Читати книгу - "Джерело"

з Едмондом тут — і не знаєте, що саме він відкрив?

— Міс Відаль, доступ до інформації з цього питання в мене був обмежений, і я маю ті самі дані, що й ви, — відповів комп’ютер. — Я можу тільки висунути припущення з огляду на реальний стан справ.

— І яке ж воно буде? — спитала Амбра, роззираючись у кабінеті Едмонда.

— Ну, Едмонд стверджував, що його відкриття «все змінить». Наскільки я бачу, ті відкриття, які мали найбільший вплив в історії, спричиняли перегляд моделі всесвіту — як-от те, що Піфагор відкидав уявлення, наче Земля є пласкою, чи геліоцентризм Коперника, чи теорія відносності Ейнштейна — усі вони різко змінили погляд людства на світ і внесли поправки в бачення всесвіту.

Ленґдон подивився вгору, на динамік.

— Отже, ви гадаєте, Едмонд відкрив щось таке, що спричинить оновлення моделі всесвіту?

— Це логічний висновок, — відповів Вінстон і заговорив швидше. — MareNostrum, так уже склались обставини, є одним із найкращих «моделювальних» комп’ютерів на землі, він спеціалізується на складних симуляціях, найвідоміша з яких Alya Red — віртуальне серце з усіма його функціями, відтворене аж до клітинного рівня. Звичайно, після того, як нещодавно додався ще й квантовий компонент, машина може моделювати речі, в мільйони разів складніші за людські органи.

Ленґдон уловив суть справи, але все одно не міг уявити, що Едмонд мав би змоделювати, аби отримати відповідь на питання: «Звідки ми? Куди ми прямуємо?»

— Вінстоне! — гукнула Амбра з-за столу Едмонда. — Як це вмикати?

— Я допоможу, — відповів Вінстон.

Чотири великі рідкокристалічні екрани на столі моргнули й ожили, щойно Ленґдон підійшов до Амбри. Коли на екрані з’явилося зображення, обоє відсахнулися.

— Вінстоне… це… з камери? — спитала Амбра.

— Так, це трансляція з наших зовнішніх камер безпеки. Я гадав, що вам треба знати. Вони прибули кілька секунд тому.

На екранах крізь «риб’яче око» було видно головний вхід до церкви, де вже зібралася невелика армія поліціянтів. Вони тиснули на кнопку виклику, смикали двері й говорили по раціях.

— Не турбуйтеся, — заспокоїв їх Вінстон, — вони не зможуть сюди зайти. А в нас менш як чотири хвилини до старту.

— Ми маємо починати зараз, — намагалася переконати його Амбра.

Вінстон спокійно відповів:

— Гадаю, Едмонд волів би почекати й увімкнути трансляцію на початку години, як було обіцяно. Він був людиною слова. Та і я зараз стежу за кількістю глядачів, і вона зростає. За ці чотири хвилини, за моїми розрахунками, їх стане на 12,7 відсотка більше, і, передбачаю, охоплення буде максимальним. — Вінстон трохи помовчав, а тоді тоном приємного здивування додав: — Маю сказати, попри все, що сталося цього вечора, як здається, прямий ефір презентації Едмонда вийде в найкращий час. Гадаю, він був би дуже вдячний вам обом!

Розділ 88

«Менш ніж чотири хвилини», — думав Ленґдон, сідаючи в сітчасте крісло за стіл Едмонда й дивлячись на три величезні екрани, які займали майже всю ширину офісу. На них і далі було видно дані відеокамер: навколо церкви збиралася поліція.

— Ви впевнені, що вони не зможуть увійти? — Амбра нервово переступала з ноги на ногу за спиною Ленґдона.

— Повірте мені, — відказав Вінстон, — Едмонд ставився до безпеки з усією відповідальністю.

— А якщо вони вимкнуть електрику в будівлі? — втрутився Ленґдон.

