Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Епілог

- Ну що? Усі зібралися? У мене для вас подарунки, - весело сповіщаю братів, навіщо я їх зібрала. - Калеане, для тебе у мене набір краваток під колір очей Ені. Еліме, тобі викладацька папка. Кіраме, тобі блокнот із чарівною закладкою.

- А для мене подарунок? - Дженард зрозумів, що пауза означала: з мішка з подарунками я витягла все.

- Тобі подарунок у спальні, - відповідаю подумки. - А для Ені ось, - подаю невістці маленький костюм блакитного кольору. Все ж таки не втрималася, натякаю на те, що у них буде хлопчик. Калеан оцінив із задоволеною усмішкою, притиснув до себе дружину, хоча вона й так сиділа впритул.

Ну, все, ощасливила кожного.

- У нас для Джена теж є подарунок, - Елім каже загадково, а в його руці вже блиснула знайома смужка. – Це офіційна посвята у наші брати.

Елім передав Дженарду браслет під сьомим номером. Мій чоловік хотів чинити опір, уже мав намір сказати, що йому це ні до чого, але в той же момент зустрівся з моїми очима. Вимушено відповів братам подякою, а якби не зрозумів мого красномовного погляду, довелося б переконати, що браслет йому просто необхідний. Заодно й вирішили, що відтепер на мої виклики, якщо вони раптом трапляться, приходитиме Джен. Все логічно. Тим більше, Елім незабаром стане викладачем, і в нього почнеться нове життя.

- Кіраме, - звертаюся до середнього брата, - ти ж тепер не підеш? Дой приєднається до нас?

- Думаю, так, сестричко. Тепер у нашому клані цікавіше.

- Я рада, - обіймаю брата.

На душі стало тепліше. Добре жити в оточенні люблячих та турботливих чоловіків. За таким щитом можна дозволити собі бути слабкою.

- Ходімо, я покажу подарунок для Аліти, - Дженард вийшов із роздумів, мабуть, прийняв факт, що браслет доведеться носити.

- Ти кличеш усіх? – брати насторожилися.

- Так, нічого інтимного там не планується, - Дженард з усмішкою стиснув мою руку. - Закрий очі.

Закрила, навіть перестала дихати. Що ж такого він хоче показати мені? Або подарувати? Ми рухаємося, очі я так і не відкриваю. Почуваюся у повній безпеці, напевно, це відчуття можна назвати щастям. Я віддаюся моменту і дозволяю собою керувати. Хвостом за нами йде вся родина.

Ніс вловив знайомий запах. Суміш хвої та кінського гною. Асоціації викликає різні... Бої на мечах, ставки, грубі принижені чоловіки, бородач із пронизливими зеленими очима... Я вже знаю де ми, але половину мого обличчя закривають долоні чоловіка. Дженард мене кудись веде, підказує, коли треба переступити, підняти ноги. Здивовані коментарі братів я вже чую, у них очі відкриті. Схоже, їм подобається.

- Це не Аліта там на пошарпаному білборді? – чую у голосі старшого брата насторожене обурення.

- Вибач, забув його прибрати, - Джен шепнув мені на вухо, але Калеану ніхто не відповів.

- Яка краса, - Еніра шепоче десь поряд. - Ого! Ви подивіться! Тут ставок є!

- Може й мені вже можна дивитися? – говорю весело. – Я й так здогадалася, де ми.

- Гаразд, дивися, - Дженард прибрав руки з моїх очей.

Я втратила дар мови, відкрила рота, захоплено скрикнула, ненароком схлипнула, змахнула краплі з очей.

- Все-таки він зробив дитячий майданчик, - дивлюся на поновлення на фермі Сарика. - А цей будинок... Звідки він? І ставка раніше не було.

- Це наш дім. Ти ж хотіла жити на свіжому повітрі, завести коня та собаку, посадити сад, купити поні. Я вірно запам'ятав?

- Так, - вийшло беззвучно.

Треба ж… він запам'ятав усе, що я плела тоді для Топези. Але це правда були мої бажання.

У грудях вже мало місця для мого серця, мене розриває на частини від щастя та радості. Невпевнено промайнула думка, що Калеан не схвалить наш переїзд. У його планах зібрати всю сім'ю під одним дахом у нашому особняку. Але я в захваті від дерев'яного будинку, який виріс у найкрасивішому місці на фермі. Його вікна дивляться на річку, протилежний бік виходить до лісу.

- Ти зможеш зробити все, що захочеш, і як тобі подобається. Зміни у плануванні будинку, інтер'єр, все, що завгодно, дівчинко.

- Але ж ви не збираєтеся тут жити? - Калеан ставить запитання так, ніби можливий єдиний варіант відповіді.

- Чому б ні? Якщо моїй крихітці подобається це місце, ми можемо тут оселитися, - Дженард взагалі не боїться ні тону Калеана, ні його погляду.

- Варто ще обдумати, - старший брат не здається, але добре, що не насідає.

- Калеане, я тебе поважаю, але сліпо підкорятися твоїй волі не стану. І Аліта відтепер слухається лише моїх наказів. Домовилися?

З побоюванням глянула на старшого брата, боюся побачити його реакцію, але на подив він усміхнувся. Зрадів, чи що?

- Домовилися.

- Ми зможемо зробити двері, які будуть вести з особняка до нашого заміського будинку, тоді вийде, що ми так і залишилися жити разом. Це не проблема? – пом'якшую обох важливих для мене чоловіків.

- Ні, дівчинко, як захочеш.

Брати промовчали, а ми вдвох вирушили до будинка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