Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

я маю вдіяти? Невже ви хочете, щоб я порозумівся із злочинцем?

Леді Сісілі (суворо). Звичайно, ні. Я б цього не попустила, навіть якби ви були здатні на це. Я просто пропоную, щоб ви самі не розповідали, як усе сталося.

Сер Ґовард. Чому?

Леді Сісілі. Бо кожний скаже, що такий умілий юрист, як ви, може примусити такого бідного, нехитрого моряка, як капітан Керней, повірити чому завгодно. Найкраще, Ґоварде, полишіть мені розповісти всю правду. Тоді ви можете просто сказати, що підтверджуєте мої слова. І ніхто не матиме права докоряти вам.

Сер Ґовард (підозріло дивиться на неї). Сісілі, ви хочете утнути якусь штуку.

Леді Сісілі (враз умиваючи руки і зрікаючись захищати його інтереси). Гаразд. Розкажіть про все, що було, самі з властивою вам красномовністю. Я мала розповісти лише щиру правду. Ви називаєте це «утнути якусь штуку». Може, з погляду юриста це й так.

Сер Ґовард. Сподіваюсь, ви не образились.

Леді Сісілі (надзвичайно лагідно). Анітрохи, любий Ґоварде. Звичайно, ви маєте рацію; ви знаєте, як треба діяти в таких випадках. Я точно виконаю все, що ви мені скажете, і підтверджу всі ваші свідчення.

Сер Ґовард (стривожений такою легкою перемогою). Але люба моя, ви не повинні захищати мої інтереси. Ви повинні свідчити цілком безсторонньо. (Вона киває головою, нібито цілком піддавшись на його вмовляння, і дивиться на нього так пильно і нехитро, як це властиво брехунам, що начитались романів. Він опускає очі і в роздумі хмурить чоло. Встає, нервовим жестом тре підборіддя й додає). Поміркувавши, я доходжу висновку, що ваша пропозиція не така погана; це визволить мене від тяжкого обов’язку розповісти все, що сталося.

Леді Сісілі (ухиляючись). Але самі ви зробите це набігато краще.

Сер Ґовард. Саме тому бажаніше, щоб це виходило від вас.

Леді Сісілі (неохоче). Ну, що ж, якщо ви наполягаєте...

Сер Ґовард. Але, пам’ятайте, Сісілі, — саму правду.

Леді Сісілі (твердо). Саму правду. (Тиснуть одне одному руки).

Сер Ґовард (затримуючи її руку). Fiat justitia, mat caelum!

Леді Сісілі. Нехай відбудеться правосуддя, хоч би від цього завалилася стеля.

Входить американський матрос.

Матрос. Капітан Керней вітає леді Вайнфліт і просить дозволу зайти.

Леді Сісілі. Звичайно, будь ласка. А де ж арештовані?

Матрос. Загін пішов у тюрму, щоб привести їх, добродійко.

Леді Сісілі. Дякую вам. Я попросила б вас повідомити мене, коли їх приведуть.

Матрос. Гаразд, добродійко. (Уступається, щоб дати дорогу капітанові; віддає йому шану і виходить).

Капітан Гемлін Керней, родом із західної Америки; це людина кремезна, з гострими і трохи примруженими очима, що звикли до негоди, з уперто стиснутими вустами, властивими людям його професії. Це своєрідний ентологічний екземпляр, в жилах якого змішана кров різних національностей Старого Світу. Він штучно намагається надати собі лиску та культурности, боячись критики європейців; з природи ж він наближається до справдешнього мешканця північної Америки, маючи його волосся, вилиці та мужні інстинкти, що їх довге перебування на морі врятувало від руїнницького впливу цивлізації. Світ, розуміючи, що майбутнє великою мірою належить йому, приглядається до нього з цікавістю, намагаючись угадати, на що він перетвориться протягом найближчих одного-двох століть. Тепер він уявляється леді Сісілі брусуватим моряком, що збирається зробити їй зауваження за її поведінку; зауваження він мав зробити надзвичайно ввічливо, як і слід офіцерові, що розмовляє з дамою; разом з тим він хоче підкреслити свою догану, як це властиво американцеві у поводжені з англійцем, що допустився деякої вільности.

