Читати книгу - "Бомба для голови"

що вели в другий салон, Ісаєв підвівся, постукав до пілотів і, не чекаючи відповіді, зайшов туди.

…Літак злетів свічкою.

Ісаєву подобалося, як підіймалися ці машини, вони йшли вгору, немов прохромлюючи небо.

Він не став чекати, поки вимкнеться світлове табло: «Не курити, застебнути прив'язні ремені», підвівся і, кинувши пальто на крісло, пішов у другий салон. У руках він тримав «посилочку», яку на аеродромі вручили п'яненькій дівчині, що полетіла в Рим сорок хвилин тому. Він підійшов до Айсмана. Той не бачив його: він припав до ілюмінатора й дивився на землю, яка то з'являлася, то зникала в просвітах хмар.

— Айсман, — покликав Ісаєв, — добрий день, старина.

Айсман підвів голову, побачив Ісаєва з «посилочкою» й рвонувся з місця. Він забув, що прив'язаний ременями, і тому впав у крісло, і навколо нього засміялися.

— Ходімо до мене в салон, — сказав Ісаєв, — треба поговорити.

Ісаєв не поспішаючи рушив у свій салон, але зупинився, бо Айсман закричав:

— Ні, Штірліц, ні! Вона зараз! Зараз!

У літаку стало тихо, до Айсмана підбігли дві довготелесі стюардеси — вони подумали, що йому погано.

— Коли? — спитав Ісаєв. — Над Німеччиною?

— Над Альпами! Але то раніше, з тим рейсом — над Альпами. А зараз — прямо тут! Це ж для того рейсу!

— Тоді в нас є десять хвилин, а мені більше й не треба. Ходімо, в першому салоні немає людей, побалакаємо.

Айсман кинувся слідом за ним, відштовхнувши стюардес. Обличчя його стало блідим, на лобі виступив піт. Він завжди боявся літати, він до болю ясно уявляв собі, як літак розвалюється в повітрі і він, Айсман, аж п'ять хвилин летить униз, щоб ударитися об маленьку синю землю, і це страшне видіння перестало бути нав'язливим кошмаром, а стало близькою й жахливою дійсністю.

— Піди до пілотів, нехай вони її викинуть! — прошепотів він. — Штірліц, іди туди! Штірліц!

— На, — простяг йому Ісаєв «посилку», коли вони перейшли в перший, порожній салон. — Іди сам. Скажи їм, що це міна, що ви такими штучками підриваєте їх у повітрі. Тільки спочатку скажи радистові адреси твоїх хлопців, які передаватимуть радіосигнал цій міні, а потім мені скажеш, де тіло Кочева, і розповіси, як ви вбили Ганса Дорнброка і хто тобі дав наказ убити його. А після того як радист передасть це на землю, ми викинемо міну через люк…

— Ти збожеволів, Штірліц!

— Ні, я не збожеволів.

— Ти розумієш, що вона зараз вибухне?!

— Розумію. («Я навіть не міг подумати, що він так злякається. Скільки йому? Шістдесяти ще немає, це точно… А то він так не злякався б. А може, злякався б іще дужче»). Але в мене, нема іншого виходу, Айсман. Якщо ти не скажеш мені все, що мене цікавить, ми здохнемо за компанію.

Айсман заворожено дивився на «посилку». Зіниці його розширились, і піт тепер був не тільки на лобі, а й на кінчику носа, на верхній губі й на підборідді.

Ісаєв витяг сигарету, потім ткнув її в пачку й вийняв люльку.

— Хочеш курити? — спитав він.

Айсман якось дивно подивився на нього, а потім заплющив очі й повільно опустився на шкіряну ручку крісла.

— Ти мене знаєш, Айсман… Я ніколи не боявся смерті… Ти це мусиш пам'ятати… Зараз я не боюся її зовсім… Розумієш?

