Читати книгу - "Аутсайдер"

розділ на DVD, третій з кінця. На екрані розгорталася запекла боротьба: одна з luchadoras, Карлотта, загнала в кут монаха в каптурі. Дія відбувалася в якомусь закинутому складському приміщенні. Монах спробував утекти за допомогою зручної драбини. Кар­лотта вхопилася за полу його широкої ризи й перекинула чоловіка через плече. Він беркицьнувся в повітрі й приземлився на спину. Каптур злетів, і під ним показалося обличчя — зовсім не обличчя, а грудкувате ніщо. Карлотта закричала — дві світні паростки з’явилися там, де мали б бути очі. Певно, вони мали якусь містичну відворотну силу, бо Карлотта похитнулась і притулилась до стіни, здійнявши руку перед маскою luchadora, наче намагалася відгородитись.

— Припиніть, — сказала Марсі. — Ох, Боже мій, прошу.

Голлі тицьнула в ноутбук. Картинка зникла на екрані, але так само стояла в Ралфа перед очима: спецефект, який видавався доісторичним порівняно з сучасною комп’ютерною графікою, що її тепер можна побачити в кінотеатрах «Сіне­плекс», але достатньо дієвий, якщо ви чули історію однієї маленької дівчини — про чоловіка, який прокрався до неї в спальню.

— Ось таке бачила ваша донька, місіс Мейтленд, як гадає­те? — спитала Голлі. — Не точно таке, цього я не кажу, але…

— Так. Звісно. Очі-соломинки. Так вона й сказала. Очі-соломинки.

  11

Ралф підвівся й заговорив спокійним, виваженим тоном:

— З усією повагою, міз Ґібні, і враховуючи ваші минулі… е-е, звершення… без сумніву, на повагу ви заслуговуєте, але ніякого надприродного чудовиська El Cuco, що живиться кров’ю дітлахів, не існує. Я першим визнаю, що наша справа, точніше, дві справи, якщо вони пов’язані, а в цьому я дедалі більше переконуюсь, мають певні, дуже дивні особ­ливості, проте ви ведете нас хибним шляхом.

— Дай їй договорити, — сказала Джинні. — Перш ніж ти остаточно відкинеш цю теорію, дай їй висловити свою думку.

Ралф побачив, що роздратування дружини вже починає переростати в лють. Він розумів чому, навіть міг поспівчувати. Та через його відмову взяти до розгляду сміховинну історію Ґібні про El Cuco Джинні почувалася так, наче він відмовлявся повірити їй, повірити в те, що вона сама бачила сьогодні вночі у них на кухні. Ралф хотів їй вірити, і не тільки тому, що він любив і поважав дружину, проте з її опису той чоловік був як дві краплі води схожий на Клода Болтона, а цього детектив пояснити не міг. І все одно він договорив, звертаючись до всіх присутніх і до Джинні передусім. Бо мусив. То була наріжна правда, що на ній будувалось усе його життя. Так, у канталупі виявились хробаки, але туди вони потрапили якимось природним шляхом. І незнання цього шляху не змінювало й не заперечувало наріжної правди Ралфа.

— Якщо ми повіримо в чудовиськ чи в надприродне, — мовив він, — то за якими критеріями нам узагалі йняти віри?

Ралф сів і спробував узяти дружину за руку. Джинні не далася.

— Я розумію, як ви почуваєтесь, — сказала Голлі. — Я знаю, повірте, ще й як знаю. Але мені довелося бачити такі речі, детективе Андерсон, які змусили мене повірити. О, я не про фільм, навіть не про легенду в основі цього фільму, аж ніяк. Але в кожній легенді є дрібка правди. Облиш­те поки. Я хочу показати вам графік, який склала перед від’їздом із Дейтона. Можна? Багато часу не забере.

— Вам слово, — мовив Гові, і його голос звучав зніяковіло.

Голлі відкрила файл і вивела зображення на екран. Друковані літери були дрібні, проте читабельні. Ралф подумав, що такі нотатки можна спокійно показувати на будь-якому судовому засіданні. Тут Ґібні треба віддати належне.

