Читати книгу - "Аутсайдер"

— Якщо в процесі перетворення цей чужинець перейняв думки та спогади Террі, — сказав Юн, — то він і про цвинтар мав дізнатися.

Лейтенант тепер теж вдивлявся в картину на стіні, але Ралф чудово розумів, куди він насправді полинув думкою. Бо думки Ралфа полинули туди ж. До сараю. До покину­того одягу.

— Згідно з легендами, а в інтернеті про El Cuco їх кілька дюжин, ці створіння полюбляють місця смерті, — сказала Голлі. — Там вони почуваються як удома.

— Якщо є такі істоти, які живляться смутком, — замислено мовила Джинні, — то кладовища для них мають бути затишними їдальнями, чи не так?

Ралф дуже шкодував, що привів із собою дружину. Якби не вона, детектив іще десять хвилин тому пішов би геть. Так, сарай, де знайшли одяг, розташований біля того запилюженого старого цвинтаря. Так, слизові, від якого почорніло сіно, не було логічного пояснення, і так, можливо, якийсь аутсайдер таки існував. Таку теорію Ралф радо приймав, принаймні поки що. Вона багато чого пояснювала. Аутсайдер, який свідомо відтворює мексиканські легенди, пояснив би ще більше… окрім того зниклого чоловіка біля суду чи способу, в який Террі Мейтленд зміг одночасно перебувати у двох місцях. Ралф постійно натикався на ці факти, наче вони галькою застрягли в нього в горлі.

— Дозвольте показати вам кілька фотографій, що я зробила на іншому кладовищі, — запропонувала Голлі. — Може, з них вийде розпочати галузь нормальнішого слідства. Тобто якщо детектив Андерсон чи лейтенант Сабло зголосяться поговорити з поліцією округу Монтґомері, штат Огайо.

— Я б зараз і з Папою Римським поговорив, якби це допомогло слідству, — сказав Юн.

Одну за одною, Голлі вивела на екран фотографії: залізнична станція, фабрика зі свастикою, намальованою аерозольним балончиком, покинута автомийка.

— Світлини зроблено з парковки при кладовищі «Мирний упокій», що в Ріджисі. Саме там поховано Гіта Голмза, поруч із його батьками.

Вона ще раз прокрутила фотографії: залізнична станція, фабрика, автомийка.

— Я гадаю, що в одному з тих місць аутсайдер міг переховувати фургон, який викрав на парковці в Дейтоні, а ще я гадаю, що коли ви вмовите поліцію округу Монтґомері їх обшукати, то там можуть бути якісь сліди. Навіть можуть знайтися його сліди. Там, а може, тут.

Цього разу Голлі вивела на екран фотографію товарних вагонів, що стояли самотні й покинуті на своїх запасних коліях.

— У вагоні фургон не вийшло б заховати, проте він міг якийсь час жити в одному з них. Вони навіть ближче до кладовища.

Нарешті Ралф отримав якийсь факт, за який міг учепитися.

— Усамітнені місцини. Там справді можуть лишитися сліди. Навіть через три місяці.

— Відбитки шин, — сказав Юн. — Може, ще одна купа покинутого одягу.

— Або ще щось, — мовила Голлі. — Ви перевірите? І копам варто наготуватися робити тест на кислу фосфатазу.

«Плями сперми», — подумав Ралф і пригадав той слиз із сараю. Як там висловився Юн? Що такий нічний викид треба заносити до Книги рекордів Ґіннесса?

— А ви знаєтесь на своїй справі, мем, — із захватом зауважив Юн.

Щоки в Голлі зарум’янилися, вона опустила погляд.

— Білл Годжес був справжнім професіоналом. Він багато чого мене навчив.

— Якщо хочете, я можу зателефонувати прокурору округу Монтґомері, — обізвався Семюелз. — Щоб поліцейське управління, яке порядкує тим містом… Ріджис? Щоб вони координувалися з поліцією штату. Враховуючи те, що малий Елфман знайшов у сараї в тауншипі Кеннінґ, то це варто дослідити.

— Що? — спитала Голлі, враз пожвавившись. — Що він знайшов, окрім тої пряжки на пасок із відбитками пальців?

