Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

Прийшов. Не збрехав. І навіть опинився на місці зустрічі раніше, ніж я. Хоча б в чомусь нормальний. Хоча б в чомусь відповідальний.

"Не хочу псувати твій ванільний настрій, але на секунду, чисто на секунду допустимо, що цей чолов'яга хоче просто якомога скоріше від тебе позбавитися, тому кинув все і вся, примчавши в це кафе через годину після вашої телефонної розмови."

Дякую! Допоміг протверезіти! Тому впевненим кроком прямую до столика з рішучим наміром все це якомога скоріше закінчити. І більше ніколи його не бачити. Ну чути. Не знати про існування, навіть якщо знайомі оченята міні людини будуть кожного дня на мене дивитися.

- Ти повинен мені допомогти! - Падаю на крісло навпроти батька подруги, і поки той ще не зорієнтувався, виголошую свої наміри. Беру все у свої руки, бо від його рук, і не тільки рук... Одні наслідки.

- Допомогти? Та ще і повинен? - Та знову ж таки - я постійно забуваю, на кого я натрапила. Цього щоб вибити з колії, потрібно трубою по голові огріти, потім пару разів добити, а після вже говорити. По-іншому цю хижу посмішку не стерти з цього писка. - Чи не забагато ти на себе береш? Одного разу переспали, і я вже тобі щось повинен?

- Це тобі в першу чергу треба! - Хочу продовжити насідати, поки Лерой не перехопив ініціативу, як завжди, але тут підходить офіціантка, послужливо посміхаючись і звертаючись до нового відвідувача.

- Вітаю, що можу вам запропонувати?

- Маєте еспресо? 

- Так, звичайно. Хочете щось з десертів?

- Ні, дякую, - десерт сидить навпроти, не зводячи з мене погляду, ніби я машина, про яку він давним-давно мріє, і пускає слині, не маючи в кишенях достатньо коштів, - хоча... Давайте капучино. Це все, дякую.

Там має бути більша грамовка, яка ідеально поллється на голову цього придурка, якщо не захоче підтримати мою ідею та вирішити все полюбовно.

- То кажеш, що я маю тобі допомогти, бо це мені в першу чергу потрібно? - Перепитує чоловік, не приховуючи веселощів у голосі, його це явно тішить. Він бавиться. Ніби кіт з мишкою, заганяючи ту в кут й споглядаючи, як вона буде надалі діяти.

- Так, тобі. Ти ж хочеш, щоб я більше ніколи не потраплялася тобі на очі?

- А ти типу цього не хочеш?

- Хочу. Дуже хочу, тому ти й маєш мені допомогти, щоб більше ніколи не псувати один одному життя. - Сама того не бажаючи, я закидаю таку собі вудочку, за гачок якої батько Олі може схопитися, заявивши, що я не псувала йому життя, і відверто перебільшую, розкидуючись такими грізними словами.

- Як? 

Та він холодний. Черствий. Бездушний. Йому плювати на мене і на все, що зі мною пов'язано. І вкотре це підтверджує, як би я не намагалася щось будувати, додумувати.

- Я прекрасно знаю, що це ти постарався, щоб мене відновили на навчанні, - затихаю, очікуючи, що чоловік почне заперечувати, доводити, що це не його рук справа і йому абсолютно байдуже - навчаюся я, чи десь жебракую на вокзалі, таким чином знаходячи кошти на хліб з маслом. Та він мовчить, підтверджуючи мої здогади, - але я не буду продовжувати навчатися в цьому університеті.

- Окей, - максимально відсторонено, не тямить, на чорта взагалі йому ця непотрібна інформація, - від мене чого ти хочеш?

- Я хочу поїхати з міста. Якомога далі від тебе, і подалі від Олі, бо вона то вдала, що нічого не зрозуміла, але...

- Далі. Звичайно, зрозуміла, моя донька не дурепа, - на відміну від тебе. Таке явно крутилося на язиці цього мерзотника, та якимось неймовірним чином він стримався.

- Якщо вийде, то я переведуся в інший навчальний заклад в іншому місті. Якщо ж не вийде, то заново поступлю.

"Краще б взяла еспресо! Воно б додало реальної гіркоти у твоє життя, бо досі смак ванілі на губах. Ти не бачиш, що йому абсолютно байдуже на твої плани? На те, що ти будеш робити та з ким? Не помітила такого моменту?"

- Ти будеш типу моїм "прикриттям". Мені треба, щоб ти підіграв для моїх батьків, ніби ми з тобою у відносинах, і вирішили переїхати в інше місто. Бо в тебе відкриваються нові перспективи в тому місті, а я, як шалено закохана дурепа, помчала слідом, бо кохання важливіше за будь-яке навчання.

Тільки під таким соусом тато з мамою більш-менш адекватно сприймуть мій переїзд. Від щастя, звичайно, не будуть плигати до стелі, але наявність поряд такого чоловіка як "Антон", додасть їм впевненості, що все буде гаразд, і їхня дівчина подорослішала й готова створити свою родину.

- Конкретніше. Що саме від мене потрібно?

- Приймеш пару викликів від батьків, коли вони будуть дзвонити. Пообіцяєш, що скоро зустрінемося й відсвяткуємо новосілля, - він зацікавився. Йому плювати на моє майбутнє, але цьому чоловіку взагалі не начхати, що варто зробити, щоб його в тому моєму майбутньому не було. Ріже як скальпелем, взагалі не зважаючи на мої почуття. Висококласний хірург, який вирізає все зайве вивіреними рухами. - Ну, а далі по класиці. Не зійшлися характером. Зрозуміли, що краще йти кожен своїми шляхами. Загалом, розійшлися як в морі кораблі.

- Добре, - і знову цілковита байдужість. І я б хотіла сподіватися, що це на ньому сьогодні маска, він приховує реальні емоції щодо мене, але це звучить голос дівчинки, яка вірить у краще та мріє про принца на білому коні. Жінка, яка вже носить під серцем дитину, чітко визначає реальність - маска була тоді, в готелі, щоб затягнути мене в постіль. Справу зроблено, актори зі сцени, залишається тільки посмак. - Щось ще?

- Ні, - і це все? Ось так, все?

- Супер. Тоді гарного дня й успіхів у майбутньому.

Це все. Батько подруги підіймається, поспішно покидаючи ресторан, і загалом наше з дитиною життя. З нашого, тепер точно вигаданого "ми"...

***

Продовження вже на сайті і на моїй сторінці - "(Не) твоя дитина"

Кінець