— Вона зараз вибухне… Хвилин через п'ять…

— Що ж робити… Ти тільки не вмирай від інфаркту, добре? А то мені буде прикро… Мені дуже хочеться, щоб ти відчув жах, коли вона вибухне… Я хочу, щоб ти падав униз і кричав… Це так страшно — падати в порожньому небі…

— Що я повинен зробити? — запитав Айсман і підвівся. Він витер обличчя долонею, і вона стала мокра.

Відчинивши двері пілотської кабіни, Ісаєв пропустив Айсмана і сказав командирові:

— Нехай ваш радист прийме заяву цього негідника, а потім, якщо можна, викиньте цей згорток через люк.

— Що в ньому? — спитав командир.

— Міна! Міна! — закричав Айсман. — Радіоміна! Зробіть щось! Її зараз підірвуть!

— Ідіть до мікрофона, — сказав пілот Айсману. — Ось мікрофон!

— Ми ж вибухнемо, розумієте, ми зараз вибухнемо! — перейшов на шепіт Айсман. — Я скажу все, тільки спочатку викиньте це!

— Скільки до кордону? — спитав командир другого пілота.

— Сорок хвилин.

— Але вона мала підірвати той літак! Залишилося сім хвилин! Розумієте? Сім!

— Ми не можемо викинути міну, — сказав командир. — Якщо я відкрию люк, нас розірве повітрям. Ось вам радіомікрофон, ми зв'язані з землею, всі аеродроми слухають нас: передайте на ваш центр, що ви відміняєте вибух… Скажіть їм, що коли наші рідні й рідні людей, які в цій машині, і рідні тих, хто загинув, коли летів Берг, знайдуть їх — їм буде погано. Ну, давайте! У нас є можливість влізти в міську телефонну мережу.

— Алло! — закричав Айсман у мікрофон. — Дайте 96–56–24 Вальтер! Відміни вибух! Міна у Штірліца. Він тут зі мною в літаку!

— І адресу, — попросив Ісаєв, — нас слухають поліція і репортери… Швиденько, їхню адресу…

— Тіргартенштрасе, три. Він чує мене?!

— Так! — сказав Ісаєв. — Повтори це голосніше в мікрофон. Скажи «поліція», ну й так далі. Адресу й телефон. А вже потім ми з'єднаємо тебе з друзями.

Айсман, заціпенілий, блідий, назвав адресу штабу й телефон центру, а потім, поглянувши на годинник, вирвав мікрофон з рук радиста й закричав:

— Вальтер, не роби цього! Поліція! Швидше туди! Вальтер, ти чуєш? Благаю тебе!

— Хто підірвав літак з Бергом? — спитав Ісаєв.

— Вальтер! Не я — Вальтер! Бауер санкціонував!

— Де тіло Кочева? — продовжував Ісаєв.

— Його спалили у Бромбасі в лісі.

— Навіщо ви вбили Дорнброка?

— Він усе сказав Кочеву.

— Що він сказав Кочеву?

— Про водневу бомбу для Ліма. Про все… Про нас… Про партію…

— Про яку партію?

— Про націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини! — закричав Айсман. — Штірліц, що ти робиш? Ми зараз загинемо!

— Ви зробили водневу бомбу для Ліма?

— Так.

Ісаєв узяв мікрофон і спитав:

— Земля, ви записуєте показання?

— Так, — відповіли йому.

— Преса у вас?

— Так. Тут Кроне з «Телеграфу».

— Передайте їм, що все буде гаразд, — сказав Ісаєв. — Тільки треба встигнути взяти Вальтера. І поспішіть на їхню спостережну раду. В них зараз засідання. Подзвоніть туди. Вам скажуть, що Айсман зараз виступає і зможе розмовляти з вами через три-чотири години. Це алібі на той час, поки Айсман в Італії. Неодмінно подзвоніть до них. Я хочу послухати, як вам брехатиме Бауер… А з нами все буде гаразд. Не хвилюйтеся, земле. Я вийняв радіозапал ще на аеродромі… Ми з пілотами вирішили погратися з життєлюбним Айсманом. Так, Айсман? Ти добре проковтнув черв'ячка? До зустрічі, земле…