Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

впевнена, що ти не прийдеш! Я програла парі.

Полло відтягнув її від бортика.

— Бачиш, а що я казав?

Вони засміялися. Палліна спробувала занурити його голову під воду, але їй це не вдалося.

— Тепер мусиш платити!

Вони відпливли, бризкаючи одне в одного й цілуючись. Бабі спитала себе, що ж було на кону в тому парі. Потім занепокоїлась своєю набагато серйознішою проблемою.

— Степе, але ж я не маю купальника!

— Та в мене теж тільки «боксери». Яка тобі різниця, купальників майже ні в кого нема.

— Але ж холодно, — спробувала вона докинути відмовку.

— Я приніс рушники, коли будемо вилізати. Один для тебе. Ходімо, досить вагань.

Степ зняв куртку. Відтак весь його одяг опинився на землі.

— Я тебе вкину туди одягненою, і це буде гірше. Ти ж мене знаєш.

Вона поглянула на нього. Це вперше вона бачила його роздягнутим. Срібні мазки місячного сяйва підкреслювали рельєфні мускули. Ідеальні кубики на животі, грудні м’язи — міцні й чітко окреслені. Бабі зняла олімпійку. Його прізвисько було правильним, подумала вона. Він справді був на десять з плюсом. За кілька хвилин вони обоє вже були у воді. Пливли поряд. Холодні мурашки змусили її здригнутися.

— Бр-р, холодно як.

— Зараз зігрієшся. Обережно: не пірнай з розплющеними очима. Тут повно хлору. Це — перший відкритий басейн у цьому районі, ти знала? Це щось на кшталт інавгурації. А скоро — літо. Гарний басейн, еге ж?

— Надзвичайно гарний. Він нагадує мені відео Брюса Вебера54 з родиною Діллон, коли вони робили «poolhoping» і заходили на вілли, щоб купатися в басейні вночі.

— Чиї відео?

— Брюса Вебера…

— Ніколи не чув про такого… Ми це робимо вже купу років. Іди сюди.

Вони підпливли до бортика. Бабі помітила, що повсюди були пляшки, нещодавно відкорковані. Степ узяв одну з них.

— Тримай, пий.

— Та я ж не п’ю.

— Воно тебе зігріє.

Бабі взяла пляшку й почала пити. Відчула, як щось свіже, трішки терпке та газоване, полилося в горло. Смак був приємний. Передала пляшку Степові, усміхаючись.

— Непогано, мені подобається.

— Ще б пак, це ж шампанське.

Степ відпив з пляшки довгим ковтком. Бабі роззирнулася. У цьому басейні було щонайменше двадцять осіб. Вони скупчилися маленькими групками біля бортиків басейну в місцях, де стояли пляшки. Хтозна, чи то все шампанське? Де вони його взяли? Точно вкрали і його.

— Тримай. — Степ віддав їй пляшку.

Вона вирішила не вагатися й відпила ще ковток. Але погано розрахувала й сьорбнула забагато. Мало не захлинулася, й шампанське з усіма своїми бульбашками побігло їй через ніс. Закашлялась. Степ розреготався. Зачекав, поки вона віддихається. Потім попливли разом до кутка басейну. Кущ, більший за інші, закривав цей куточок від місячного світла. Крізь нього проходили лише окремі срібні промінчики, які невдовзі розсипались по її мокрому волоссі. Степ подивився на неї. Вона була прегарна. Поцілував її свіжі губи, й за мить вони вже обіймалися. Їхні майже голі тіла вповні торкалися одне одного — уперше. Огорнені цією холодною водою, тіла шукали й знаходили тепло — пізнаючи одне одного, хвилюючись, іноді сором’язливо віддаляючись. Відтак Степ трохи проплив і повернувся з новим трофеєм.

— Ось, ця ще повна.

Ще одна пляшка. Бабі усміхнулась і відпила, цього разу повільно, щоб знову не захлинутися. Смак здався їй ще кращим. Потім пригорнулась до нього, знайшла його губи. Продовжували цілуватись ось так, у цій свіжості. Вона почувалася невагомою і не розуміла чому. Це звичайна дія води, чи тут причетне також шампанське? Відхилилась, поклала голову на воду, і на мить та їй перестала крутитися. Вона чула і водночас не чула шуму довкола. Її вуха завдяки маленьким хвилькам час від часу опинялись над водою, і тоді дивні й приємні звуки долинали до неї, ще більш оглушуючи. Степ, що тримав дівчину в обіймах, прокрутив її довкола себе. Вона розплющила очі. Легкі водяні брижі пестили її праву щоку, а маленькі пустотливі бризки час від часу долітали до губ. Їй хотілось сміятися. У височині світло-сріблясті хмари повільно пливли по синій безкрайності. Вона підвелася. Обійняла його за сильні плечі й пристрасно поцілувала. Він подивився їй просто у вічі. Поклав мокру руку їй на лоба і, гладячи волосся, відвів його назад, відкриваючи обличчя.

Потім спустився донизу, уздовж щоки, до підборіддя, далі по шиї, по грудях у мурашках холоду та хвилювання, обрамлених водою, і ще нижче, туди, де сьогодні ввечері він перший насмілився її гладити. Вона обійняла його ще міцніше. Поклала підборіддя йому на плече і примруженими очима подивилась удалину. Напівпорожня пляшка гойдалась на хвилях неподалік. Вгору-вниз. Вона подумала про скручену цидулку всередині пляшки: «Допоможіть. Але не рятуйте мене». Потім заплющила очі й затремтіла, і не тільки від холоду. Її пронизали тисячі почуттів, і раптом вона збагнула. Це її кораблетроща.

— Бабі, Бабі.

Вона почула, як її хтось голосно кличе і трясе. Розплющила очі. Перед нею стояла Даніела.

— Ти хіба не чула будильника? Ну ж бо, рухайся, бо запізнимося. Тато вже майже одягся.

Сестра вийшла з її кімнати. Бабі перевернулася в ліжку. Подумала про цю ніч, про Степа, який зайшов до квартири потайки. Втеча на мотоциклі, купання в басейні з Палліною та іншими. Шампанське навхильки. Він і вона у воді. Його рука. Мабуть, їй усе це наснилося. Торкнулась волосся. Воно було сухе. Шкода, це був сон, прегарний, але просто сон, нічого більше. Висунула руку з-під ковдри й навпомацки пошукала радіо. Знайшла й увімкнула. Підбурювана старою веселою піснею від «Simply Red» підвелася з ліжка. Вона почувалася все ще сонною і — що було вже дивно — трохи боліла голова. Підійшла до стільця, щоб одягнутися. Шкільна форма висіла там, а от решту одягу вона не підготувала. «Смішно, — подумала вона, — я забула. Це уперше. Батьки таки мають рацію. Мабуть, я справді змінююсь. От стану такою, як Палліна. Вона така забудькувата, будь-що може загубити чи забути. Ну що ж, тоді ми будемо ще більшими подругами».

Висунула першу шухлядку. Витягла бюстгальтер. Потім, риючись у білизні в пошуках трусиків, знайшла милий сюрприз. Схований на самому споді маленький целофановий пакет із мокрою білизною. Легкий запах хлорки поширився кімнатою. То це був не сон. Цей бюстгальтер і ці трусики вона поклала на стілець напередодні ввечері, як завжди, просто вночі використала їх як купальник. Усміхнулась. Потім