Читати книгу - "Інформатор"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До того як приїхав Гері Баллінгтон, співробітники ФБР зібрали на нього досьє, яке не надто вражало. Сорокарічний адвокат виявився пересічним вуличним ділком, якого рекламували два білборди. На них він був представлений як фахівець у справах, пов’язаних із аваріями, хоча насправді займався переважно малоприбутковими позовами робітників та злочинами, пов’язаними з наркотиками. На білборді це був добре вдягнений молодий адвокат із тонкою талією і густою шевелюрою. Як з’ясувалося, тут не обійшлося без фотошопу, покликаного потішити самого Баллінгтона і приваблювати майбутніх клієнтів. Бо насправді цей чоловік у пом’ятому костюмі мав чималий живіт і сиве тонке волосся, що стирчало навсібіч. Мимохідь представившись, він забрав свого клієнта у спальню, зачинив за собою двері й розмовляв там із ним близько години.
Тим часом Еллі Пачеко замовив тарілку сандвічів у обслуги номерів. На якусь мить і у нього промайнула думка записати їжу на рахунок власника готелю, але він цього не зробив. На Вестбея і так чекало багато принижень.
Коли Вестбей і Баллінгтон повернулися у вітальню, вигляд у обох був такий, ніби вони весь цей час бурхливо сперечалися. Пачеко запропонував їм сандвічі й банани. Баллінгтон схопив і те, й інше, а у його клієнта апетиту не було.
Пачеко звернувся до адвоката:
— Чи можемо ми тепер розпочати?
Той, жуючи, відповів:
— Я порадив моєму клієнтові не відповідати на запитання.
— Чудово, але ми тут не для допиту.
— То якого дідька вам треба?
Реббека Вебб сиділа на маленькому дивані й робила помітки у записнику. Вона сказала:
— Ми тут, щоб запропонувати угоду про визнання вини. Це вбивство першого ступеню. Ми не будемо вимагати найвищої міри покарання. За злочин першого ступеню передбачена найвища міра покарання, але ми порекомендуємо дати значно менше.
— Наскільки менше? — запитав Баллінгтон.
— Для початку двадцять років, а далі подивимося, як він буде поводитись. Ваш клієнт зможе відпрацювати частину свого терміну.
— Про яку саме роботу йдеться?
— Внутрішню. Інформування. Вашому клієнтові не треба буде втиратися в довіру, адже він уже й так належить до банди. Йому доведеться лише вдягти мікрофон і спровокувати потрібну розмову.
Вестбей люто зиркнув на неї.
— Якщо коротко, містере Баллінгтон, ми хочемо, щоб ваш клієнт вивів на чисту воду Прибережну мафію, — сформулював побажання Пачеко.
— І яка йому з цього користь?
— Можливо, він отримає лише п’ять років. Такими будуть наші рекомендації, проте, як вам відомо, остаточне рішення приймає суддя, — сказала Вебб.
— П’ять років, а потім довге життя за програмою захисту свідків. Або це, або наступних десять років на лаві смертників в очікуванні побачення з катом, — додав Пачеко.
— Не погрожуйте моєму клієнтові, — роздратовано фиркнув Баллінгтон.
— Я не погрожую. Я обіцяю. Безперечно, він винен у вбивстві, прокурор доведе це без надмірних зусиль. Ми пропонуємо суперугоду, завдяки якій містер Вестбей зможе вийти на волю через п’ять років.
— Добре, добре, — відповів Баллінгтон, вкинувши до рота решту сандвіча. — Покажіть мені ці кляті відео.
Було вже майже пів на п’яту, коли адвокат і його клієнт вийшли зі спальні після чергової напруженої наради. Двоє агентів грали у карти за столом. Реббека розмовляла по телефону. Хан дрімав на дивані. Пачеко відіслав покоївку. Він пообіцяв Баллінгтону, що зустріч триватиме усю ніч, якщо це буде необхідно. Слідчим наразі нікуди було поспішати, тож якщо досягти угоди не вдасться, вони вийдуть звідси разом із містером Вестбеєм у наручниках і доправлять його у Таллахассі. Там його посадять у камеру, першу з багатьох, де він проведе решту свого життя. В такому разі він не матиме більше шансів полегшити покарання.
Піджак Баллінгтона висів на дверній ручці. Адвокат носив червоні підтяжки, які натягнулися, втримуючи його штани на животі. Він став у центрі кімнати й заговорив так, наче виступав у суді:
— Гадаю, я переконав мого клієнта, що йому висунуто серйозні звинувачення і шанси на виправдувальний вирок дуже малі. Не дивно, що він хоче провести у в’язниці якомога менше часу, не кажучи вже про смертельну ін’єкцію.
Вестбей марнів і бліднув на очах. Від природи він і так був не надто високим, а тепер, здавалося, став іще нижчим. Чоловік уникав зорового контакту з будь-ким у кімнаті, вочевидь, подумки він був далеко звідси. Агенти пильно спостерігали за Вестбеєм, і, коли адвокат із клієнтом черговий раз усамітнились у спальні, вони, обмінявшись враженнями, дійшли висновку, що стан власника готелю викликає занепокоєння. Людина, яка одягне мікрофон на зустріч з Бонном Дюбосом, мала бути відважною і спокійною, її поведінка не повинна насторожити співрозмовника. Вестбей же наразі був у такому стані, який не вселяв впевненості. Спочатку агентам сподобалася його реакція в стилі «я такий крутий хлопець», на яку вони й розраховували, але ніхто не очікував, що він так швидко зламається.
Ну, що ж, не завжди щастить знайти гарного інформатора, та вони ще й не таких тренували.
— То як усе відбуватиметься? — запитав Баллінгтон.
— Вестбея буде звинувачено у вбивстві, так само як і решту банди. Ми відкладемо це обвинувачення і подивимося, чи дійсно він готовий співпрацювати. Якщо він здасть своїх приятелів, з часом ми докладемо зусиль, щоб пом’якшити вирок. Якщо ж утне якусь дурницю або розкриє
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інформатор», після закриття браузера.