Читати книгу - "Річки Лондона"

сонцем, щоб сушити на ньому білизну. З балкона підіймалися завитки блакитного тютюнового диму, що означало, що мій батько вийшов насолодитися однією зі своїх чотирьох щоденних самокруток.

Мама залишила на плиті курятину по-африканськи та приблизно півкіло басматі. Я поставив і те, і інше в мікрохвильову піч і спитав батька, чи не хоче він кави. Він погодився, і я зробив дві чашки, скориставшись розчинною кавою з бляшанки «Нескафе» промислового розміру. Щоб приховати смак, я додав багацько згущеного молока.

Батько мав добрий вигляд, а це означало, що цього ранку він уже прийняв свої «ліки». За часів розквіту своєї кар'єри він мав репутацію добре доглянутого, і мама дбала про його зовнішній вигляд: штани кольору хакі, лляний піджак, світло-зелена сорочка. Я завжди вважав цей стиль імперським шиком, і моїй мамі він був безумовно небайдужий. Сидячи на сонці в плетеному з лози кріслі, що було завширшки майже як балкон, він дійсно справляв досить колоніальне враження. Місця на балконі залишилося лише для табурета та приставного столика. Я поставив чашки с кавою на столик біля великої попільнички з рекламою пива та батькової бляшанки з тютюном.

Ясного дня з нашого балкону було видно через весь двір аж до завіс на вікнах сусідів.

— Як справи в Погані? — спитав він. Він завжди називав поліцію поганню, хоча й прийшов на мій випускний з Гендону й здавалося, що він тоді пишався мною.

— Непросто втримувати маси, — сказав я. — Вони повсякчас б'ються та крадуть.

— Такі вже сумні реалії життя робітників, — сказав тато.

Він надпив каву, поставив кухоль і взяв бляшанку з тютюном. Він не відкрив її, а лише поставив собі на коліна й тримав на ній пальці.

Я спитав, чи все гаразд у мами, і де вони були минулого вечора. У неї все гаразд, вони були на весіллі. Він не міг згадати, на чиєму. Одного з моїх «кузенів» — це слово мало діапазон значень від «дитини моєї тітки» до «хлопця, який колись зайшов до будинку матері й два роки не виходив». За традицією весілля в Сьєрра-Леоне має тривати кілька днів, так само, як і похорон, але з поваги до гарячкового ритму сучасного британського життя іммігранти намагалися скорочувати святкування до одного дня; максимум — півтори доби. Не враховуючи підготовки.

Описуючи музику на весіллі — про їжу, одяг і релігію його спогади були досить туманні — тато відкрив бляшанку з тютюном, дістав пачку цигаркового паперу й надзвичайно обережно й зосереджено згорнув собі самокрутку. Довівши цю роботу до задовільного результату, він поклав тютюн, папір і власне самокрутку в бляшанку, закрив її та знов поставив на стіл. Коли він брав свою каву, я побачив, що руки в нього тремтять. Бляшанка стоятиме на столі стільки, скільки тато витримає, а тоді він знову візьме її, поставить собі на коліна й зробить цигарку наново, а якщо буде зовсім несила, то випалить цю гидоту. У батька була рання стадія емфіземи. Той самий лікар, що поставляв йому героїн, попередив, що якщо він не може кинути палити, то має принаймні палити не більше, ніж п'ять цигарок на день.

— Ти віриш у магію? — спитав я.

— Колись я слухав, як грає Діззі Ґілеспі, — сказав тато. — Це рахується?

— Можливо, — сказав я. — Звідки, на твою думку, береться таке вміння грати?

— У випадку Діззі? Це талант і важка праця, але я знав одного саксофоніста, який казав, що отримав уміння від Диявола, підписав із ним контракт на перехресті, абощо.

— Дай-но вгадаю, — сказав я. — Він був з Міссісіпі?

— Ні, з Кетфорда, — відповів тато. — Сказав, що підписав контракт на Арчер-Стріт.

— І він добре грав?

— Непогано, — сказав тато. — Але два тижні по тому той бідолаха осліпнув.

— Це було частиною угоди? — спитав я.

— Виходить, що так, — відповів тато. — Твоя мати так це пояснила, коли я розповів їй. Вона сказала, що лише дурень очікує, що отримає щось задарма.

Це було цілком у дусі мами, яка казала «Те, що нічого не коштує, нічого й не варте». Але її головним принципом, принаймні, стосовно мене, було «Не думай, що вже такий великий, що я тебе не відлупцюю». Насправді вона мене ніколи не била, і саме через цей дефіцит, за її словами, я не зміг скласти іспити на відмінно. Чисельні кузени, що вчилися в університетах, регулярно згадувалися як зразки дисципліни, досягнутої домашнім фізичним насиллям.

Батько взяв бляшанку з тютюном і поклав її собі на коліна. Я взяв кухлі й помив їх на кухні. Згадав про залишені в мікрохвильовій пічці курятину та рис. Я виніс їх на балкон, поїв курятини, але залишив більшу частину рису. А ще я випив близько літра холодної води — то була звичайна побічна дія маминої їжі. Я всерйоз подумав, чи не піти мені знову спати. Що ще я міг вдіяти?

Я висунув голову на балкон, щоб спитати тата, чи не потрібно йому що-небудь. Він сказав, що нічого не треба. Я дивився, як він розкрив бляшанку, взяв самокрутку й поклав її в рот. Так само церемонно, як він її згортав, він дістав свою сріблясту керосинову запальничку та підпалив цигарку. Коли він вдихнув дим уперше, на його обличчі з'явилося блаженство. А потім він почав кашляти тим огидним вогким кашлем, коли здається, що зараз легені вивернуться. Тренованим рухом він загасив цигарку й зачекав, поки кашель припиниться. Дочекавшись, він сунув цигарку поміж губами й знов запалив її. Я не став залишатися — я знав, що буде далі.

Я люблю свого тата. Він — живе застереження.