Читати книгу - "Фірма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тарранс не знав, що й казати. Втупився в проїзд і мовчав.
Мітчу це здалося смішним.
— І вона знає, як саме вони збирають брудну готівку, вимінюють її на стодоларові купюри й вивозять таємно з країни.
— Як?
— На «Лірі» фірми, звісно. А також впрягають інших. У них ціла армія таких «мулів» — усіляка шпана, їхні подружки, студенти, просто добровольці. Їм вручають по дев’ять тисяч вісімсот доларів готівки. Купують квиток на Каймани чи на Багами. Ти ж розумієш, для провезення суми нижчої за десять тисяч декларацію заповнювати не потрібно. І от «мули» туди летять під виглядом звичайних туристів, кишені наповнені доларами, і вони їх несуть до банків. Здається, ніби сума незначна; але у вас є три сотні людей, які за рік літають двадцять разів, тож тепер це вже набирається солідніша сума, що вивозиться з країни. Ти ж знаєш, це називається «серфінгом».
Тарранс кивнув, ніби і справді знав.
— І набирається багато перевізників, охочих взятися за таке, а за це отримують безкоштовну відпустку та трохи грошей. А ще існують і «супермули». Це довірені люди Моролто, вони беруть за раз мільйон готівкою, загортають їх як слід у газети, щоб апарати в аеропорту не змогли помітити, складають в ділові кейси і заходять разом з усіма в літак. Одягнені в ділові костюми з краватками, вигляд такий мають, ніби щойно з Волл-стріт. А то й ходять у сандалях і солом’яних капелюхах, а гроші везуть в дорожній сумці. Можливо, час від часу ви випадково їх і ловите, лише один відсоток з усіх, я так думаю, і тоді «супермули» потрапляють за ґрати. Та вони не розповідають нічогісінько, чи не так, Таррансе? Часом перевізник замислюється про суму в кейсику й про те, як було би легко просто полетіти й витратити усе на себе. І він зникає. Та мафія нікого не забуває. І мине рік-два, і його де завгодно знайдуть. Звісно, грошей вже не лишиться, та і йому не жити. Мафія ніколи не прощає, чи не так, Таррансе? Вони ніколи і мені не пробачать.
А той все слухав, аж поки не стало очевидно, що час вже й відповісти хоч щось.
— Ти маєш свій мільйон доларів.
— І я вам вдячний за нього. Я майже готовий до наступної виплати.
— Майже?
— Так. Ми з тою жінкою повинні ще закінчити деякі справи. Зараз стараємося добути ще певні записи з Фронт-стріт.
— Скільки у вас вже є документів?
— Понад десять тисяч.
Щелепа Тарранса мимоволі відвисла. Рот розтулився. Він витріщився на Мітча.
— Прокляття! Звідки їх стільки?
— Знову ці твої запитання.
— Десять тисяч документів, — повторив той.
— Десять тисяч щонайменше. Банківські розписки, квитанції грошових переказів, статути корпорацій, договори про позики, внутрішнє листування між працівниками, кореспонденція з клієнтами. Багато гарного матеріалу, Таррансе.
— Твоя дружина згадувала про компанію «Данн Лейн, Лімітед». Ми проглянули ті папки, що ти передав. Досить непогано. Що про них тобі ще відомо?
— Багато чого. Її було зареєстровано в 1986 році з капіталом у десять мільйонів, які було перераховано з номерного рахунку в «Банко де Мехіко», саме ті десять мільйонів, які готівкою було перевезено на Великий Кайман на такому собі літачку «Лір», що числиться за тихою невеличкою юридичною фірмою у Мемфісі. Правда, варто врахувати те, що на початку мільйонів було чотирнадцять, та після виплат на митниці на Кайманах і банкірам на Кайманах сума зменшилася до десяти мільйонів. Коли компанія з’явилася, її зареєстрували на ім’я добродія Дієго Санчеса, котрий випадково виявився віце-президентом «Банко де Мехіко». Президентом стала радісна душа на ймення Натан Лок, секретарем — старий наш приятель Ройс Мак-Найт, а казначеєм затишної маленької корпорації став чоловічок на ймення Ал Рубінштейн. Я впевнений, що він вам знайомий. Мені — ні.
— Він один із людей Моролто.
— Сюрприз, сюрприз. Хочете більше?
— Говори.
— Після того, як справу засіяли першим посівом — десятьма мільйонами, в наступні три роки на її рахунок надійшли ще дев’яносто мільйонів. Дуже вигідний бізнес. Компанія взялася скуповувати на території США всього потроху — бавовникові ферми в Техасі, житлові будинки в Дейтоні, ювелірні крамниці на Беверлі-Гіллс, готелі в Санкт-Петербурзі й Тампі. Більшість угод здійснювалося через надходження грошових переказів з чотирьох-п’яти банків на Кайманах. І загалом це були в основному операції з відмивання грошей.
— І є документація?
— Дурне запитання, Вейне. Якби не було документів, як би я про те дізнався? Ти ж пам’ятай, що я працюю з чистими справами.
— Скільки тобі ще часу треба?
— Пару тижнів. Ми з помічницею ще тут, на Фронт-стріт, розбираємося. Та не все так добре, звідти вибрати документи буде дуже складно.
— А звідки ж узялися десять тисяч документів?
Мітч запитання пропустив повз вуха. Він стрибком звівся на ноги, рушив до дверей.
— Ми з Еббі хочемо жити в Альбукерку. Це велике місто, а розташоване воно далеченько від центрів. Попрацюйте у цьому напрямку.
— Ти так не поспішай. Ще багато роботи.
— Я ж сказав: два тижні, Таррансе. За два тижні я вам усе передам, а це означає, що тоді маю зникнути.
— Не так швидко. Нам треба бачити певні папери.
— Щось у тебе, Таррансе, пам’ять закороткою стала. Моя чарівна дружина пообіцяла передати товстенний стос документів про «Данн Лейн», щойно Рей вийде на волю.
Тарранс оглядав темне футбольне поле.
— Подивимося, що там можна буде зробити.
Мітч підійшов упритул, наставивши пальця тому в обличчя, промовив:
— Слухай мене, Таррансе, і слухай уважно. Здається, ти чогось не розумієш. Сьогодні 17-те квітня. За два тижні вже перше травня, а я вам першого травня, як і обіцяв, передам прямо в руки понад десять тисяч надзвичайно переконливих документів, викривальних і обґрунтованих, які завдадуть серйозного удару одному з наймогутніших злочинних угрупувань на світі, і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фірма», після закриття браузера.