Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

- Дякую.

- Будь ласка, але настав час згортати всі ілюзії. Такі конструкції не може живити одна людина, навіть якщо вона демон.

- Залишилося всього хвилин десять, - безтурботно знизав плечима ректор.

- І за це теж дякую, - я ще раз озирнулася, бажаючи запам'ятати Годамн таким: яскравим, святковим, казковим замком посеред лісу, наповненим щастям та дитячим сміхом.

Дорайн мовчав, спостерігаючи за мною. Потім сам оглянув діяння своєї магії й жестом запросив мене підійти ближче:

- Час запалювати багаття.

Ми пройшли до купи дров та хмизу. Перед демоном студенти розступалися, дивлячись на ректора із захопленням та передчуттям.

Мені раптом подумалося, що Філен ат Горта може спати спокійно. Його улюблене дітище – Годамн – у надійних руках. Принаймні ще на пів року.

- Містер ат Рогад! - Вигукнув Клод, пробиваючись до ректора крізь натовп дітей. Демон зупинився і запитливо глянув на хлопця.

- Зараз щось відчебучить, - припустив Геррі, схопившись мені на плече. Він дзвінко чхнув і спробував забратися мені під капюшон, але спочатку отримав сушильним заклинанням, і тільки після цього зайняв звичне місце.

- Ви запалите багаття? - Клод з надією подивився на демона знизу вгору. - Чи можете це зробити заклинанням Востраса?

Від цього питання я внутрішньо напружилася. Першою думкою було: якщо Дорайн застосує настільки сильну магію, то він зомліє від виснаження; а тільки після цього тіло здригнулося від усвідомлення того, що хлопця наче привороженого тягнуло до небезпечного заклинання для страти.

Востраса було спочатку розроблено для кремації, але виявилося надмірним та енерговитратним. А ось для публічних страт підійшло ідеально. Спочатку в людини кришаться кістки, потім закипає кров, а наступної миті тіло охоплює полум'я, що спалює все до тла. Видовищно і не так жахливо, як популярні у минулому четвертування чи повішення. Ще й після себе жертва залишає лише невелику купу попелу.

- Ні, - вирішив Дорайн, хоча хвилину вагався.

- Але ви обіцяли показати його, містере ат Рогад!

- Обіцяв, отже, знайду привід.

Ректор відповів так впевнено, що я пересмикнула плечима і зіщулилася. Не хотіла б я побачити це заклинання у його виконанні.

- Поки обійдемося чимось більш святковим.

Після цих слів демон змахнув рукою, наче щось підкинув високо вгору. Діти задерли голови, і в ту ж мить на фоні зоряного неба спалахнула вогненна куля. Під захоплені ахи, вона розправила крила, перетворившись на палаючого фенікса, який зробив коло, видав переможний крик і полетів униз. Ледь торкнувшись складених великим куренем гілок, фенікс зник, а багаття яскраво запалало. Діти вибухнули захопленими криками, заходилися стрибати навколо і танцювати, а я ледве встигла підхопити Дорайна під руку і відвести від натовпу.

- Можна було зробити це менш енерговитратно, - пробурчала, ділячись енергією і відчуваючи себе старою бабкою, що буркотить. Ректор слабо посміхався, але іскри в його темних очах танцювали разом із дітьми.

- Один раз живемо.

Не погодитися з цим аргументом я не могла. Притулившись до стіни корпусу, демон сповз по ній і залишився сидіти навпочіпки. Я зітхнувши присіла поруч.

Свято підходило до завершення. Догорало багаття, повільно танули ілюзії. Учні Академії Проклятих танцювали, сміялися, водили хороводи й кидали у вогонь записки з таємними бажаннями.

Свято Півроку у Годамн вдалося.