Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

52. Роман

Погано пам'ятаю, як відштовхував від себе Вероніку і що їй говорив після. Пам'ятав лише її злі очі та свій матюк.

Вискочив із корпусу, залишаючи дівчину позаду. Практично перейшов на біг, намагаючись опинитись від неї якнайдалі. Вдихнув на повні груди тільки опустившись на сидіння і зачинивши дверцята.

Лють застилала очі, туманила мозок і заважала формуванню адекватних думок.

Опустившись на кермо та обхопивши його руками, я спостерігав, як Вероніка вискакує з корпусу. Зараз вона нагадувала відьму — волосся розпатлане, а очі метали блискавки. Вона оглянула паркування, пропалюючи поглядом мою машину. Але більше підходити не стала. Не вірив у те, що вона так просто здасться і дасть мені нарешті спокій. Це було зовсім не у її стилі. Швидше за все, просто замишляє нову гидоту.

Катя!

Точно!

Вероніка ж кричала, що у всьому звинувачує крихітку.

Краєм ока відзначив, як колишня зі злістю грюкнула дверцятами свого автомобіля і хвацько стартувала з паркування, ледь не вилетівши з траси на повороті.

Ідіотко, ожеледиця ж!

Думки про Вероніку швидко пішли з моєї голови. Мені треба було поговорити з Катею, переконається, що з нею все гаразд. І попередити про неадекватність Нікі. Уперся поглядом у головний корпус, намагаючись знайти свою крихітку серед натовпу студентів. Пара закінчилася ще десять хвилин тому, Катя вже мала вийти.

Я швидко дістав телефон і зрозумів, що його вимкнено. Чорт! Знову забув поставити на зарядку!

Перерив весь бардачок і тільки в найдальшому кутку виявив зарядку. Під'єднав телефон і почав відраховувати секунди, очікуючи поки засвітиться екран і апарат завантажиться. Ще ніколи час не тривало так довго. Я дивився на логотип смартфона, що світився на екрані та відраховував секунди.

Щойно розблокувавши смартфон, я відразу побачив повідомлення від крихітки та сповіщення про пропущений виклик. Вона писала, що чекає на мене на парковці. Я ще раз пробігся очима по студентах, які стояли біля машин, але крихітки серед них не було.

Пальці швидко набрали Катін номер, але на мене чекало розчарування — нудний механічний голос повідомив мені, що абонент недоступний.

Дивно.

Ми домовлялися зустрітись на паркуванні. Куди могла подітися моя дівчинка?

Точно, кава! Вона ж без неї жити не може. Та й грітися, напевно, пішла. Кінець листопада видався напрочуд холодним. Температура все частіше опускалася нижче за нуль, а вчорашній дощ замерз, покриваючи асфальт дзеркальною скоринкою.

Вискочив із машини, продовжуючи дзвонити дівчині, і швидко попрямував до кав'ярні. Обвів очима зал, розуміючи, що крихітки тут немає.

Якась неприємна думка гризла мій мозок, але я не міг її вловити. Повернувся до машини, сподіваючись, що Катя теж туди підійде. Сів за кермо та завів двигун, знову підключаючи телефон до зарядки.

Де ж ти, крихітка?

Просидів у машині ще пів години, відчуваючи, як підіймається паніка. Катя так і не передзвонила, а її телефон все ще вимкнено. Не витримавши, я попрямував до її корпусу. Піднявся до деканату, з досадою зазначаючи, що все вже закрито і людей ніде немає.

Не зустрівши на своєму шляху жодної людини, я сів у холі. Раптова думка, що відвідала мою голову, змусила покриватись потом. Я намагався прогнати її, відмовляючись вірити, що мені так не пощастило. Але що більше я думав, то швидше розумів, що це правда. Катя могла піти до мого корпусу, коли не дочекалася на парковці.

Якщо вона бачила мене та Вероніку, то я влип. Навіть не хотів уявляти, що б думав на її місці. З боку навряд чи ситуація скидалась гарною.

Чорт!

Від Вероніки одні проблеми!

Набравши свою дівчину ще раз, я знову почув байдужий голос автовідповідача і стиснув телефон.

Куди ж ти пішла, дівчинко?

Виводячи машину на трасу, я сподівався тільки, що крихітка пішла додому. Погода була дуже погана, віяв сильний вітер і температура опускалася все нижче. Явно не для прогулянок, а Катя ніколи не вдягалася за погодою.

Сутінки опускалися на місто, яке стояло в пробках. Я сердився, бо не міг дістатися Каті вже другу годину. Її телефон, як і раніше, був вимкнений, а мені так сильно хотілося почути її голос. Життєво необхідно. Щоб просто знати, що у неї все гаразд. Нехай сварить мене, тільки не ігнорує.

Коли мені нарешті вдалося вибратися з міста, я втопив педаль у підлогу, намагаючись швидше опинитися біля Катіного будинку. На зустріч мені так само мчали машини, а я думав тільки про свою крихітку.

Щойно загальмувавши біля її будинку, я вискочив на мороз, навіть не думаючи припаркуватися по-нормальному. У будинку горіло світло і це мене тішило. Десь тут моя дівчинка.

Підійшовши до дверей, я з силою натиснув на дзвінок. Мене трохи трясло, я не розумів від холоду чи нервів.

Вхідні двері відчинилися досить швидко, на порозі стояв Андрій.

— Де Катя? — одразу спитав я, забуваючи привітатись і проходячи до хати.

— Поїхала, — Андрій схрестив руки на грудях, явно висловлюючи невдоволення. Він дивився на мене з-під лоба, явно стримуючи емоції. Значить, я не помилився, Катя таки бачила мене і Вероніку і прийшла додому засмучена.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