— Четвер, 19 квітня. Мерлін Кессіді залишає фургон на парковці в Дейтоні. Я вважаю, що того ж дня фургон викрали. Не називатимемо цього крадія El Cuco, давайте просто — чужинець, аутсайдер. Детективу Андерсону так буде комфортніше.

Ралф промовчав, та коли цього разу спробував взяти Джинні за руку, вона дозволила, хоч і не стала стискати пальці.

— А де він переховував фургон? — спитав Алек. — Є ідеї?

— Ми до цього дійдемо, але наразі можна я дотримаюсь Дейтонівської хронології?

Алек підняв руку, готовий слухати далі.

— Субота, 21 квітня. Мейтленди прилітають у Дейтон і поселяються в готелі. Гіт Голмз — той, що справжній, — перебуває в Ріджисі, гостює в матері… Понеділок, 23 квітня. День убивства Ембер і Джолін Говард. Аутсайдер поїдає їхню плоть і п’є їхню кров, — Голлі глянула на Ралфа. — Ні, цього я не знаю. Не напевно. Проте читаючи між рядками газетних статей, я дійшла висновку, що бракувало певних органів, а самі тіла побіліли від втрати крові. Це схоже на те, що сталося з малим Пітерсоном?

Заговорив Білл Семюелз:

— Оскільки справу Мейтленда закрито, а в нас тут неформальна дискусія, то я без проблем можу вам сказати, що так і було. Бракувало шматків плоті з шиї Френка Пітерсона, із правого плеча, правої сідниці й лівого стегна.

Марсі видала здушений звук. Джинні рушила було до неї, але Марсі відмахнулася.

— Я в порядку. Тобто… ні, не в порядку, але не зомлію й не блюватиму.

Дивлячись на її посірілу шкіру, Ралф не дуже в це повірив. Голлі продовжила:

— Чужинець кидає вантажівку, на якій викрав дівчаток, поблизу будинку Голмзів… — тут Голлі всміхнулася. — …бо знав, що там її неодмінно знайдуть і зарахують як доказ проти обраного ним цапа-відбувайла. У підвалі Голмза він лишає дівчачі трусики — ще одна цеглина до муру, що зводився навколо Гіта… Середа, 25 квітня. Тіла Говардових дівчат знайдено в Тротвуді, що між Дейтоном і Ріджисом… Четвер, 26 квітня. Поки Гіт Голмз у Ріджисі допо­магає мамі по господарству та їздить у справах, чужинець об’явля­ється в клініці розладів пам’яті Гейсмана. Він прийшов туди саме до містера Мейтленда чи до когось іще? Напевне не знаю, але гадаю, що на той час він уже пригледів Террі Мейтленда, бо знав, що його родина приїхала з іншого штату, здалеку. Цей аутсайдер, вважайте його хоч природним, хоч неприродним, хоч надприродним, у певному сенсі дуже схожий на серійних убивць. Він любить подорожувати. Місіс Мейтленд, Гіт Голмз міг знати, що ваш чоловік планує приїхати до батька?

— Мабуть, так, — сказала Марсі. — У Гейсмані прийнято заздалегідь попереджати, коли родичі приїздять з інших штатів. Тоді працівники докладають особливих зусиль, роб­лять своїм пожильцям стрижки й хімію, влаштовують зустрі­чі поза межами лікарні, як таке можливо. Ясна річ, із батьком Террі це не варіант. У нього вже надто серйозний психічний розлад, — Марсі нахилилася вперед і зупинила погляд на Голлі. — Але якщо цей чужинець Голмзом не був, попри те, що був на Голмза дуже схожий, то звідки він дізнався?

— О, це легко, коли прийняти основний постулат, — сказав Ралф. — Якщо цей хлопець відтворює Голмза, так би мовити, то, мабуть, має доступ до всіх його спогадів. Я правильно зрозумів, міз Ґібні? Про це йдеться?

— Скажімо, що так, принаймні до певної міри, але давайте на цьому не зациклюватися. Ми вже всі потомилися, а місіс Мейтленд, мабуть, хочеться піти додому до дітей.

«Сподіваюсь, це станеться до того, як вона зомліє», — подумав Ралф.

— Чужинець знає, що в клініці Гейсмана його