Читати книгу - "Танці утрьох"

неї гидоту. Раніше Кононов навіть думки не припускав про корумпованість Булавіна. Тепер же він був абсолютно впевнений у тому, що під час своїх рейсів Париж — Нью-Йорк Смолич не полінувався зв’язатися з його начальником і викласти свої розмірковування стосовно вбивства Марини Рубіної. Не полінувався дохідливо пояснити, чому вбивцею має бути саме Гретинський і наскільки в матеріальному плані це вигідно. Можливо, Сапегін відчув, що Кононову вдалося вийти на слід і натиснув на потрібний важіль. І?.. І Кононова відсторонили від справи, відправили у відпустку за свій рахунок.

— А які ділові стосунки існували між будинком моди і «Євротуром»?

— Цього я вам не можу сказати.

Кононов утомлено сперся на спинку стільця.

— Максиме Петровичу, всю правду, яку ви зараз намагаєтесь приховати від мене, наші хлопці з відділу по боротьбі з організованою злочинністю виб’ють з вас за два прийоми.

— Та у вас же є ця чортова дискета! Чого ви до мене присікалися!? — Смолич нарешті зрозумів, хто вчинив напад на будинок моди.

Але ж Кононов не міг і не хотів зізнатися Смоличу, що дискета пошкоджена.

— Дискети замало. Там лише стара інформація. Я хотів би почути що-небудь нове. До речі, якщо хочете зменшити строк, маєте згадати своїх колишніх дружків.

— Добре. Вам потрібна свіжа інформація: готується до відправки за кордон партія китайського мотлоху.

— Про що йдеться?

— Так жартома я називаю антикваріат, який ще до війни, коли всі співали «Сталін і Мао слухають нас», привезли чимало коштовних речей. Є, наприклад, гравюри початку XI століття. Ще статуетки. Є навіть одна унікальна штукенція — якась сутра, написана на засушеному листку якогось дерева…

— Надзвичайно цікаво, — перебив його Кононов, якому набридло слухати бухгалтерський звіт, — але я хотів би знати: де, коли, звідки і хто відправлятиме цей антикваріат.

— Це складніше. З деякого часу мене не втаємничують у подробиці.

— Це ж відколи?

— Якщо бути точним, з минулого тижня, коли було вчинено напад на будинок моди.

— Не може бути, щоб ви зовсім нічого не знали. Не люблю, коли мене намагаються обдурити! — Кононов ляснув пальцями біля самого вуха Смолича. Так сильно, що той нервово здригнувся.

— Я знаю. Тобто я хотів сказати, що ніхто такого не любить. Днями — чи то п’ятнадцятого, чи то шістнадцятого, буде відправлення. Звідки — не знаю. Цього мені не сказали.

— Це вже краще.

Кононов глянув на Наталю. Вона відсторонено дивилася кудись убік. Певне, усе, що не мало безпосереднього зв’язку з убивством Марини, її не цікавило.

* * *

13 травня, 23.19

Розв’язний конферансьє вже вкотре за вечір піднявся на естраду і, посміхаючись, звернувся до публіки:

— Шановне панство! Сьогодні серед нас присутня одна чарівна дама, яку багато хто з нас знає давно, а ті, хто не мав щастя з нею спілкуватися, не сумніваюся, чули про неї багато схвальних відгуків. Отже…

Оркестр гримнув «When The Saints Go Marchining». П’яненька публіка зааплодувала. Супроводжувана променем прожектора звідкись з темряви випірнула і піднялася на сцену… Наталя Воробйова.

Кононов довго не міг відірвати погляд від дивної гості. Невдовзі заціпеніння минуло і він глянув на своїх сусідів по столику: Смолича і… Наталю, яка сиділа поруч!

— Наталю… Це ти? — Кононов геть розгубився.

— Я, — серйозно відповіла дівчина.

Смолич, відчуваючи якийсь підступ, швидко переводив погляд з Кононова на Наталю за столиком, з Наталі за столиком, на Наталю на естраді, з Наталі на естраді знову на Кононова. Він нічого не міг второпати.

Наталя на естраді взяла мікрофон і сказала:

— Шановне панство! Сьогодні в мене досить незвичайне свято: день народження сестри.

Вона вказала на столик, де сиділи Кононов, Наталя і Смолич. Тієї ж миті пучок світла від прожектора освітив їх обличчя. Відвідувачі ресторану відразу зметикували, що дівчина на сцені і та, що сидить за столиком, схожі як дві краплі води. Почувся шепіт, відтак гримнули оглушливі оплески. Потому заграв джаз-банд «Голубого Дунаю»! Що не кажіть, а це найфешенебельніший шинок міста.

Дівчина на сцені по паузі знову звернулася до публіки:

— Свою пісню я хотіла б подарувати своїй сестрі і всім чесним комерсантам нашого міста.

Кононов не стримався і шепнув Смоличу:

— Ви все зрозуміли.

Смолич глянув на нього зацькованим поглядом.

Джазмени гримнули знаменитий шлягер «Money makes the World go around» з фільму «Кабаре». Дівчина на сцені, граційно танцюючи, заспівала. Кононов розумів, що співала вона під фонограму, але враження справляла неабияке. Наталя пустотливо підморгнула Кононову, залпом осушила келих шампанського, підвелася і попрямувала до сцени. Другий куплет дівчата співали разом, кружляючи по сцені і посилаючи публіці повітряні поцілунки.

Були моменти, коли Кононов зовсім губився: він не знав, де Наталя, а де її сестра.

Закінчивши пісню, дівчата розбіглися.

Наталя повернулася до свого столика.

Інстинктивно Кононов відчував, що складний механізм подій,