Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга друга"

терені України і конкретно в тій місцевості, де доведеться діяти групі.

Окрім завдання, про яке вже говорилося, вони не повинні забувати про потреби закордонного проводу і при кожнім радіосеансі давати якомога більше інформації. Це дозволить проводу закордонних частин і надалі підносити свій авторитет, зміцнювати контакти із спільниками по боротьбі проти міжнародного комунізму, ну й таке інше. Бандера говорив глухуватим голосом, поспішав, ковтав закінчення слів і цілих речень, помітно нервував і весь час чомусь позирав на Бовкуна. Той слухав, опустивши голову, ніби стояв під нестерпним тягарем.

Дав свої настанови і шеф безпеки. Спершу він, ніби між іншим, сказав, що йому добре відомо про особисту неприязнь між Лисом і Максимом. «Є речі, — говорив пан професор, пильно дивлячись на Бовкуна, — які примушують нас у хвилини вищої відповідальності за успіх боротьби всієї організації полишити чвари, забути про дрібні особисті образи. Земляків звели до однієї боївки навмисне, бо провід сподівається, що знання місцевих умов, доріг і таємних стежок, якими вони недавно ходили, допоможе їм виконати завдання якнайліпше. Золото штабу УПА потрібне для розвою боротьби! Ви добудете його, і Україна вас не забуде!» Ці слова він повторював чи не за кожним разом. Але в останній день шеф безпеки сказав те, про що навіть Бандера говорив завуальовано.

«Сьогодні наша організація переживає фінансову скруту. Провід покладає надію на вас. Все, що ми сьогодні маємо, куплено на гроші американців. Цей борг нам треба чимось сплачувати. У найвищій ціні сьогодні розвідувальні інформації, які ми сподіваємось отримати від вашої боївки. Ви летите в Карпати, далі ваші шляхи-дороги проляжуть через Підкарпаття на Волинь. Пильнуйте, щоб повз вашу увагу не пройшли непоміченими об'єкти, важливі з військового, економічного і навіть політичного погляду. Передусім мусите розвідати й передати всі подробиці про розташування цивільних і військових летовищ, їхню охорону, обсяги, кількість і типи літаків, їх номери, розміри бетонованих посадочних площадок та інші споруди на ле-товищах. Розвідати радарну сітку та інші засоби протиповітряної оборони у Карпатах, розміщення військових частин на шляху вашого пересування, їхню кількість та озброєння. Придивіться і передайте сюди пункти, в які американці, в разі потреби, могли б скидати свої військові десанти чи зброю та інший виряд для наших симпатиків, яким така допомога буде потрібна в разі початку війни з більшовиками…»

Аудієнція закінчилася, провідники пішли з кімнати, а Бовкун упав на ліжко й пролежав, занурившись лицем у подушку, аж поки стемніло. Про що він думав, чим мучився, все те так і лишилось для Андрія невідомим.

В ілюмінатор літака несподівано зазирнув рогатий місяць. Андрій притулився лобом до скла. Під крилом пропливали чи то гори, чи якісь пагорби. «Невже Карпати?!» Він ніколи не бачив Карпат із землі, не те що з неба. Серце розходилося в грудях. «Прилетіли! Оце аж тепер починається! Зараз Ромер стане до дверей і почне викидати їх з літака в чорну імлу, що поволі текла під крилом. Та раптом якийсь незрозумілий грім прокотився у них над головами. «Кондор» ніби в розпачі похитав крильми, ковзнув на кількасот метрів донизу і, відхиляючись від курсу, ввійшов у крутий віраж. Через якусь хвилину гуркіт повторився. Тут Андрій помітив винищувача, що ледве не сідав на «кондора». Хтось у темряві перелякано скрикнув: «Зірки! Червоні зірки!» Андрій дочекався, поки винищувач, що невідступно кружляв на «кондором», наблизиться. Чекав з нетерпінням і радісним, мстивим відчуттям. Так і є! Зірки! їх неповороткий транспортний літак примушують іти на посадку. Як несподівано й просто все закінчується! Внизу радянське місто, радянський аеродром. «Кондор» уже не вирветься, і за кільканадцять хвилин усі вони стоятимуть перед працівниками радянської контррозвідки. Але як прожити ці хвилини, щоб не розірвалося від радості серце, щоб ніхто з цих трьох переляканих на смерть бойовиків до часу не помітив твоєї радості? Бо того й гляди якийсь Лис а чи Мара, шаленіючи від безсилля, розрядить у тебе пістолетну обойму або чого доброго примусить розгризти зашиту в комір сорочки ампулу з ціаністим калієм.

А тим часом «кондор» уже випускав закрилки і заходив на освітлену вогнями посадочну смугу. Ще хвилина, і ось уже котяться бетонкою колеса, а поряд мчать машини з солдатами. Літак скрегоче гальмами і зупиняється. Мить нелюдського напруження. В темряві скрикує Шпинь. І раптом гучна команда Ромера: «Всім сидіти на своїх місцях!»

Тієї ж миті спалахує світло, і всі бачать плечисту постать Ромера, що з пістолетом у руці стоїть біля дверей. Але чому він цілиться у своїх, а не в бік дверей, які тим часом відчиняє його ліва рука? Чути лайку солдатів, що лізуть до літака з автоматами напоготові:

— Вихаді! Мать вашу!.. Па аднаму вихаді!

Першого на бетонку викидають Шпиня, потім сотника. Андрій поволі підводиться і йде до дверей, залишивши свого автомата на місці, де сидів, однак його грубо хапають за підняті догори руки, викручують їх назад і штовхають у двері. Він падає.

— Встать!

Андрій підводиться, його обшукують, вивертаючи кишені, забирають пістолет, ножа і навіть леза для гоління.

— Вставай, свінья! Ілі оглох?! — це стосується Бовкуна, але той не ворушиться. Лежить долілиць на бетонній плиті. Його смикають, б'ють носаками під ребра — ніякої реакції.

— Готов! Ампулу разгриз, ідіот!

Бовкуна беруть за руки й за ноги, несуть до критої машини, куди вже запхнули інших, і, розгойдавши, кидають на підлогу. Тіло сунеться по гофрованому металу і впирається в перегородку, за якою сидять конвоїри. Андрій озирається. Куди дівся Ромер? його ніде немає. Грюкають двері, і машина зривається з місця.

Ні, не такою уявляв собі Андрій зустріч з радянськими солдатами. Розумів, що ніхто із шпигунами особливо панькатись не буде, але надто вже брутально з ними повелися. Куди їх везуть? Машина була схожа на ту, в якій його везли після американського суду вулицями Мюнхена. Помітивши клеймо фірми, Андрій подумав, що це, певне, машина трофейна. В Радянській Армії багато американських студебекерів, вілісів, доджів… Проте сумніви не полишали його. Щось тут не так… Чому немає Ромера? Де ділися льотчики? Чи, може, вони як американські військовослужбовці, офіцери союзницької армії, заслуговують