Читати книгу - "Зелена миля"

речі: його віра у власні зв’язки та неспроможність вийти з ситуації невдахою, який програв, у власних очах. І коли це станеться, його прорве. Мабуть, ми допомогли врятувати життя Меллі Мурз, коли відвезли до неї Джона Коффі, цього я б змінювати не став («навіть за весь чай у Китаї», як ми казали в ті часи), але зрештою нас покладуть на лопатки й рефері оголосить, що ми вибуваємо зі змагання. Крім як убити Персі, в нас не було способу змусити його дотриматися угоди, коли він буде на безпечній відстані від нас і почне збирати залишки своєї так званої хоробрості.

Я скоса позирнув на Брутала й побачив, що він теж розуміє. Але це мене не здивувало. Синок місіс Говелл Брутус завжди був метикуватим, тут нічого не скажеш. Він ледь помітно знизав плечем, на дюйм підняв і опустив, але цього вистачило. «То й що? — промовляло те знизування. — Які в нас варіанти, Поле? Ми зробили те, що мали зробити, і в найкращий можливий спосіб».

Так. І результати були не такі вже й погані.

Гаррі впорався з останньою застібкою на гамівній сорочці. Кривлячись від огиди й люті, Персі виборсався з неї, і сорочка впала йому під ноги. На жодного з нас він не дивився прямим поглядом.

— Віддайте пістолет і палицю, — сказав Персі. Я простягнув йому речі. Він опустив пістолет у кобуру і вставив кийок у саморобний чохол.

— Персі, якщо ти поміркуєш як слід…

— Саме це я й збираюся зробити, — сказав він і прошмигнув повз мене. — Я збираюся дуже серйозно над цим поміркувати. От зараз і почну. Дорогою додому. А хтось із вас запише, що я пішов з роботи коли треба. — Вже біля дверей гамівної кімнати Персі озирнувся, щоб зміряти нас сердитим, презирливим і присоромленим водночас поглядом — вибухова суміш для таємниці, яку ми так по-дурному сподівалися зберегти. — Звісно, якщо не хочете писати пояснювальну, чому я пішов раніше.

Він вискочив із кімнати й великими кроками попростував Зеленою милею, у своєму розбурханому стані забувши, чому центральний коридор із зеленою підлогою такий широкий. Якось Персі вже припустився цієї помилки, але того разу йому це минулося. Більше він такого щастя не матиме.

Я подався слідом за ним до дверей, намагаючись вигадати якийсь спосіб його заспокоїти. Мені не хотілося, щоб він пішов з блока Е в такому стані: весь спітнілий і розкуйовджений, з червоним відбитком моєї долоні, який і досі не зійшов зі щоки. Решта троє пішли за мною.

Подальші події сталися дуже швидко. Хвилина чи навіть менше, і все було скінчено. Проте кожну деталь я пам’ятаю до сьогодні. Гадаю, все так добре закарбувалося в моїй пам’яті здебільшого завдяки тому, що вдома я переповів той випадок Дженіс. А всі наступні події: зустріч із Кертісом Андерсоном на світанку, слідство, розмова з представниками преси, яку для нас улаштував Гел Мурз (авжеж, на той час він повернувся до виконання своїх обов’язків), і остаточне засідання слідчої комісії в столиці штату — все це за роки стерлося з пам’яті, стало невиразним, як і багато інших спогадів. Але те, що відбулося за ту хвилину на Зеленій милі, — так, я пам’ятаю дуже чітко.

Персі крокував правим боком Милі з похиленою головою, і от що я скажу: жоден пересічний в’язень не зміг би до нього дотягтися. Проте Джон Коффі не був пересічним в’язнем. Джон Коффі був гігантом і міг сягнути на гігантську довжину.

Я побачив, як його довгі коричневі руки вистромлюються крізь ґрати, й заволав:

— Обережно, Персі, обережно!

Персі почав розвертатися, його ліва рука опустилася на руків’я палиці. А тоді його вхопило й потягло до ґрат камери Джона Коффі, і сталеві прути врізалися йому в праву щоку.

Персі закректав і розвернувся до Коффі, здіймаючи пеканового кийка. Він міг дістати Джона, бо той так натужно притискав обличчя до двох центральних прутів, що здавалося, наче він силкується пропхати крізь них голову. Звісно, це було неможливо, але таке складалося враження. Правою рукою він намацав потилицю Персі, стиснув її й підсмикнув його голову ближче. Персі з силою опустив палицю між ґрат на Джонову скроню. Ринула кров, але велетень не звернув на це уваги. Його губи притислися до рота Персі. Я почув шепітливий шелест потоку — тривалий видих, неначе від надовго затриманого в легенях повітря. Персі смикнувся, мов риба на гачку, спробував вирватися, але шансів на це в нього не було; Джонова рука міцно тримала його за потилицю. Їхні обличчя неначе сплавилися разом, злилися, як у коханців, які на моїх очах пристрасно цілувалися крізь ґрати.

Персі закричав, але глухо, ніби крізь липку стрічку, і знову спробував вирватися. На якусь мить їхні губи трохи розійшлися, і в тому отворі я побачив чорний потік, що вирував і переливався з Джона Коффі в Персі Ветмора. А те, що не потрапляло в нього крізь тремтливий рот, залітало в ніздрі. Рука на потилиці вигнулася, і Персі знову примагнітило до Джонового рота; він мовби на палю настромився.

Ліва рука Персі розтисла пальці. Дорогоцінний пекановий кийок упав на зелений лінолеум. Більше його Персі не піднімав.

Я спробував кинутися вперед. Здається, я й кинувся вперед, але тіло не слухалося, мені самому воно здавалося старим і рипучим. Я вхопився за пістолет, але застібка не давала доступу до шерехатого горіхового руків’я, і спочатку я не міг його витягти. Я відчував, як двигтить піді мною підлога, так само, як тоді, в гостьовій спальні охайного будиночка начальника тюрми. Певності нема, але знаю, що одна з лампочок під сіткою на стелі луснула. Додолу посипалися скалки. Гаррі скрикнув від несподіванки.

Врешті-решт мені вдалося відкинути ремінець із кобури пістолета 38-го калібру. Та перш ніж я встиг його витягти, Джон відштовхнув Персі від себе і зробив крок назад у камеру. Велетень кривився й тер губи, наче скуштував чогось огидного.

— Що він зробив? — заволав Брутал. — Поле, що він зробив?

— Те, що він витяг із Меллі, тепер сидить у Персі, — відповів я.

Персі стояв навпроти колишньої камери Делакруа. Очі в нього були широко розплющені й невидющі — подвійний нуль. Я обережно наблизився до нього, очікуючи, що він почне кашляти й давитися так, як це було з Джоном після Мелінди. Але цього не сталося. Спершу він просто стояв.

Я клацнув пальцями в нього перед очима.

— Персі! Гей, Персі! Отямся!

Нічого. До мене долучився Брутал, простягнув обидві руки до порожнього обличчя Персі.