Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

15.3

 

Матіса відразу потяглася до клавіатури.

«Марка кіборга і всі цифри серійного номера», – зажадала коротко.

«РІК. Номер не бачу, але нова модель, з каталогу поточного року, з бойовими фішками і функцією швидкої зміни зовнішності. Їх же на Імодалісі збирають, уявляєте? Дешево і сердито. А всюди пишуть, що зроблено на Аріадні».

Матіса поринула в галанет, не звертаючи уваги на Атріка, що схилився над її плечем.

– Доку, скільки у тебе смугастих футболок? – Він бачив, що вона зайнята чимось важливим, але не надавав цьому значення.

– Десять.

– У дитинстві тобі не дозволяли їх носити, і тепер ти компенсуєш старі комплекси?

– Оптом дешевше. – Матіса починала закипати, бо розхвалена техпідтримка «Кей-компанії» не відповідала, а серед типових запитань потрібної відповіді не було. – Йди геть.

– Я добре знайомий з РІКами п’ятирічної давності, – в тоні техніка чулася ледь помітна напруга. – Що цікавить?

– Екстрені команди розробників. Наприклад, є кіборг у режимі очікування і є людина – не його господар. Людина в небезпеці. Як увімкнути кіборга і змусити виконувати елементарні накази на кшталт «подай-принеси»?

– Навіщо це? – Атрік дивився з підозрою. – Шукаєш, куди прилаштувати чергове відро наркоти?

– Рятую подругу капітана, – з гідністю відрізала Матіса. – Якщо нічого сказати, зникни.

– О, доку, ми вже на «ти»… Це так мило!

– Атріку, я не жартую і тобі не раджу.

– Редька і капуста, – після короткої паузи промовив Атрік. – РІК. Я теж не жартую.

Катя без ентузіазму відреагувала на пропозицію вивести кіборга зі сплячого режиму цими словами.

«Мотю, я не тільки невидима, а й нечутна. Дякую, що старались, але, схоже, мій час вичерпано».

«Нові кіборги вловлюють псі-форму еліан!» – Матіса шкодувала, що не може крикнути це голосніше. Чомусь крик надихав людей на активність.

Катя повідомлення не отримала – вийшла в офлайн.

– Я не встигла? – Матіса розгублено дивилася на екран і не вірила своїм очам. – Я ж завжди все встигаю, – прозвучало так по-дитячому безпорадно, що навернулися сльози.

– Це життя, доку, – філософськи промовив Атрік. – У ньому таймер може зупинитися будь-якої секунди. А в чому взагалі суть?

Матіса проковтнула гіркий клубок у горлі. Вона не знала, що спричинило цей несподіваний напад емоційності, і не мала досвіду, щоб з ним упоратись.

Образа на долю? Розчарування у собі? Жалість до Каті? Досі для докторки Лью люди та ксеноси були не більше ніж частиною навколишнього світу – цікавою, загадковою, незвичайною, але лише декорацією.

Матіса виконувала свій обов’язок із максимальною продуктивністю, проте не брала чужі прикрості близько до серця. Втрати неминучі, та й із Коте Ріною вона особисто не зустрічалася. Блог, звичайно, дивилася, записи читала, передбачливість та запас агафи рейнської оцінила, але це навряд чи стало фактором, що змусив відчути симпатію і по-справжньому засмутитись.

– Я могла б її врятувати, – прошепотіла Матіса. – Я не повинна була розпорошувати увагу…

– Доку, та ж ти сама не своя, – нарешті Атрік показав щось схоже на співчуття. – Що трапилося? Не хвилюйся за подружку кепа, вона кібер з усіх боків, якось викрутиться.

– Вона врізалася в алланітопереробний завод!

– Сподіватимемося, власники не пришлють Райсу рахунок.

Матіса різко встала, проїхавши коліщатками крісла Атріку по ногах.

– Тобі її анітрохи не шкода? – запитала на підвищених тонах. – Думаєш, я не знаю, які грандіозні плани ти будував щодо Коте Ріни? Ти днями й ночами домовлявся з представником міжсистемного суду, щоб залучити її як свідка у справі про зловживання службовим становищем, оскільки зловживання владою до короля Імодалісу не застосовується!

– Це тобі доніс той тип, що пробив у базі відбитки Фанні-Енні? – одразу пішов у контратаку технік. – Мені б таких друзів, доку. Як ти їх заводиш? Приходиш у надсекретну контору й питаєш, хто хоче зливати інформацію на безоплатних засадах?

– Я не ставлю пацієнтам зайві питання, і вони вдячні за це. – Матіса потроху заспокоювалася, бо з проваленого завдання випливало нове: знайти для Каті тіло. – До мене приходить багато хто. На Мебісі ксеномедицина розвинена добре, але вилікуватися від еліанського пилкування і зберегти це в секреті досить важко.

Атрік хмикнув, сховав руки в кишені робочого комбезу і з сумнівом пересмикнув плечима:

– Скільки там тих еліан? У їхній тісній громаді всі одне в одного на очах.

– Я не про еліан.

Технік недовірливо подивився на Матісу.

– А хіба пилкування – не хвороба, що передається статевим шляхом? – спитав невпевнено.

– Так.

– І як…

Він замовк на півслові, явно вражений здогадом.

– Пошукай у галанеті, Атріку, якщо фантазії не вистачає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