Читати книгу - "Адвокат негідників"

звісно, з моєї кишені. І цей бюджет зростатиме. Ми не обговорили з ним виплату гонорарів — це марна трата часу. У нього нічого нема, а Міґель зі своєю наркобандою не дуже переймаються оплатою моїх послуг. Вони вирішили, що я заробив вдосталь грошей на короткій кар’єрі Тадео. А ще, думаю, вони вважають, що, за законами вулиці, усунення Туббі і Рейзора — це найкращий розрахунок. Послуга за послугу. Тепер ми квити.

Кліфф дотримується думки, що захисту Тадео Запате доведеться стрибнути вище голови. Він і його фірма виконали звичну для себе роботу з (1) опитування тисячі виборців, зареєстрованих в цьому міському окрузі, включаючи гіпотетичні питання; (2) поспішне вивчення минулого усіх двохсот потенційних присяжних; і (3) аналіз кожного випуску новин, в якому згадувалось про страшний інцидент з побиттям Шона Кінґа. Згідно з опитуванням, аж цілий 31 % опитаних так чи інакше обізнані щодо справи, і більшість із них вітали б обвинувальний вирок. 18 % дивилися відео. Для пересічної справи про вбивство, не важливо, наскільки сенсаційне, навіть 10 % обізнаних — це незвичайно.

На відміну від більшості консультантів, Кліфф славиться своєю прямотою. Тому я й користуюсь його послугами. Його висновок: «Шанси на виправдання низькі. Шанси на визнання винним високі. Йдіть на угоду; проведіть переговори про визнання провини. Тікати, не озираючись».

Прочитавши його звіт уперше, я негайно йому зателефонував:

— Оце так, Кліффе, я плачу вам стільки грошей, а ваша найкраща порада — бігти, не озираючись?

Він тямущий чоловік, і відповів так:

— Та ні, це я тікатиму, не озираючись. Вашому клієнту нічого не світить, присяжні покарають його за всією суворістю закону.

У понеділок вранці Кліфф буде в судовій залі, спостерігатиме й робитиме нотатки. І хоч як я люблю телекамери й увагу, зараз я навіть не думаю про них.

3.

О 16:00 ми з Напарником всідаємося в мій новісінький вантажний фургон форд, вже обладнаний звичними засобами, необхідними для такого розкішного мобільного офісу, і прямуємо до університету. Прислухавшись до порад Напарника, я погодився зробити його не таким яскравим, відмовитися від помітного чорного кольору кузова на користь ніжно-бронзового. З обох боків невеликими чорними літерами написано «Сміт Контракторз» — ще одна симпатична деталь, на якій наполягав Напарник. Він переконаний, що так ми змішаємося з натовпом, тож нас складніше буде вистежити поліцейським, Лінку, моїм клієнтам та всім іншим поганим хлопцям, існуючим і потенційним, яких є чимало.

Він висаджує мене перед університетським водним центром, а сам рушає далі в пошуках підходящого місця для паркування. Заходжу всередину, орієнтуючись на гомін, знаходжу басейн і надсилаю текстове повідомлення Моссу Корґану. Зграйки маленьких худорлявих дітей беруть активну участь у змаганнях з плавання. Половину трибун заповнили галасливі батьки. Починається заплив брасом, маленькі дівчатка кидаються в воду і працюють на усіх восьми доріжках 50-метрового басейну.

Надходить відповідь від Мосса: «Права сторона, третій сектор, верхній ряд».

Дивлюсь туди — і не бачу нікого, але я впевнений: він спостерігає. На мені шкіряна куртка, під комір якої сховане моє довге волосся, та джинси і блакитно-оранжева кепка. Тут зовсім не моє товариство, не думаю, що мене хтось упізнає, але на випадок я покладаюся рідко. Буквально минулого тижня ми з Напарником їли сандвічі в кафе, коли вигулькнув якийсь сопляк і заявив мені, що, на його думку, мій кейдж-файтер має гнити у в’язниці до кінця своїх днів. Я йому подякував і ввічливо попросив дати нам спокій. Він обізвав мене шахраєм. Напарник підвівся — і сопляк здимів.

Піднімаючись сходами, відчуваю, що від запаху хлору забиває подих. Старчер колись заговорив про плавання, але якась з його мам сказала, що це надто небезпечний вид спорту через хімічні речовини, які додають у воду. Все дивуюся, що вони не тримають дитину в скафандрі.

Якийсь час сиджу сам, оддалік від інших, і спостерігаю за подіями в басейні. Батьки кричать, галас гучнішає, гучнішає, а тоді стихає — заплив завершується. Дітлахи вилазять з води, їхні мами чекають на них з рушниками і порадами. Звідси здається, що їм років по десять.

Мосс відділяється від гурту батьків з протилежного боку і повільно обходить басейн. Він піднімається на трибуну до мене і навіть сідає на відстані трьох футів. Мова його цілком зрозуміла — він ненавидить це місце, він би краще говорив із серійним убивцею.

— Сподіваюсь, у вас щось вагоме, Руде, — каже він, навіть не глянувши на мене.

— І вам здрастуйте, Мосс. Де тут ваша дитина? — дурне запитання; тут, навколо басейну, певно, з тисяча дітей набереться.

— Отам, — невиразно киває він. Дуже дотепно. Хоча я сам винен — таке спитав. — Їй дванадцять і вона займається вільним стилем. Не пливтиме в найближчі тридцять хвилин. Можемо закрити цю тему?

— У мене до вас ще одна угода, і вона ще складніша за попередню.

— Ви це вже казали. Я ледь не поклав трубку, Руде, доки ви не обмовилися про дівчину Кемп. Викладайте.

— Сванджер знову вийшов на мене. Він заявляє,