Читати книгу - "Беру свої слова назад"

названий, тому не уявляється можливим цього молодого і недостатньо досвідченого вирахувати. Але у всьому винен саме він, хтось невиразний, розпливчастий, без імені і звання. Ось він, пройдисвіт, і помилився. «Цією помилкою негайно скористався супротивник. Танковою контратакою він зім'яв бойові порядки дивізії... Зараз важко сказати, яка сторона мала більше втрат. Контратака гітлерівців була відбита, а й нам довелося на цій ділянці зупинити наступ. Такою була розплата за необдумані дії командира цієї дивізії. Майже до самого вечора 9 вересня довелося мені разом з командиром перебувати на його спостережному пункті, виправляючи допущену помилку. Вдень несподівано прийшла телефонограма Б.М. Шапошникова: до 20 години того ж дня мене викликав у Ставку Верховний» (Спогади та роздуми. М., 1975. Т. 1. С. 376).

Отже, у першому виданні Жуков 9 вересня вже героїчно обороняв Ленінград, відбиваючи запеклі атаки противника. А в другому виданні він в цей день у районі Єльні виправляв дурні помилки молодого недосвідченого командира невизначеної дивізії.

У першому виданні (с. 306) Жуков визнав, що «завершити оточення противника і взяти в полон єльнинське угруповання нам не вдалося». (Це авторський прийом, гідний наслідування. Коли перемога, Жуков пише: мені вдалося. А коли ганебна поразка, тоді: нам не вдалося...)

Геній військового мистецтва пояснив причину провалу під Єльнею: у нього було мало танків. Пояснення дивне. Якщо немає грошей у кишені, не замовляй обід в «Метрополі». Якщо немає танків у достатку, не кидайся проводити грандіозну операцію на оточення. Жуков хвалиться, що це він наполіг на проведенні операції в районі Єльні. Навіщо ж наполягав, якщо знав, що немає сил для такої справи?

У другому виданні геній військового мистецтва був змушений згадати і про втрати. Правда, йому «важко сказати, яка сторона мала більше втрат». Він так і не вирішив, хто ж більше постраждав від єльнинської операції, якій стороні вона пішла на шкоду. Але спасибі й на цьому. В інших своїх операціях Жуков взагалі про свої втрати не згадує. А тут визнав: іноді вони бували і в нас.

– 5 -

Але ось бій позаду, і Жуков поспішає на виклик Сталіна. У першому виданні, як ми пам'ятаємо, пізно ввечері стратег увійшов до приймальні робочого кабінету Сталіна. Черговий секретар передав, що Сталіна тут немає, він чекає Жукова у своїй кремлівській квартирі...

У другому виданні Жуков був викликаний до Сталіна не 8-го, а 9 вересня. Але змінилася не тільки дата. «У Кремль в'їжджали в повній темряві. Раптом різке світло кишенькового ліхтарика вдарило мені в обличчя. Машина зупинилася. У найближчому військовому я впізнав начальника управління охорони генерала Власика. Привіталися.

– Верховний Головнокомандувач наказав зустріти і проводити вас до нього на квартиру».

Чому вірити?

Якщо, як написано в першому виданні, Жуков пішов у робочий кабінет Сталіна, значить, біля Боровицьких воріт його Власик не зустрічав і наказ Сталіна не передавав.

Якщо ж, як написано в другому виданні, прямо біля воріт Жукова зустрів Власик і за наказом Сталіна проводив прямо на квартиру вождя, отже, Жуков у робочий кабінет не ходив.

Як не крути, одна з цих сцен вигадана, якщо не обидві.

Можна, звичайно, припустити, що мало місце і те й інше: біля Боровицьких воріт Жукова зустрів начальник охорони Сталіна Власик, передав наказ слідувати не в робочий кабінет, а прямо на квартиру, але Жуков не послухав, пішов у робочий кабінет, і там, у приймальні, черговий секретар ще раз пояснив стратегу: так немає його тут, він у своїй квартирі чекає...

Але чи варто звертати увагу на дрібниці? Чи не все одно, біля Боровицьких воріт начальник охорони передав Жукову наказ іти на квартиру вождя чи це повідомив черговий секретар у приймальні кремлівського кабінету?

На дрібниці уваги звертати не варто було б. Але диявол - у дрібницях. З дрібниць складається все. В тому числі й мемуари видатного стратега. І в цих дрібницях він постійно й підозріло плутається. Мемуари написані й багаторазово переписані потворно й безграмотно. І виникає жахлива здогадка, якій не хочеться вірити: а що, якщо він і воював так само безладно, як писав свої мемуари? А що, якщо до виконання своїх службових обов'язків він ставився так само халатно й безвідповідально, як і до своїх билин про війну?

До речі, ще дрібниця. Жуков називає «генерала» Власика «начальником управління охорони». До уваги допитливих: Микола Сидорович Власик під час війни генеральського звання не мав. Він став генералом 12 липня 1945 року. А у вересні 1941 року мав звання комісара державної безпеки 3 рангу. Різниця вже в тому, що генерали ходили в штанах з лампасами, а комісарам ДБ таких штанів не належало. І був Власик у той момент начальником 1-го відділу НКВС. Начальником управління він став 12 травня 1943 року.

– 6 -

І ось нарешті Жуков - у сталінській квартирі. Окрім господаря, «за столом сиділи А.С. Щербаков, В.М. Молотов, Г.М. Маленков та інші члени Політбюро».

Так сказано у першому виданні. У другому виданні з цього списку випав Маленков. У наступних більш правдивих виданнях Маленкова за сталінський стіл повернули.

Сталін (якщо вірити мемуарам) нібито похвалив Жукова за успіх операції під Єльнею... Хоча чотирма сторінками раніше сам Жуков визнав, що «завершити оточення противника і взяти в полон єльнинське угруповання нам не вдалося». Виходить, Сталін хвалив Жукова за те, що той не зумів операцію провести. За провал.

Тут же Сталін нібито вимовив: «Ви були тоді праві (мав на увазі мою доповідь 29 липня)» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 310).

Якщо Сталін дійсно виголошував такі слова, то тим самим він публічно визнавав, що повалення Жукова з посади начальника Генерального штабу було необґрунтованим і несправедливим.

Але