Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

б'ємося з оцими хлопцями, справжніми пройдисвітами. Сам Токай-іхто — небезпечний собака, і в його зграї є ще кілька таких бестій, як, наприклад, отой Четансапа, зарозумілий негідник! Він уже завдав нам чимало клопоту! Ви, червоношкірі, виросли у цій проклятій країні вітрів, ви знаєте тут усі схованки і лазівки, кожний кущик і травинку. А ми тут новаки і, крім коней та рушниць, нічого в нас немає; і не можемо ж ми виїжджати з артилерією проти такої жмені бліх, що порозплигуються на всі боки, перш ніж установлять гармату. Ось побачиш, як ми їх переловимо і передушимо. А тоді вже нам треба не ловити гав, щоб не тільки великі люди мали вигоду з цієї справи, а щоб і нашому братові дещо перепало. Аякже! — Драгун у запалі розмови притримав був свого коня, а тепер знову погнав його швидше в напрямі до табору. Четансапа хотів відстати од балакуна, але той не відпускав його. Він просто дав шкапі дакоти доброго плескача, і вона побігла швидше. Чорний Сокіл мусив скоритися. А може, це навіть потрібно було — спершу поїхати до ставу і подивитись, де там стоять коні.

Дакота ще здалеку побачив, що загін використав загороду, яку збудували чорноногі для своїх коней. Чорний Сокіл був здивований, що сітсікау, не шкодуючи праці, спорудили міцний частокіл. Видно, вони добре усвідомлювали, що знаходяться в чужих мисливських угіддях, і боялися конокрадства.

Загорода, в яку мали загнати щось із двадцять мустангів, була досить просторою, в ній могло вміститися далеко більше тварин. Майже всі вершники уже завели сюди коней. Вхід до загороди був з півдня, тому Четансапа і обидва його супровідники під'їхали до нього останніми. Недалеко від загороди стояв Антоні Роуч з гарапником у руці.

Капітан звернув увагу на трьох вершників, що саме зіскочили з коней і вели їх на поводі в загороду.

— Гей! — крикнув він гаркавим голосом. Четансапа і обидва драгуни насторожились.

— Гей, ти, в циліндрі, я до тебе звертаюсь! Та чи підійдеш ти нарешті?

Дакота послухався наказу. Тягнучи за собою шкапу, пін крадькома оглядав місцевість і зважував можливість втечі.

Роуч, розставивши ноги, чекав і міряв його очима з голови до п'ят. Коли погляд командира впав на штани, що були закороткі для довготелесого воїна, Четансапа відчув себе, як рак в окропі.

— Ти, виряджений фазане! Де ж ти, власне, був, коли ми бились? Га?!

Четансапа мовчав, як у рот води набрав.

— Зараз же скинь свого безглуздого циліндра і глянь мені у вічі.

Перш ніж Четансапа встиг виконати наказ, Роуч вже сам зірвав прикрасу з голови удаваного генерала. Дакота звісив голову на груди, щоб заховати обличчя, яке і без того важко було впізнати в темряві.

— Ач який! Одразу видно, що сумління в тебе нечисте! Нікчемний боягузе! Знай, що я все добре бачу! Будеш ти мені знати, молодче! їде собі з нами, як блазень у цирку, а коли вже нарешті надумався стріляти, то цілиться прямісінько у свого вождя Шонку, — отака дурна довбешка! Гей! Ти чув, що я сказав?

— Хуг, я чув слова великого білого чоловіка! — Четансапа говорив тихо, щоб голос не виказав його.

— Побережи своє красномовство! Я сам знаю, хто я, а що ти дурень, ледащо й боягуз — теж добре знаю. Але не думай, що тобі й надалі вдасться таке витворяти у мене! Коли ти вже не схотів битись, то стоятимеш на варті, зрозумів? А наступного разу дістанеш ще й канчуків. Охоронятимеш коней; вуха й очі в тебе є, до того ж навіть непогані, і розуму для цього не треба. Отже, марш вперед! Заводь свою нікчемну шкапу в загороду і лаштуйся. Вартуватимеш до кінця ночі. До компанії тобі призначу двох твоїх червоношкірих братів.

— Хуг, я йду вартувати. Але, може, великий білий чоловік, як на те його ласка, віддасть мені циліндр.

— Сто чортів, ану заткни свою пельку ти, червоношкіра жабо! Чи бачили таке! Ти не маєш навіть найменшого уявлення про повагу, яку зобов'язаний виявляти до свого командира, га? Ах ти ж, смердючий пес!

Четансапа намагався вирівняти циліндр, що, постраждавши від рушничної кулі і зазнавши грубого поводження в руках капітана, втратив належну форму. Вперше в житті до рук Четансапи потрапила така річ. Коли циліндр був розправлений, він старанно надів його, глибоко насадивши на лоба, і повагом пішов геть. З витягненою головою побрела за ним на поводі його шкапа.

Всередині загороди дакота відпустив тварину і налаштував жердини, що закривали вхід.

Роуч знову підійшов до загороди.

— Пильнуй мені добре і не спи, — ще раз звелів він удаваному генералові. — Ворог близько, і треба бути обережним.

Четансапа був такої ж думки.

Командир пішов, і дакота, нарешті, лишився сам. Своє вартування він розпочав з того, що вздовж і впоперек обійшов загороду і оглянув усіх коней, наскільки дозволяла темрява. На його здивування і радість, сивий кінь капітана теж був у загороді.

Четансапа обдивився, що йому було потрібно, а коні тим часом то спокійно паслись, то спали; трохи згодом з'явилися обидва дакоти із загону Шонки, яким наказано було вартувати у загороді разом з Генералом. Коли вони підходили, Чорний Сокіл навмисне став поблизу входу до загороди і сховався між кіньми так, щоб вартові, заходячи, побачили лише його циліндр. Один з них гукнув до удаваного генерала, щоб той лишався біля входу, а вони розташуються десь-інде. Так вони і зробили, і Четансапа зостався спереду загороди. Він обмірковував становище. Коли б він тільки знав, де зараз Шеф де Лю з своїми людьми. Він був переконаний, що хто-небудь з них переховується десь поблизу кінського табуна. Треба спробувати зв'язатися з ними. В думці Чорний Сокіл перебрав усі умовні сигнали. Тут, де він тепер опинився, до речі було б собаче гавкання. Зграя чорноногих усе одно ще не зовсім вгамувалась. Четансапа проповз між передніми кіньми і загавкав, як собака, що