Леді Сісілі (коли він заходить). Рада вас бачити, капітане Керней.

Керней (підходить і зупиняється між сером Ґовардом та леді Сісілі.) Коли ми вчора з вами розлучились, леді Вайнфліт, я й не гадав, що поки ви були на моєму судні, ви призначили кочегарам інше приміщення. Дуже вам вдячний. Як капітан цього судна, я звик, щоб зі мною радились, перш ніж виконувати розпорядження наших відвідувачів-англійців. Але що ваші розпорядження, очевидно, сприяють вигоді моїх людей, то я не скасував їх.

Леді Сісілі. Який ви спритний, що встигли вже це виявити! Мені здається, що ви знаєте кожен ґвинтик на цьому кораблі.

Керней помітно м’якшає.

Сер Ґовард. Мені дуже неприємно, капітане Керней, що моя шваґрова допустилася такої нечуваної вільности. Та це в неї манія, просто манія! Але чому ваші люди скорилися її розпорядженню?

Керней (напівсерйозно, напівжартуючи). Я їм поставив це саме питання. Я спитав: чому ви послухались наказу цієї леді, не дочекавшись мого? Вони відповіли, що не уявляють собі, як могли б її не послухатись. Я спитав, чи є це дисципліна, на їхню думку, і на це вони мені відповіли: «Ну, що ж, сер, іншим разом уже ви самі поговоріть із цією леді».

Леді Сісілі. Мені дуже шкода. Але знаєте, капітане, єдине, чого бракує військовому кораблеві, — це жінки.

Керней. Ми іноді дуже гостро відчуваємо це, леді Вайнфліт.

Леді Сісілі. Мій дядько — старий член Ради Адміралтейства, і я завжди доводжу йому, як обурливо, що англійський капітан не має права взяти в подорож дружину, щоб вона могла доглядати корабля.

Керней. Але ще дивніше, леді Вайнфліт, що йому не заборонено брати в подорож сторонню жінку. Ваша країна достоту дивна для американця.

Леді Сісілі. Але це надзвичайно серйозно, капітане. Бідні моряки вдаються в чорну меланхолію, натикаються на чужі судна й казна-що виробляють.

Сер Ґовард. Сісілі, прошу вас не говорити дурниць капітанові Кернею. Ваші погляди на деякі речі не цілком пристойні.

Леді Сісілі (до Кернея). Ось які англійці, капітане Керней. Вони не бажають нічого слухати про вас, моряків, крім хіба оповідань про Нельсона та Трафальґар. Але ж ви мене розумієте, чи правда?

Керней (ґалантно). Я вважаю, леді Вайнфліт, що в вашій пучці більш розуму, ніж у всьому британському Адміралтействі.

Леді Сісілі. Звичайно. Моряки завжди все розуміють.

Знову входить моряк.

Моряк (до леді Сісілі). Ведуть арештованих, добродійко.

Керней (гостро звертаючись до нього). Хто велів вам з’явитися сюди з цією звісткою?

Моряк (спокійно). Англійська леді, сер. (Виходить із спокійним виглядом; Керней остовпів з подиву).

Сер Ґовард (занепокоєно стежить за виразом на обличчі Кернея). Мені справді неприємно, капітане Керней. Я цілком розумію, що леді Сісілі не мала найменшого права давати накази вашим людям.

Леді Сісілі. Я не давала наказів, я просто попросила його про це. Обличчя його таке миле, правда, капітане Керней? (Він німіє з дива). А тепер дозвольте мені покинути вас на хвилину. Я хочу переговорити де з ким, поки почнеться слідство. (Спішно виходить).

Керней. Знаєте, сер Ґоварде