Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 101
Перейти на сторінку:
обмацували систему Довіль-Еп А у десятках діапазонів, шукаючи присутності тих, кого називали володарями древнього арсеналу. Їхні бази, пастки та охоронні системи. Про них знали мало. Тому керуюча ієрархія Ґ’орми підстрахувалась: до гнізда ґирга-реплікатора відправили не звичайний бойовий корабель типу «скальпель», а збудовану кланом Ф’аантф копію ударного зорельота, на якому далекі предки ящерів воювали з гуманоїдною «расою А». Технології для побудови унікального корабля ґ’ормітам надали Великі Повзучі Отці, і цей подарунок партнерської раси свого часу добре прислужився ґ’ормітам. Оригінал зорельота у давні часи знищив не одну колонію «раси А» у Темному Агрегаті. За іронією галактичної історії, його копія тепер мала врятувати іншу гуманоїдну расу від навали ґиргів. Екіпаж, що пілотував зорельот-зірку, обмінявся думками з цього приводу. Рептилоїди дійшли спільної думки, що будь-яка значна тривалість тяжіє до дзеркальних проявів рівноваги. Тим паче, до них тяжіє історія розвитку розумних рас Галактики, що нараховує десятки мільйонів років.

На третю — за стандартним земним рахунком — добу перебування у системі Довіль-Еп А, прилади зорельота-зірки зафіксували три невеликі штучні об’єкти, що рухались у бік корабля рептилоїдів. Позитронний мозок зорельота-зірки визначив ситуацію як прояв недружньої активності невідомої цивілізації. Проти об’єктів була застосована далекобійна зброя, принцип дії якої базувався на локальному згорненні простору в сингулярності вищих вимірів. Зовні це нагадувало нетривалі з’яви кількох темних ділянок простору, які не міг проштрикнути жоден промінь нашого Всесвіту. Гравітаційні хвилі від цих з’яв вплинули на орбіти кількох найближчих астероїдів, але в цілому нічого видовищного не відбулось. Перехоплювачі розпались на субатомні частки, розірвані мікроколапсами просторової послідовності.

Здобувши першу перемогу, екіпаж ґ’ормітського зорельота сконцентрував свою увагу на тій локації, з якої, згідно з обчисленнями, вилетіли перехоплювачі. Це була точка екліптики, гравітаційно рівновіддалена від 16КВ238:3 та зірок Довіль-Еп А та Довіль-Еп В[96]. У ній прилади знайшли ще один штучний об’єкт, що розмірами майже утричі перевищував зорельот-зірку. Його вправно замаскували під велетенську брилу льоду, але прилади зорельота-зірки вміли дивитись крізь багатометрові крижані оболонки. Ґ’орміти, ретельно зваживши усі «за» і «проти», вирішили зберегти цей об'єкт неушкодженим для подальшої інспекції. Тому цього разу ящери застосували зброю, яка руйнувала лише біологічні структури — так звану «обнулюючу дугу».

На п’яти променях зорельота-зірки знову заграли сполохи синього полум’я. Якоїсь миті вони потягнулись один до одного й утворили тонке, наче молекулярна струна, вогненне коло. Це тривало ледве одну десятитисячну секунди, після чого коло розпалось на невидимі оку «дуги», що рушили від корабля. За кілька хвилин одна з них, немов промінь сканера, пройшлась уздовж довшої вісі фальшивого астероїда. Рептилоїдам так і не судилось впевнитись, вбила «обнулююча дуга» когось там чи ні, позаяк за секунду після зіткнення з нею об’єкт самоліквідувався. Він вибухнув, перетворившись на хмару з елементарних часток.

Посланці Ґ’орми за спектром вибуху припустили, що замаскований об’єкт було споряджено енергетичним пристроєм ядерно-сидерального типу, який і використали для його самознищення.

Тепер, після самогубства гіпотетичного «стража гнізда», екіпаж зорельота-зірки спрямував усі свої спостережні прилади на 16КВ238:3, де в екваторіальній зоні ще тисячу років тому ґ’орміти знайшли зсув вимірності з числа тих, які рептилоїди називали «Екуур». Поряд із поверхневими ознаками червоточини прилади корабля-розвідника, що відвідав систему Довіль-Еп А за тиждень до зорельота-зірки, помітили характерну підповерхневу аномалію.

