Читати книгу - "Янголи і демони"

Чотири вказівники, думав він, розставлені по Риму у формі велетенського хреста.

Розглядаючи ієрогліфи, що вкривали обеліск, він застановився, чи не криється бува підказка десь у єгипетських символах. Але одразу ж відкинув цю ідею. Ці ієрогліфи з’явилися на багато століть раніше від Берніні, а розшифрували їх тільки після того, як знайшли Розетський камінь. Хоча, наважився припустити Ленґдон, може, Берніні вирізьбив на обеліску якийсь до датковий символ? Такий, що був би непомітний серед інших ієрогліфів?

З новою надією Ленґдон обплив фонтан іще раз, уважно оглядаючи всі чотири грані обеліска. Це зайняло дві хвилини, і коли він дійшов до останньої грані, надія згасла. Серед ієрогліфів не було нічого такого, що скидалося б на більш пізнє вкраплення Янголів, звісно, не було теж.

Ленґдон подивився на годинник. Була рівно одинадцята. Він не знав, летить час чи повзе. Він брів у холодній воді фонтана, і його почали переслідувати страхітливі сцени з убивцею і Вітторією. Укотре обійшовши обеліск і знову нічого не побачивши, Ленґдон остаточно впав у відчай. Стомлений і зневірений, він мало не валився з ніг. Закинув голову назад і був готовий голосно закричати з відчаю.

Але крик застряг у нього в горлі.

Ленґдон дивився вгору на обеліск. Те, що стриміло на його вершечку, він уже бачив раніше, але не надав цьому значення. Тепер же він вкляк на місці. Це був не янгол. Аж ніяк. Насправді спочатку Ленґдон навіть подумав, що це взагалі не є частиною фонтана Берніні. Вирішив, що це — жива істота, птах, що при мостився на вершечку величної піраміди.

Голуб.

Ленґдон примружився, придивляючись крізь підсвічений туман до об’єкта на вершечку піраміди. Це ж голуб, хіба ні? На тлі зоряного неба чітко було видно голову з дзьобом. Однак відтоді, як Ленґдон прийшов сюди, птах навіть не поворухнувся, попри те, що внизу під ним точилася бійка. Він сидів точнісінько так само, як і тоді, коли Ленґдон тільки-но прийшов на цей майдан. Птах вмостився на самому вершечку обеліска і спокійно дивився на захід.

Якусь мить Ленґдон поспостерігав за ним, а тоді занурив руку у воду і витягнув жменю монет. Щосили жбурнув монети вгору. Вони дзвінко вдарились об граніт і полетіли вниз. Птах не зреагував. Ленґдон повторив експеримент. Цього разу одна з монет влучила в ціль. Метал брязнув об метал, і слабка луна пішла порожнім майданом.

Клятий голуб був із бронзи.

Тобі потрібний янгол, а не голуб, почув він внутрішній голос. Але було запізно. Ленґдон уже все зрозумів. На вершечку обеліска сидів не голуб.

Це була голубка.

Не зовсім усвідомлюючи, що робить, Ленґдон, голосно хляпаючи, кинувся до центру фонтана і поліз нагору, чіпляючись за мармурові руки й голови. На півдорозі до підніжжя обеліска він виринув із туману і побачив голову пташки чіткіше.

Сумніву не залишалося. Це була голубка. Оманливо темного кольору вона набула через забруднення атмосфери в Римі. Бронза, колись блискуча, окислилась і потьмяніла. Цієї миті Ленґдон повністю збагнув значення цього символу. Кілька годин тому він бачив у Пантеоні пару голубів. Пара голубів не означає нічого. Ця ж голубка сиділа самотньо.

Самотня голубка в поганських віруваннях символізує янгола миру.

Від цієї здогадки Ленґдон злетів до підніжжя обеліска, немов на крилах. Берніні обрав для свого янгола поганський символ, щоб приховати його серед інших фігур фонтана. Хай янголи у пошуку ведуть. Голубка — це янгол! Кращого постаменту для останнього вказівника ілюмінатів, ніж цей обеліск, Ленґдон не уявляв.

Пташка дивилась на захід. Ленґдон спробував простежити за напрямом її погляду, але через будинки нічого не бачив. Він поліз вище. У пам’яті несподівано спливла цитата зі святого Григорія Нісського: Коли душа стає просвітленою... то набуває форми прекрасної голубки.

Ленґдон дерся до неба. До голубки. Він тепер майже летів. Дістався до платформи, на якій стояв обеліск. Далі лізти було неможливо. Утім, розгледівшись навколо, він зрозумів, що це й не потрібно. Увесь Рим розстилався перед ним як на долоні. Вид був приголомшливий.

Ліворуч — хаотичне скупчення прожекторів медій під собором Святого Петра. Праворуч баня Санта-Марія делла Вітторія, з якої ще йде дим. Попереду вдалині — п’яца дель Пополо. А під ним четверта й остання точка. Величезний хрест із обелісків.

Тремтячи всім тілом, Ленґдон подивився вгору на голубку. Тоді повернувся обличчям у той бік, куди дивилася пташка.

І відразу побачив.

Це ж так очевидно. Так просто. І так зухвало.

Цієї миті, дивлячись на сховище ілюмінатів, Ленґдон не міг повірити, що воно стільки років залишалося таємницею. Він за чудовано споглядав велетенську кам’яну споруду на протилежному березі річки, і все місто для нього немов розтануло... Це була одна з найзнаменитіших будівель у Римі. Вона височіла па березі Тібру неподалік від Ватикану. Її геометрія просто вражала — круглий замок, оточений квадратним муром, а навколо парк у формі пентаграми.

Давні оборонні мури видовищно підсвітлювали прожектори, а вгорі на старовинному замку височів величезний бронзовий янгол. Янгол показував мечем униз — у саме серце замку. І, на чебто цього було замало, прямісінько до головного входу він знаменитий міст Янголів... прикрашений дванадцятьма прегарними скульптурами янголів, яких вирізьбив не хто інший, як сам Берніні.

І тут Ленґдон зробив іще одне — останнє — відкриття. Задуманий Берніні величезний хрест із обелісків вказував на сувору фортецю суто в стилі ілюмінатів: його поздовжнє рамено проходило точнісінько через центр замкового мосту, ділячи його на дві рівні половини.

Ленґдон взяв із землі свій твідовий піджак, намагаючись тримати його подалі від тіла, з якого стікала вода. Тоді вскочив у крадений седан, щосили натиснув мокрим черевиком на газ і помчав у ніч.

106

О 23:07 авто Ленґдона мчало вздовж Тібру набережною Тор ді Нона. Попереду він уже бачив велетенську кам’яну споруду.

Castel Sant’ Angelo. Замок Святого Янгола.

Несподівано ліворуч, без жодного знаку, з’явився міст Святого Янгола — Ponte Sant’ Angelo. Ленґдон загальмував і різко звернув. Він встиг вписатися в поворот, але виявилось, що міст перекрито. Автомобіль проїхав футів із десять і з розгону налетів на ряд низьких бетонних стовпчиків, що перегороджували шлях. Від різкої зупинки Ленґдона кинуло вперед. Він геть забув, що міст Святого Янгола зробили повністю пішохідним, щоб той менше нищився.

Оговтавшись, Ленґдон вийшов із пом’ятого авта, шкодуючи, що не поїхав іншою дорогою. Він змерз і весь тремтів. Надягнув твідовий піджак поверх мокрої сорочки, подумавши з вдячністю про подвійну фірмову підкладку. Аркуш з «Діаграми» залишиться сухим. Перед Ленґдоном по