Читати книгу - "Глибинний шлях"

«Погонич блакитного кита», «Пригоди в повітрі»; повісті: «Мандрівники», «Шхуна «Колумб»; роман «Глибинний шлях».

Остання робота письменника, яку він почав перед війною, — біографічна повість, умовно названа «Орлині Гнізда». Цей твір не закінчено.

II

Благородну мету ставив перед собою письменник Микола Трублаїні: глибоко, всебічно вивчати радянське життя і в художніх творах розказувати про це молоді, показувати, яка багата і прекрасна наша Батьківщина, які чудові моральні якості мають передові, героїчні люди, і особливо наша молодь. Він виховував у молоді любов до рідного радянського краю, нашої єдиної в світі і найкращої на земній кулі Вітчизни, наснажував серця своїх читачів високими поривами, кликав на подвиг в ім’я добробуту і щастя радянського народу. Тим твори його завжди були високоідейні, життєві, цілеспрямовані.

Вроджений журналіст, він писав щодня. Був автором-співробітником майже всіх центральних і харківських обласних газет та журналів, зокрема дитячих.

Великі свої художні речі виношував у собі подовгу. Старанно вивчав ту галузь життя, що мала становити основу повісті чи оповідання.

Для повісті «Лахтак» збирав матеріал кілька років. Докладно вивчив історію боротьби людей за освоєння Півночі, сам побував у кількох арктичних експедиціях.

Коли писав «Шхуну «Колумб», освоїв усю техніку мореплавства, починаючи від найпотужніших і найновіших лінкорів і кінчаючи звичайнісінькими човнами. Він їздив у порти, знайомився з життям моряків і рибалок. І знову ж таки побував і на воді і під водою, у підводному човні і навіть у скафандрі водолаза.

Повість «Мандрівники» так само написана на матеріалі особисто здійснених подорожей, спостережень і всебічного вивчення природи і життя нашого Півдня.

Цими рисами — багатством пізнавального матеріалу та ідейною цілеспрямованістю — позначені всі, навіть найдрібніші твори, писані для читачів наймолодшого віку. А таких теж у нього чимало, і над цими невеличкими творами, як-от: «Шамба», «Пригоди в повітрі», «Пустуни на пароплаві», працював так само старанно, вишукував гострі, але правдиві сюжети, конфлікти, відшліфовував кожну деталь.

Основні герої повістей і оповідань Миколи Трублаїні — живі радянські люди, з якими письменник зустрічався та працював; високі моральні якості їх характерів він уособив в образах своїх капітанів, пілотів, боцманів, рибалок, інженерів, науковців… Особливо це стосується юних героїв. Завжди оточений молоддю, він день у день приглядався до своїх юних друзів, прислухався до їх голосу, підмічав все те краще, що притаманне їм. Юні герої його творів повно і прекрасно втілюють в собі риси нашої творчо наснаженої, допитливої і талановитої передової молоді, одухотвореної кращими людськими поривами.

Героїчні й мужні, молоді люди повістей і оповідань М. Трублаїні-це пристрасні, до кінця чесні і безкорисні юні патріоти; для них особисте ніколи не може стояти вище громадського, вище служіння матері-Батьківщині. Люди однієї мети, вони яскраво індивідуалізовані: життєрадісні і натхненні юнаки та дівчата, що кожен і кожна з них мають свої неповторні обличчя, біографії, особисті інтереси, мрії, уподобання і покликання. В русі, в дії, в дружбі, в конфліктах, в подвигах чимраз яскравіше розкриваються їх образи. Як і в житті, так і в тканині художнього твору, зображені рукою талановитого письменника в динаміці становлення і зростання, вони, юні герої, кожним вчинком стверджують свою гідність молодих громадян соціалістичної держави. І коли згадуємо ту велич героїзму, що явили світу Зоя Космодем’янська, Олександр Матросов, Ліза Чайкіна, молодь Краснодона, то спадає на думку: саме риси таких прекрасних юнаків і дівчат уособили в собі найкращі герої творів Трублаїні. Подібно Матросову, загинув смертю героя юнга Іван Солоний, герой з оповідання «Життя за Батьківщину». І майже так, як в дні Вітчизняної війни безсмертні Олег Кошовий, Люба Шевцова, поводили себе в боротьбі з ворогами Марко і Люда, герої повісті «Шхуна «Колумб».

Відомо, що молодь особливо захоплюється творами пригодницького жанру. І саме цю літературну форму обирає Трублаїні для своїх основних творів. Проте пригоди не є для нього самоціллю. Це лише засіб у гостро-захоплюючій формі викласти матеріал, а матеріал цей в основному пізнавального характеру: наша радянська дійсність владно і повноцінно виступає на канві пригод. Діють благородні радянські люди, що поклали собі перетворити нашу країну в квітучий і сяючий вогнями електрики сад, оновити й примусити плодоносити пустині, підкорити інтересам народу сувору Арктику, щоб скрізь у достатках щасливо жили люди нашої Вітчизни і була вона неприступною фортецею для ворога.

Цими мотивами пройнято й останній твір Миколи Трублаїні — роман «Глибинний шлях».

Проте цей твір відмінний від попередніх полотен письменника, таких, скажімо, як «Лахтак» або «Шхуна «Колумб». І головна його відміна та, що основою попередніх творів був реалістичний фон, тоді як «Глибинний шлях» — наукова фантастика. В цьому жанрі письменник спробував себе вперше.

Час написання твору — 1939–1941 роки. Це роки, коли Микола Петрович був тісно зв’язаний з Палацом піонерів, всіма його різноманітними науково-технічними і науково-дослідними гуртками. Письменник, отже, день у день був оточений допитливою молоддю — юними техніками, конструкторами нових машин, фізичних приладів, авіамоделістами, радистами, натуралістами. Ця молодь жадібно перечитувала все, що потрапляло їй до рук з науково-фантастичної літератури. Перечитувала і шукала книги, яка дала б простір думці, поживу мрії і була б зв’язана з вітчизняною наукою і технікою. Таке було замовлення юного читача, і письменник це гостро відчував.

В цей же час на всьому просторі земної кулі з дня на день ясніше відчувалась хода жорстоких і великих подій. В Європі уже палахкотіла війна. Батьківщина вимагала творів, що мобілізували б маси, і в тому числі нашу молодь, закликали б кріпити оборону, бути на сторожі.

Війна! Про неї все частіше і частіше думав письменник і те, наскільки реально передбачав напад ворога, ясно хоча б з того, з якою прозорливістю подає він у своєму «Глибинному шляху» розгортання боїв на першому етапі війни.

Ось як уявляв це письменник:

«Війна почалась несподівано, — пише він. — Хоча взаємини з державами, де до влади прийшли реакційні партії, стали дуже загострені, але була надія, що конфлікт можна розв’язати шляхом дипломатичних переговорів. Вороги ж повелися підступно: ідучи на переговори з нами, вони тимчасом зосереджували свої армії на наших кордонах».

Самий напад стався неждано-негадано:

«Ми дивилися на зоряне небо. У Москві зорі були ледве видні: заважала електрика, що заливала місто.

Раптом електричні ліхтарі почали гаснути, і зорі над столицею засяяли яскравіше.

В будинку теж погасло світло. Почулися поспішні кроки. З другої кімнати увійшов Антон Павлович.

— Війна!.. — схвильовано скрикнув він. — По радіо передають урядове повідомлення.