Читати книгу - "Володар драконів"

127
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97 98 ... 112
Перейти на сторінку:
про волохату кобольдиху.

Мухоніжка зітхнув і знову став вдивлятися в туман унизу.

— А що, всі гемелькуси такі, як ти? — поцікавився Луї.

— Що? — перепитав Мухоніжка, не повертаючи голови.

— Ну, такі, що вічно все бачать у похмурому світлі, — Луї зачерпнув із каструльки ложку супу і обережно відсьорбнув. — Дідько! — вилаявся він. — Знову пересолив, — раптом він задер гостру мордочку і принюхався. Вуха у нього затремтіли. Мухоніжка злякано подивився на нього.

— Їсти будеш? — запитав Луї неприродно гучним голосом і непомітно вказав лапою назад. Там стояв його літак. Між колесами, під які для надійності було підкладено кілька великих каменів, щось ворушилося. У Мухоніжки перехопило подих.

— Їсти? — вичавив він нарешті. — Так, звичайно, із задоволенням, — і непомітно зробив крок до літака.

— Чудово, — сказав Луї, підводячись. — Тоді я дістану ще тарілку, — і раптом одним стрибком опинився між колесами і схопив чиюсь товсту ногу. Мухоніжка кинувся йому на допомогу, і вдвох вони витягли з-під літака гнома, який відчайдушно опирався.

— Кремінна борода! — перелякано вигукнув Мухоніжка. — Знову цей гірський гном!

Кремінна борода не звертав на нього уваги. Він кусався, відбивався, бив кулаками на всі боки і мало не зіштовхнув Луї з гори. Гірські гноми набагато сильніші, ніж пацюки чи бліді, худі гомункулуси. Але в ту мить, коли Кремінна борода сильним ривком вивільнився з мертвої хватки Луї, Мухоніжка збив капелюха у нього з голови.

Гном миттєво принишк. Він заплющив очі, відсахнувся від обриву, охнув і опустився на землю. Мухоніжка встиг підхопити капелюх перш, ніж він покотився схилом униз, і насунув на голову. Він закривав йому обличчя до самого носа, але на диво зовсім йому не заважав. Навіть навпаки. Він підійшов до самісінького краю урвища, так що носаки черевиків зависли над прірвою — і йому анітрохи не було страшно.

— Дивно! — пробурмотів він, повернувся і збив капелюха назад так, щоб широкі криси не заважали йому бачити. Гори довкола раптом змінилися. Вони сяяли і вигравали тисячею барв. Мухоніжка, дивуючись, озирався на всі боки.

— Гей, геміклусе, допоможи! — Луї витягнув із багажника довгу мотузку. — Треба його зв’язати, поки він не втік назад до господаря. Ти молодець, що зрозумів збити з нього капелюха. Я вже й забув про всі ці чарівні витребеньки.

— Ну здрастуй, Кремінна бородо! — сказав Мухоніжка, сідаючи гному на живіт, поки Луї зв’язував бранця. — А ти, слід визнати, старанний шпигун. Навіть я не був таким старанним протягом усіх трьохсот років, що прослужив господарю.

— Зрадник! — заревів гном і плюнув у груди Мухоніжки. — Віддай мій капелюх!

Мухоніжка тільки плечима знизав:

— Ну вже ні! З якого б це дива? — він нахилився до гнома:

— Я знаю, чому ти так вислужуєшся перед господарем. Тебе засліплює золото його луски. Але як же ти хочеш його отримати, щоб він тебе при цьому не зжер? Сподіваєшся відірвати щось, коли він засне? Я тобі не раджу. Ти ж знаєш, як він труситься над кожною пластиною. Чи ти забув, що через один такий шматочок він готовий був ізжерти професора? Як ти гадаєш, — він ще ближче схилився до гнома, — чи господар не боїться, що хтось дізнається про склад його панцира? А може, він ще більш боїться, аби хтось не пронюхав, що міститься у тій скриньці, яку він називає своїм серцем?

Кремінна борода злобно стиснув зуби, дивлячись на вогнище з каструлькою супу над ним.

— Що будемо з ним робити? — запитав Луї. — Ти маєш якісь ідеї, гампіколосу?

— Прихопити з собою, що ще з ним зробиш? — пролунав голос позаду них. Луї з Мухоніжкою аж підскочили з переляку. Але це була Сірчана шкурка, яка раптово опинилася біля скелі. За її спиною посміхався Бур-бур-чан.

— Як ви тут опинилися? — вигукнув Мухоніжка. — Ви знайшли драконову печеру?

— Знайшли, звичайно, як інакше, — відповіла Сірчана шкурка. — А ви, я дивлюся, зловили маленького шпигуна. Теж непогано. Але це дурниці. Ви тільки уявіть, — вона відкусила від зморщеного гриба, який тримала в руці, — ми знайшли дорогою сюди кілька старих грибних грядок, ще з тих часів, коли тут жили дубідаї. Гора вся переорана їхніми тунелями, — вона облизнулася і насмішкувато глянула на Мухоніжку. — А в тебе, дивлюсь, новий капелюх, крихітко?

Гомункулус постукав пальцями по крисах.

— Чудовий капелюх, варто зазначити! — відповів він.

— Добре ж ви морочили голову цьому Кропивнику! — сказав Бур-бур-чан. — Груздь і опеньок, це справді було чудово! А тепер ви ще й шпигуна зловили.

Луї пихато пригладив вуха.

— Дурниці, — сказав він.

— Що ж, від таких дурниць я б не відмовився, — сказав Бур-бур-чан, кидаючи погляд униз, у долину. Туман поступово розсіювався. Чорні птахи літали в його білих пасмах. Безліч чорних птахів. Цілі хмари їх з’являлися, щоб одразу сховатися в тумані.

— Дивно, — пробурмотів кобольд. — Таких чорних птахів я ніколи не бачив. Звідки вони тут взялися?

— Круки! — прогарчала Сірчана шкурка. — Я не сумнівалася, що вони від нас не відчепляться.

— Він усіх їх скликав сюди! — простогнав Мухоніжка, ховаючись за її ногу. — Нам усім гаплик! Вони просто скинуть нас із гори своїми дзьобами!

— Що ти верзеш? — щур став поруч із ним і присвиснув так голосно, що Мухоніжка здригнувся. — І правда! Ціла прірва круків! Дядечко розповідав мені, що серед них зустрічаються дуже неприємні екземпляри. Це саме вони?

1 ... 96 97 98 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар драконів"