Читати книгу - "Стів Джобс"

завдяки гуртам Grateful Dead, Jefferson Airplane і Джимі Хендріксу. Вона співала гімн Трейсі Чепмен Talkin ’bout a Revolution («Говорячи про революцію». — Прим, пер.), де є такі слова: «Бідні люди піднімуться / І отримають свою частку», — у той час, як її тато стояв укінці залу, колишучи свою річну донечку Ерін.

Джобсові злети й падіння в стосунках із Лізою тривали й після того, як вона переїхала на Мангеттен, щоби вести життя незалежної письменниці. Їхні проблеми підсилювалися розчаруваннями, які приносила Джобсу Крісанн. Він купив будинок за 700 тисяч доларів, щоби жінка могла мешкати там, записавши його на ім’я Лізи, але Крісанн переконала доньку переписати документи, а тоді продала його, а гроші використала, щоби подорожувати зі своїм духовним наставником і жити в Парижі. Щойно гроші закінчилися, вона повернулася до Сан-Франциско й стала художницею, створюючи «світлові картини» й буддистські мандали. «Я — контактер, і вкладаю бачення у майбутнє людства, що розвивається, і Землі, що здіймається вгору, — написала вона на своєму веб-сайті (який Герцфельд підтримував для неї). — Я переживаю форми, кольори й частоту звуків священної вібрації, коли створюю картини й живу з ними».

Коли Крісанн потрібні були гроші на лікування сильної синусної інфекції й зубів, Джобс відмовився давати жінці їх, через що Ліза знову не розмовляла з ним декілька років. Так розвивалися їхні стосунки.

Мона Сімпсон використала все це, а також свою фантазію для написання свого третього роману — «Такий, як усі», виданого в 1996 році. Головний герой книжки списаний із Джобса і до певної міри відповідає дійсності: там зображена тиха щедрість Джобса до його шалено розумного товариша, який страждав на дегенеративне захворювання кісток, а також те, як він купив для нього спеціальну машину; а ще там дуже детально описується чимало невтішних аспектів стосунків Стіва з Лізою, включаючи факт, що він спершу заперечував своє батьківство. Але інші частини повністю вигадані; наприклад, Крісанн справді навчила Лізу водити машину в дуже ранньому віці, але сцена, описана в книжці, як Джейн (героїня роману) їде на автівці через гори сама у віці п’яти років, щоби знайти свого батька, звісно ж, ніколи не відбувалася в житті. На додачу до того у романі є дрібні деталі, які, використовуючи журналістський жаргон, надто хороші для того, щоби їх перевіряти, — скажімо, опис головного героя, прототипом якого був Джобс. Цей опис просто зносить голову й зустрічається уже в найпершому реченні: «Він був людиною надто зайнятою, щоби зливати за собою воду в туалетах».

Якщо дивитися поверхнево, то художнє зображення Джобса в романі здається різким. Сімпсон описує свого головного героя як такого, що не може «побачити потребу в тому, щоби потурати бажанням чи примхам інших людей». Його гігієна також сумнівна — як і в справжнього Джобса. «Він не вірив у дезодорант і часто говорив, що з правильною дієтою і м’ятним милом на основі оливкової олії ви не будете ані пітніти, ані неприємно пахнути». Але роман ліричний за своєю природою і досить заплутаний на багатьох рівнях, і наприкінці можна розгледіти повнішу картину чоловіка, що втрачає владу над величезною компанією, яку він заснував, і вчиться дорожити своєю донькою, яку колись покинув. В останній сцені головний герой танцює з донькою.

Джобс згодом казав, що ніколи не читав роману.

— Я чув, що роман про мене, — сказав він мені, — і якщо він був справді про мене, то мене там конкретно обгидили, а я не хотів злитися на свою сестру, тому й не читав.

Проте він сказав у інтерв’ю New York Times через декілька місяців після виходу книжки, що прочитав її і побачив певні свої риси в головному герої.

— Близько двадцяти п’яти відсотків у ньому повністю від мене, аж до дрібних манер, — сказав він журналістові Стіву Лopy. — І я однозначно не скажу вам, яких саме двадцять п’ять відсотків.

Його дружина сказала, що насправді Джобс глянув на книжку та попросив її почитати замість нього й сказати, що йому про неї говорити.

Сімпсон вислала рукопис Лізі перед тим, як книжка вийшла, але спершу дівчина не прочитала нічого, крім вступу.

— На декількох перших сторінках я побачила свою родину, свої анекдотичні ситуації, свої речі, свої думки, себе саму в героїні Джейн, — зауважила вона. — Поміж правдою були затиснуті вигадки, які були для мене брехнею, і вони були ще очевиднішими через їх небезпечну наближеність до правди.

Лізу це ранило, і вона написала замітку для гарвардської газети Advocate, пояснюючи свої почуття. Перша чернеткова спроба була дуже гіркою, тож дівчина трохи відшліфувала її перед тим, як віддавати в друк. Вона почувалася зрадженою дружбою Сімпсон.

«Я не знала, що протягом тих шести років Мона збирає інформацію, — написала вона. — Я не знала, що коли шукала в неї розради чи просила порад, вона також усе фіксувала».

Згодом Ліза помирилася із Сімпсон. Вони поїхали до кав’ярні, щоби обговорити книжку, і Ліза сказала, що не змогла дочитати її до кінця. Сімпсон запевнила, що закінчення їй сподобається. Протягом років у Лізи були непостійні стосунки з Моною, але вони все ж були в певному сенсі ближчими, ніж ті, що дівчина мала зі своїм батьком.

Діти

Коли Пауел народила в 1991-му, через декілька місяців після її весілля з Джобсом, протягом двох тижнів малюка називали «крихітка хлопчик Джобс», оскільки визначитися з іменем, яквиявилося, було не набагато легше, ніж вибрати пральну машинку. Нарешті його назвали Рід Пол Джобс. Своє друге ім’я хлопчик отримав на честь батька Стіва, а перше (як наполягали і Джобс і Пауел) було вибране тому, що звучало гарно, а не тому, що так називався університет, де навчався Стів.

Рід багато чим нагадував свого тата: різкий і розумний, із разючим поглядом і гіпнотичним шармом. Але, на відміну від батька, в нього були приємні манери й скромна витонченість. Він був творчим — у дитинстві йому подобалося вдягатися в якийсь костюм і входити в образ, — а також чудовим учнем, зацікавленим у природничих науках. Рід міг копіювати погляд свого батька, але він також був показово лагідним і, здавалося, не мав і зернини жорстокості в своєму характері.

Ерін Сієна Джобс народилася в 1995 році. Вона була не такою галасливою і часом страждала від того, що не отримувала достатньо уваги від свого батька. Вона успадкувала татове зацікавлення дизайном і архітектурою, але також навчилася витримувати певну емоційну дистанцію, щоби не настільки боляче переживати його відокремленість.

Наймолодша дитина, Ів, народилася в 1998-му й стала вольовою,