Читати книгу - "Північне сяйво"

нерухоме, тихе та спокійне. Вона чула розмову своїх батьків.

її мати сказала:

— Вони ніколи не дозволять цього… її батько відповів:

— Дозволять? Нам не потрібний дозвіл, ніби дітям. Я зробив можливим будь-кому перейти туди, якщо вони забажають.

— Вони заборонять це! Вони закриють туди хід та зроблять вигнанцем будь-кого, хто спробує!

— Надто багато людей захочуть це зробити. Вони не зможуть їх зупинити. Це буде означати кінець Церкви, Марі-со, кінець магістрату, кінець усіх цих століть темряви! Подивись на це світло там, угорі — це сонце іншого світу! Відчуй його тепло на своєму тілі!

— Вони сильніші за будь-кого, Ізраелю! Ти не знаєш…

— Я не знаю? Я? Ніхто на світі не знає краще за мене, яка могутня Церква! Але вона не достатньо сильна для цього. Пил все змінить. Тепер його ніщо не спинить.

— Ти цього хотів? Змусити нас задихатися, вбити гріхом та темрявою?

— Я хотів прорватися, Марісо! І я зробив це. Подивись, подивись на пальмові дерева, які коливає вітер на березі! Ти відчуваєш той вітер? Вітер з іншого світу! Відчуй його на своєму волоссі, на обличчі…

Лорд Ізраель зірвав каптур з пані Кольтер і повернув її голову в небо, запустивши свої пальці у її волосся. Ліра спостерігала за цим, не дихаючи, не сміючи поворухнутися.

Жінка пригорнулася до лорда Ізраеля, ніби відчула запаморочення, і тривожно похитала головою.

— Ні, ні — вони йдуть, Ізраелю, вони знають, де я…

— Тоді ходімо зі мною, геть звідси, з цього світу!

— Я не посмію…

— Ти? Не посмієш? Твоя дитина пішла б. Твоя дитина нічого б не побоялася та присоромила б свою матір.

— Тоді візьми її і йдіть. Вона більше твоя, ніж моя, Ізра-елю.

— Ні. Ти прийняла її, ти намагалася сформувати її. Вона тобі потрібна.

— Вона була такою грубою, такою впертою. Я з'явилася надто пізно… Але де вона зараз? Я йшла по її слідах сюди…

— Вона все ще потрібна тобі? Двічі ти намагалася втримати її і двічі вона тікала. На її місці я б ще раз втік, щоб не дати тобі третього шансу.

Його руки все ще тримали її за голову, і раптом він притягнув її до себе у палкому поцілунку. Лірі здалося це більше схожим на жорстокість, ніж на любов. Вона подивилася на їхніх деймонів й побачила дивне видовище: сніжний барс напружено притискував своїми пазурами золотаву мавпу, яка розслаблена, блаженна, майже непритомна лежала на снігу.

Пані Кольтер різко відштовхнула його і сказала:

— Ні, Ізраелю, моє місце в цьому світі, а не там…

— Ходімо зі мною! — сказав він наполегливо та владно. — Іди й працюй зі мною!

— Ми не можемо працювати разом, ти і я.

— Ні? Ти і я можемо розкласти всесвіт на частинки, а потім знову їх зібрати, Марісо! Ми знайдемо джерело Пилу і знищимо його назавжди! І ти б хотіла брати участь у тій великій роботі, не обманюй мене, ніби це не так. Говори неправду про все що завгодно, про Облаткове братство, про своїх коханців, так, я знаю про Боріела, і мені байдуже, бреши про Церкву, навіть про дитину, але не бреши про те, чого ти дійсно хочеш…

І їхні губи знову зустрілися. їхні деймони безтямно гралися — сніжний барс упав на спину, а мавпа запускала свої пазурі в м'яку шерсть на його шиї, і вона задоволено гарчала.

— Якщо я не піду, ти знищиш мене, — сказала пані Кольтер, відірвавшись від нього.

— Навіщо мені знищувати тебе? — відповів він сміючись, а над його головою сяяло світло іншого всесвіту. — Підеш зі мною, працюватимеш зі мною, і я завжди дбатиму про тебе. Залишишся тут — я одразу втрачу до тебе цікавість. Не лести собі, що я дам тобі хоч мить на роздуми. Зараз залишся та чини розбрат в цьому світі — або йди зі мною.

Пані Кольтер вагалася; її очі заплющилися, здавалось, вона гойдається, ніби знепритомнівши. Але вона втрималася та розплющила очі з виразом безкінечного смутку.

— Ні, — сказала вона. — Ні.

їхні деймони знову стояли нарізно. Лорд Ізраель схилився і запустив свої пальці в шерсть сніжного барса. Потім від відвернувся і пішов нагору без жодного слова. Золотава мавпа застрибнула на руки пані Кольтер і тихенько заскавучала, тягнучись до барса, який ішов геть, а обличчя пані Кольтер вкрилося сльозами. Ліра бачила, як вони блищали, вони були справжніми.

Потім її мати повернулася, здригаючись від німого ридання, та пішла вниз із гори й зникла з очей.

Ліра холодно спостерігала за нею, потім подивилася в небо.

Безліч чудес, яких вона ніколи не бачила.

Місто, що висіло вгорі, виглядало порожнім, мовчазним та новоствореним, ніби чекало, щоб у нього увійшли, чи щоб його розбудили. Сонце того всесвіту світило в цей, золотячи Лірині руки, розтоплюючи лід на вовчому каптурі Роджера, роблячи його бліді щоки прозорими та відбиваючись у його невидющих очах.

її душу роздирало горе. І злість також. Вона вбила б свого батька, якби вона могла вирвати його серце, вона зробила б це, не замислюючись, за те, що він заподіяв Роджеру. І їй — ошукав її, як він насмілився?

Вона все ще тримала тіло Роджера. Пантелеймон говорив їй щось, але її думки були далеко, і вона не чула, поки він не запустив пазур в її руку, щоб привести до тями. Дівчинка глипнула.

— Що? Що?

— Пил! — сказав він.

— Про що ти?

— Пил. Він збирається знайти джерело Пилу та знищити його, так?

— Так він сказав.

— І Облаткове братство, і Церква, і Больвангар, і пані Кольтер, і всі інші — вони хотіли зруйнувати його, так?

— Так… Чи припинити його дію на людей… А що?

— Якщо всі вони вважають Пил злом, він може бути добром.

Вона мовчала. В її грудях зароджувалося захоплення. Пантелеймон вів далі:

— Ми чули, що всі вони говорять про Пил, і всі його так бояться, і знаєш що? Ми вірили їм, навіть коли бачили, що їхні дії огидні, нелюдяні та неправильні… Ми також вважали Пил злом, тому що вони дорослі і вони так казали. А якщо це не так? Якщо…

Вона продовжила задихаючись:

— Так! Якщо це справді добро…

Вона поглянула на нього й побачила, що його зелені очі палають від захвату. В неї запаморочилася голова, ніби весь світ перевернувся.

Якщо Пил був добром… якщо він був бажаним, жаданим та благословенним…

— Ми також будемо його шукати, Пане! — сказала вона.

Саме це він і хотів почути.

— Ми зможемо дістатися до нього раніше, ніж він, —