Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

136
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 122
Перейти на сторінку:
захисту від комп’ютерних вірусів. Така компанія, певна річ, могла б цікавитися гакерами. Та в усіх інтерв’ю цього Еда, як його називали, йшлося лише про частки продажів на ринку й нові продукти. Жодне слово не підносилося над рівнем звичайних штампів, притаманних балаканині торговців, навіть там, де чоловік мав нагоду розказати про свої захоплення — боулінг і риболовлю. Він казав, що любить природу й конкуренцію… Одне слово, найгірше, на що цей суб’єкт був здатен, — це замарудити людей до смерті.

В інтернеті знайшлася фотографія, де Ед, усміхнений, з оголеним торсом, тримав величезного лосося, але таких знімків у кожного рибалки хоч греблю гати. Коротше кажучи, навіює нудьгу, як і все інше. А проте якоїсь миті Блумквіст спіймав себе на думці, що, можливо, марудність і безликість — це лише маска. Перечитавши інформацію вдруге, Мікаел подумав, що вона й справді дуже схожа на вигадку, на ширму. Повільно, але неминуче журналіст упевнювався: це той самий хлопець. Спецслужбами тхнуло за кілометр. Дуже схоже на АНБ чи ЦРУ.

Блумквіст знову глянув на фото з лососем, і йому здалося, що тепер він бачить зовсім інше — міцного хлопця, який просто грає комедію. У його позі та глузливій усмішці на камеру відчувалася якась рішучість. Принаймні Мікаелові так здалося, і він знову подумав про Лісбет. Чи варто їй розповідати про цю зустріч? Ні, причин турбувати її поки що нема, тим паче він сам ще нічого до ладу не знає. Урешті чоловік вирішив просто піти в ліжко. Треба поспати бодай кілька годин, щоб уранці мати ясну голову на зустрічі з Едом Нідгемом. Блумквіст задумливо почистив зуби, роздягся, ліг і аж тоді усвідомив, що втомився більше, ніж міг собі уявити. Він заснув за лічені секунди. Йому снилося, ніби його тягнуть під воду й починають топити в тій річці, де стояв на фото Ед Нідгем. Згодом він туманно згадуватиме, як повзав по дну річки з лососями, що билися й тріпалися довкола нього. Проте довго Мікаел не проспав. Він прокинувся відчуваючи, ніби щось прогавив. Мобільний телефон лежав на столику коло ліжка, і чоловік полинув думкою до Зандера. Він весь час підсвідомо думав про Андрея.

Лінда замкнула двері на два замки, і в цьому, звісно, не було нічого дивного. Жінка в такому становищі мусить уживати всіх можливих заходів безпеки. Однак Андрей почувався незручно, переконуючи себе в тому, що річ не в жінці, а в квартирі, яка мала цілком несподіваний вигляд. Невже вони справді опинились у помешканні однієї з Ліндиних подружок?

Ліжко було широке, але не надто довге, з блискучими сталевими ґратчастими бильцями. Чорне покривало на ньому асоціювалося в Андреєвій уяві з марами чи труною. А ще йому не подобалися зображення на стінах, де висіли здебільшого оправлені в рамки фото озброєних чоловіків. У всьому помешканні відчувалося щось стерильне та прохолодне. Хоч-не-хоч закрадалася в серце думка, що тут навряд чи живе добра людина.

З другого боку, він, певно, просто нервується й перебільшує або шукає приводу піти. Чоловік завжди тікає від того, що любить, — чи не так казав Оскар Вайлд? Андрей глянув на Лінду. Ніколи раніше він не бачив такої неймовірно вродливої жінки, і вже це неабияк полохало його. Вона наблизилася до нього в синій сукні, що тісно облягала стан, і, ніби читаючи його думки, промовила:

— Хочеш піти додому, Андрею?

— На мене й справді чекає величезна купа справ.

— Розумію, — сказала Лінда, цілуючи його. — Тоді, звичайно ж, іди додому й працюй.

— Мабуть, так буде краще, — пробурмотів чоловік.

Вона притислась до нього й поцілувала так, що Андрей не міг більше опиратися. Він відповів на Ліндин поцілунок, обхопивши руками її стегна. Раптом жінка відштовхнула його. Відштовхнула так сильно, що Андрей поточився й упав на ліжко, на якусь мить злякавшись. А потім глянув на Лінду. Вона всміхалася так само ніжно, як і раніше, тому чоловік подумав, що це просто така брутальна гра. Адже Лінда дійсно хоче його? Вона хоче любитися з ним тут і тепер. Андрей дозволив їй осідлати себе, розстібнути свою сорочку й провести нігтиками по животу, її погляд палав нестримним жаром, а пишні груди здіймалися під тканиною сукні. Вона розтулила рота — і по її підборіддю стекла крапля слини. Лінда щось прошепотіла, та він не розчув. Але то було: «Зараз, Андрею».

— Зараз!

— Зараз, — невпевнено повторив чоловік, відчуваючи, як вона стягає з нього штани.

Лінда поводилася безсоромніше, ніж він сподівався. Вона була розпусніша й неймовірно хтивіша за будь-яку жінку з тих, кого він знав.

— Заплющ очі й лежи спокійно, — наказала Лінда.

Андрей підкорився, чуючи, як вона морочиться з чимось, однак не розумів, з чим. Зненацька щось клацнуло, і він відчув, як його зап’ястки обхопив метал, а розплющивши очі, побачив, що закутий у наручники. Чоловік уже хотів був запротестувати, — він, мовляв, не надто схильний до таких ігор, — але все сталося так швидко. Блискавично, ніби роблячи це всоте, Лінда прикувала його руки до бильця ліжка, а потім зв’язала йому ноги мотузкою й сильно сіпнула.

— Ніжніше, — мовив Андрей.

— Не хвилюйся.

— Добре.

Лінда скинула на нього поглядом, який чоловікові зовсім не сподобався. Відтак сказала щось різким голосом, та він знову не розчув.

— Що? — перепитав Зандер.

— Я різатиму тебе, Андрею, — повторила жінка, заклеївши його рот смужкою скотчу.

Мікаел Блумквіст намагався вмовити себе, що причин турбуватися нема. Чого б то з Андреєм мало щось статися? Адже ніхто, крім нього самого й Еріки, не знав, що Зандер допомагає переховувати Лісбет і хлопчика. До цієї інформації вони всі ставилися з величезною обережністю — з більшою, ніж до будь-якої іншої частини справи. Одначе… Чого ж тоді від нього ні слуху ні прослуху?

Андрей не з тих, хто ігнорує телефон. Навпаки, він завжди відповідав після першого ж гудка, надто коли йому телефонував Мікаел. Можливо… Блумквіст знову спробував переконати себе, що Андрей, либонь, просто працює, забувши про все на світі, або в найгіршому разі загубив мобільника. Так воно, певно, і є. Та все ж таки… Каміла з’явилася нізвідки по стількох роках. Щось мало відбуватися. Як там сказав комісар Бубланський? Ми живемо в божевільному світі, де параною вважають за норму?

Мікаел узяв з приліжкового столика мобільник і знову зателефонував Андреєві. Відповіді не було, тому чоловік вирішив розбудити їхнього нового працівника — Еміля Ґрандена, який жив неподалік від Андрея в Реда-Берґені у Васастані. Еміль, м’яко кажучи, не зрадів цьому, але пообіцяв відразу ж навідатися

1 ... 95 96 97 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина у павутинні"