Тепер наявність підземної порожнини підтвердили локатори бойового корабля ящерів. На глибині чотирьох кілометрів вони окреслили контури велетенської печери, частково заповненої речовиною, в якій відбувались теплородні хімічні реакції, подібні до метаболічних. Енергетичні вихори, що мандрували порожниною, свідчили про постійні та складні за своєю фізичною природою прояви тамтешньої локальної сингулярності. Також у порожнині були знайдені величезні скупчення кальцію біологічного походження. Мозок зорельота-зірки на питання: «Наскільки характеристики знайденої підповерхневої аномалії відповідають прогнозам щодо гнізда ґирга-реплікатора?» дав відповідь, що у співвідношенні сорок шість до одного можна стверджувати, що об’єкт «Гніздо» ідентифіковано.

Не вдовольнившись цим і пам’ятаючи, що володарі древнього арсеналу схильні до облуд та імітацій, рептилоїди відправили на 16КВ238:3 дослідницький зонд. Він уточнив розміри порожнини (приблизно вісімнадцять мільйонів кубічних кілометрів) та знайшов жерла, через які звідти виводився надлишок газів. Зонд спрямували в одне з таких жерл, і він заглибився майже на кілометр під поверхню планети. Даних, отриманих зондом, виявилось достатньо, щоб оцінити вагу матки (приблизно триста вісімдесят тисяч тонн) та динаміку роботи гіперпросторових порталів, через які Велика Матір ґиргів отримувала їжу. Її кількість за такої динаміки, як спрогнозували ґ’орміти, мала б подвоюватись кожні шість земних місяців. Після обробки даних, отриманих зондом, екіпаж зорельота-зірки прийняв рішення знищити гніздо, не руйнуючи самої планети.

Того ранку на третій планеті системи Довіль-Еп А нічого не віщувало змін. Оповиті метановим туманом темно-сірі скелі дрімали, ховаючи під своїми коренями гніздо найдивовижнішого чудиська у Всесвіті. Коли сонце кольору лайма зійшло на її жовтий небосхил, туман частково розвіявся і стали помітнішими плями чорного моховиння, що вкривали підніжжя скель. Моховиння було живим, його крихітні відростки напнулись назустріч кволому світлові. Це примітивне життя існувало виключно завдяки випарам з тих печер, що досягали гнізда. Примітивне життя ще не навчилось розпізнавати космічні небезпеки й тому не зреагувало на раптову появу в небі чорного сфероїда. А той, не гальмуючи перед поверхнею планети, наче куля у масло, увійшов у товщу її базальтового панцира.

Ще кілька стандартних хвилин нічого не відбувалось. Потім скелі зрушились зі своїх споконвічних місць, підстрибнули, завібрували і розсипались на дрібне камінюччя. В надрах базальтового щита заворушилась у передсмертних судомах велетенська істота. Її безмірне, розповзле та безформне тіло відчуло не знаний раніше біль. Червоні сполохи пожежі вперше й востаннє освітили жахливу істоту, незліченні шлунки якої спожили життя цілих світів. Людські слова не змогли б описати її форми, тому що вона, ця форма, дорівнювала вічно плинній безформності, помноженій на розмір. Досвід людських мов не дозрів до образів, що були б доречними для опису такого об’єкта. Цій плинній безформності були властиві дуже довге життя й безмежне просторове розширення. Проте тому її черговому втіленню, що замешкало на 16КВ238:3, не судилося виповнити меж своїх властивостей.

Десятки тисяч ґиргів-робочих розбіглись підземними порожнинами, залишаючи чертоги своєї королеви. Вони бігли зі швидкістю, недосяжною для жодної іншої істоти в Галактиці, але їхня погибель виявилась прудкішою. Беззахисні норни-мафеді гасили свої портали перед її фронтальним наступом і також гинули, спалахуючи й розлітаючись клаптями сажі. Безжальний вогонь випалював гніздо Великої Матері ґиргів, обвуглював її неосяжну вічно голодну плоть. В останні секунди свого існування вона розпалась на сотні тисячотонних шматків. Якби хоча б один із

1 ... 95 96 97 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаренго. Ч. 2. Гніздо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"