Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

— «Ростислава Вишитого», «Шелеста») і боївки Служби безпеки ОУН(Б) здійснювали напади і вдень і вночі. Вони нападали на поодиноких поляків або невеличкі групи польського сільського населення, яке працювало в полі чи переїздило з однієї місцевості до іншої. Також упівці нападали на скупчення польських родин, що мешкали в українських селах або неподалік від них. Зрештою, за підтримки частини місцевого українського населення напади загонів УПА на великі польські села та колонії поступово набувають масового характеру.

Протягом перших двох місяців 1944 р. напади УПА поширилися на північну та західну частини Тернопільщини, а також на північну та східну частини Львівщини, зокрема їх зазнали польські поселення Рава-Руського, Сокальського, Яворівського, Радехівського, Кам’янецького, Жовківського та Перемишлянського районів. Унаслідок цих нападів поляки або гинули, або намагалися втекти до інших польських поселень і навіть у великі міста, де могли розраховувати на захист з боку німецької окупаційної адміністрації. Все частіше поляки тікали до Центральної Польщі. Лише одного разу в цей період — у с. Ганачів на Персмишлянщині — вояки АК активно виступили на захист села в ніч з 2 на 3 лютого 1944 р., хоча все одно, згідно зі звітом польського командування Львівським округом, загинуло кілька десятків осіб[555].

Варто зазначити, що нападам УПА на с. Ганачів у лютому 1944 р. передували події осені 1943 р. У середині жовтня 1943 р. жертвою українців у Ганачові став поляк на прізвище С. Вейс. Відповіддю на це місцевих поляків стало затримання і передача в руки кримінальної поліції в Перемишлянах двох сотників УПА. Кріпо в Перемишлянах складалося з поляків, серед яких були також члени АК. До того ж у січні 1944 р. в с. Ганачів поляки приймали групу радянських партизанів із загону полковника Д. Медведєва.

Про перебіг бою в селі Ганачів зберігся звіт й українських повстанців. У ньому зазначено: «Уночі з 3 на 4 лютого відділ Сіроманців провів акцію пімсти проти польського села Ганачів. Вбито понад 180 ляхів, поранено коло 200, решта згоріла у вогні. Село спалено на 80%. Уціліли лише муровані будинки і костел. Ляшня чинила запеклий опір... Ми не зазнали людських втрат»[556].

Підкреслимо, що сотня «Сіроманців» (командир «Яструб») входила до складу третьої військової округи УПА «Лисоня» (командир «Остап»)[557]. Військова округа УПА «Лисоня» мала у своєму розпорядженні до 18 бойових сотень (близько 2700 рядових і старшин) і завдала, зокрема на Тернопіллі, відчутних ударів як по польському підпіллю, так і по місцевій польській людності[558].

Після перших масових антипольських акцій командувач Львівського регіону АК полковник В. Філіпковський («Чис», «Янка») 25 лютого 1944 р. видав наказ, адресований усім солдатам АК. У ньому, зокрема, зазначалося: «В цей важкий для нас час ми не маємо права впадати у розпач. Не ми розпочали цю боротьбу, а українці (цей погляд не поділяло керівництво ОУН(Б). — І. І.), щоб знищити «польськість» як на Волині, так і на наших землях. Ми змушені взяти участь у цій боротьбі, аби захистити наші родини, оселі та життя. Це природне право кожної людини... Ви повинні зосередитися разом зі своїми родинами у великих польських поселеннях та з усією ретельністю підготуватися до оборони, а у разі нападу — вступити у боротьбу. Тільки належна організація оборони та рішуча боротьба здатна захистити вас від різанини, жертвами якої стали останніми днями сотні наших співвітчизників»[559].

Після появи цього наказу поляки вирішили провести в українських селах силами боївок «Кедив» («Керівництво диверсіями») Львівського округу АК «пацифікаційну операцію». Вона мала бути «відплатою за дії УПА», а водночас переслідувала мету запобігти можливим новим нападам українських збройних угруповань. Операцію було проведено у період 15–22 березня у декількох українських селах, серед яких, наприклад, були Хлебовичи на Перемишлянщині, Черепин і Лопушна на Львівщині. Її наслідком стала загибель близько 130 цивільних українців, а в Хлебовичах — і 6 поляків, які розмовляли українською мовою[560]. «Пацифікаційний» рейд «Кедив» Львівського округу АК викликав осуд з боку польського населення, а ще більший — з українського боку, адже українські селяни сіл Хлебовичи і Черепин до того часу не брали участі в антипольських акціях. Нова хвиля нападів УПА, що розпочалася відразу ж після повернення загонів «Кедив» до Львова, засвідчила, на думку польського командування, безглуздість подібних дій АК та переконала в необхідності змінити тактику дій.

У зібраннях документів з’єднань західних груп УПА-Захід, що діяли на території Львівщини, Тернопільщини, Станіслав-щини та у так званому Закерзонні[561], а частково і в документації з’єднань південних груп УПА-Південь (окрім інших регіонів Західної України, діяли на півночі Тернопільщини)[562] і Крайового проводу ОУН на ЗУЗ, що зберігаються в ЦДАВО України у Києві, можна віднайти чимало звітів українських повстанців про перебіг акцій, організованих проти польських поселень, а також про бої як із суто польськими національними воєнізованими формуваннями (АК, БХ), так і тими, що знаходились під контролем німецьких або радянських військових і в яких перебували поляки (наймасовішою в Східній Галичині була їх участь у радянських «винищувальних батальйонах»). Зміст звітів однозначно свідчить про те, що антипольські акції виконувалися за наказом вищого військового