— Звалений у купу одяг, — відповів Семюелз. — Штани, сімейні труси, кросівки. На них був якийсь слиз, і на сіні теж. Сіно від нього почорніло, — Білл зробив паузу. — Тільки без сорочки. Сорочки не було.

— Імовірно, що обгорілий чоловік надягнув ту сорочку на голову, як бандану, коли ми бачили його біля суду, — сказав Юн.

— Далеко той сарай від цвинтаря? — спитала Голлі.

— Менш ніж за півмилі, — відповів Юн. — Плями на одязі схожі на сперму. Ви про це думаєте, міз Ґібні? Саме тому ви хочете, щоби копи з Огайо провели тест на кислу фосфатазу?

— Це не може бути сперма, — сказав Ралф. — Її забагато.

Юн не відреагував на ці слова. Він, мов зачарований, витріщався на Голлі.

— Гадаєте, та речовина із сараю могла лишитися внаслідок трансформації? Ми зараз тестуємо ці зразки, та результатів поки немає, — мовив лейтенант.

— Не знаю, що я думаю, — відповіла Голлі. — Наразі моє дослідження El Cuco обмежується кількома легендами, що я їх встигла прочитати під час перельоту, а вони ненадійні. Їх передавали усно, із покоління в покоління, задовго до того, як виникла криміналістика. Я просто кажу, що поліції Огайо варто перевірити місця з моїх фотографій. Може, вони нічого і не знайдуть… але я думаю, що знайдуть. Сподіваюся на це. Сліди, як сказав детектив Андерсон.

— Ви закінчили, міз Ґібні? — спитав Гові.

— Гадаю, що так.

Голлі сіла. Ралф подумав, що в неї втомлений вигляд — а як інакше? Останні кілька днів у неї видалися напружені. До того ж божевілля неодмінно виснажує.

— Леді та джентльмени, — сказав Гові, — чи є у вас ідеї щодо наших подальших дій? Я готовий вислухати про­позиції.

— Наступний крок очевидний, — мовив Ралф. — Імовірно, що цей аутсайдер перебуває тут, у Флінті, про це говорять свідчення моєї дружини та Ґрейс Мейтленд, але хтось із нас має поїхати в Техас і поговорити з Клодом Болтоном. Треба дізнатися, що йому відомо. Якщо взагалі щось відомо. Висуваю свою кандидатуру.

— Я приєднаюсь, — озвався Алек.

— Певно, я теж не проти цієї поїздки, — сказав Гові. — Лейтенанте Сабло?

— Хочу, проте в мене дві судові справи. Якщо я не дам свідчення, то двійко дуже поганих хлопців можуть опинитися на волі. Я зателефоную помічнику окружного прокурора в Кеп-Сіті, подивлюся, чи вийде відкласти слухання, але надій не плекаю. Я ж не скажу їм, що напав на слід мексиканського чудовиська-перевертня.

Гові всміхнувся.

— Певно що ні. А ви, міз Ґібні? Не хочете проїхатися ще трохи далі на південь? Звісно, всі витрати вам компен­сують.

— Так, я поїду. Може, містер Болтон володіє якось потрібною нам інформацією. Якщо так, то треба ставити правильні запитання.

— А ти, Білле? Хочеш дійти з нами до кінця? — спитав Гові.

Семюелз розтягнув губи в усмішці, похитав головою і підвівся.

— Зустріч була цікава, по-божевільному цікава, проте, на мою думку, цю справу закрито. Я зроблю кілька дзвінків у поліцію Огайо, але на цьому моя участь завершиться. Місіс Мейтленд, я співчуваю вашій утраті.

— Тобі й належить, — сказала Марсі.

Білл скривився, проте продовжив:

— Міз Ґібні, ваша розповідь захоплива. Я ціную вашу важку працю та наполегливість. У вас вийшло зліпити напрочуд переконливу справу з цієї химерії, і я кажу це без усілякої іронії, але мені час іти додому, брати пиво з холодильника і починати все забувати.

Компанія дивилася, як він збирає портфель та йде, як чубчик, мов застережний