливість. Так само стереотип похнюпленого обличчя при «Смутку» є поняттям, що згладжує велику мінливість у цій категорії емоцій.

Третьою неминучістю розуму, яку ми вже розглядали, є соціальна реальність. Коли ви народжуєтеся, то ще не можете регулювати ваш бюджет тіла самі — це має робити за вас хтось інший. З часом ваш мозок статистично навчається, створює поняття та налаштовується на своє середовище, повне інших людей, що структурували свій соціальний світ конкретним чином. Цей соціальний світ стає реальним і для вас. Соціальна реальність є людською суперсилою; ми — єдині тварини, здатні передавати між собою суто психічні поняття. Неминуча не якась конкретна соціальна реальність, а лише та, що працює для групи (та обмежується фізичною реальністю).

Соціальна реальність є в певному розумінні фаустівською угодою. Для деяких ключових людських занять, на кшталт будівництва цивілізації, соціальна реальність пропонує явні переваги. При цьому культура працює найкраще, якщо ми віримо в наші власні психічні витвори, такі як гроші й закони, без усвідомлення, що ми це робимо. Ми не підозрюємо докладення власних рук (або нейронів) до цих конструкцій, тому просто вважаємо їх реальністю.

Проте та сама суперсила, що дозволяє нам ефективно будувати цивілізацію, також заважає нашому розумінню того, як ми це робимо. Ми постійно плутаємо залежні від сприймача поняття: квіти, бур’яни, кольори, гроші, раси, вирази обличчя тощо — з незалежною від сприймача реальністю. Багато понять, які люди вважають суто фізичними, є фактично переконаннями щодо фізичного, такими як емоції, а багато з тих, що здаються біологічними, насправді соціальні. Навіть те, що здається явно біологічним, на кшталт сліпоти, не є об’єктивним у біології. Деякі незрячі люди не вважають себе сліпими, бо вони чудово дають собі раду у світі.

Коли ви створюєте соціальну реальність, але неспроможні це усвідомити, результатом стає безлад. Багато психологів, наприклад, не усвідомлюють, що кожне психологічне поняття є соціальною реальністю. Ми сперечаємося про відмінності між «силою волі», «завзятістю» і «твердістю характеру», наче вони всі є окремими в природі, а не конструкціями, спільними в усій колективній інтенціональності. Ми поділяємо «емоції», «регулювання емоцій», «саморегулювання», «пам’ять», «уяву», «сприйняття» та безліч інших психічних категорій, хоча всі їх можна пояснити як такі, що виникають з інтероцепції та сенсорних сигналів від світу, осмислених шляхом категоризації за допомогою контрольної мережі. Ці поняття є чітко соціальною реальністю, бо не всі культури їх мають, тоді як мозок — завжди мозок. Тому психологія продовжує перевідкривати ті самі явища, давати їм нові назви й шукати їх у нових місцях мозку. Ось чому ми маємо сотню понять «я». Навіть мережі мозку як такі проходять під багатьма назвами. Мережа пасивного режиму роботи мозку, що є частиною інтероцептивної мережі, має більше вигаданих імен, аніж Шерлок Голмс.

Коли ми неправильно тлумачимо соціальне як фізичне, то