— Ізольована подача струму, — сухо відказав Вінстон, — прихована додаткова магістраль. Тут ніхто нічого не вдіє, запевняю вас.

Ленґдон заспокоївся. «Сьогодні Вінстон діяв абсолютно безпомилково… І весь час прикривав нас зі спини».

Розмістившись у заглибині підковоподібного столу, Ленґдон звернув увагу на клавіатуру перед собою. Вона мала вдвічі більше клавіш: традиційні з літерами й цифрами — і набір символів, незнайомих навіть професорові. Клавіатура була розділена на дві частини посередині; вони розходилися під ергономічним кутом.

— Допоможете? — спитав Ленґдон, дивлячись на чудернацькі кнопки.

— Це не та клавіатура, — відказав Вінстон. — Це головна точка доступу E-Wave. Як я вже казав, Едмонд приховував свою презентацію від усіх, навіть від мене. Її слід запускати з іншої машини. Розверніться праворуч — у кінці столу буде вона.

Ленґдон подивився праворуч: там стояло в ряд кілька комп’ютерів. Під’їхавши до них, він із подивом побачив, що перші з них доволі старі. І що далі він рухався, то старшими виявлялися комп’ютери.

«Ні, не може бути!» — подумав він, проминаючи громіздкий бежевий IBM із системою DOS, напевне, двадцятирічної давнини.

— Вінстоне, що це за машини?

— Комп’ютери дитинства Едмонда, — сказав Вінстон. — Він зберіг їх усі, щоб пам’ятати, з чого починав. Іноді, коли тут у нього бували важкі дні, він вмикав їх і запускав старі програми — намагався заново пережити те зачудування, коли відкрив для себе здатність програмувати.

— Яка гарна ідея, — мовив Ленґдон.

— Як ваш годинник з Мікі-Маусом, — зазначив Вінстон.

Вражений, Ленґдон відкотив рукав і подивився на старий хронометр, який носив, відколи отримав його в подарунок у дитинстві. Знання Вінстона про цей годинник дивувало професора, хоча Ленґдон і пригадував, що не так давно говорив з Едмондом про нього, про те, що носить цей годинник, аби залишатися молодим у серці.

— Роберте, — сказала Амбра, — давай зараз не будемо обговорювати твій стиль, а натомість введемо пароль? Навіть миша у тебе на годиннику махає рукою — намагається привернути увагу!

Авжеж, Мікі підняв руку в рукавичці високо над головою, так що палець указував майже точно вгору. «За три хвилини третя».

Ленґдон швидко проїхався понад столом, і вони з Амброю опинилися біля останнього з низки комп’ютерів — незграбної сірявої коробки з входом для гнучких дисків, 1200-бодним телефонним модемом, об’ємним опуклим дванадцятидюймовим екраном зверху.

— Tandy TRS-80, — прокоментував Вінстон, — найперша машина Едмонда. Він її купив і навчився на ній мови BASIC приблизно у вісім років.

Ленґдон зрадів, що цей комп’ютерний динозавр був уже ввімкнений і чекав. Його екран — миготливий чорно-білий дисплей — обнадійливо світився написом із зубчастих растрових літер:

ВІТАЮ, ЕдмонДЕ.

БУДЬ ЛАСКА, ВВЕДІТЬ ПАРОЛЬ:

Після слова «пароль» очікувально блимав курсор.

— Оце воно? — спитав Ленґдон; йому здалося, що все це якось занадто просто. — Просто ввести тут — і все?

— Так і є, — відказав Вінстон. — Коли ви введете пароль, цей ПК автоматично надішле сигнал «розблокувати» на закритий логічний диск головного комп’ютера, де лежить презентація Едмонда. Тоді я отримаю доступ до неї і зможу організувати ефір на початку години, передати дані на всі основні канали для глобальної трансляції.

Ленґдон більш-менш зрозумів це пояснення, а проте, подивившись на масивну машинерію з телефонним модемом, дещо засумнівався.

— Усе-таки я не розумію, Вінстоне, після всього, що