Читати книгу - "Учень убивці"

— Так ми зможемо підбадьорити народ, Веріті. Ти не такий галантний, як Регал, і не всіх зумієш переконати, що впораєшся з будь-якою проблемою, як Чівелрі. Це не означає, що ти невдаха: з усіх представників нашої династії ти найкраще володієш Скіллом, а у багатьох справах твої військові й тактичні таланти відіграли важливішу роль, аніж дипломатія Чівелрі.

Я припустив, що король навмисне підготував цю промову для моїх вух, і спостерігав за ним, коли той замовк. Він узяв кавалок сиру, намастив скибку джемом і почав їсти із замисленим виглядом. Веріті мовчав, спостерігаючи за батьком. Здавалося, він уважно слухає, але заразом думає про своє, як людина, що відчайдушно бореться зі сном, бо їй треба бути напоготові, хоча єдине, про що вона мріє, — це опустити голову й заплющити очі. Я захоплювався здатністю Веріті користатися Скіллом щодня, адже з мого невеликого досвіду знав, як важко одночасно опиратися спокусам Скіллу й підкоряти його своїй волі.

Шрюд переводив погляд з мене на Веріті.

— Якщо коротко, ти мусиш одружитися. Окрім того, ти мусиш зачати дитину. Це підбадьорить людей. Вони скажуть: «Ну, не все так погано, якщо наш принц не боїться одружуватись і заводити дітей. Якби наше королівство було на межі розпаду, то він би цього не зробив».

— Певна річ, ми ж з тобою знаємо краще, — промовив Веріті з гіркотою, якої я досі жодного разу не чув.

— Веріті… — почав батько, але принц перебив його:

— Мій королю, — сказав він офіційним голосом. — Ми обидва знаємо, що нашому королівству загрожує розруха. І ми не можемо зараз втрачати пильності. У мене немає часу на залицяння, не кажучи вже про майстерне ведення перемовин для пошуку нареченої королівської крові. Пірати на червоних кораблях нападатимуть, поки стоїть гарна погода. Коли вона погіршиться і шторми відженуть кораблі до їхніх берегів, то нам потрібно усі свої сили та розум спрямувати на укріплення узбережжя та підготовку матросів для власних бойових суден. Ось що я хотів з тобою обговорити. Нам треба побудувати власний флот, а не розкішні торгові кораблі, що плавають, як равлики, спокушаючи піратів. У нас колись були такі бойові судна, а старі корабельні інженери ще не забули, як їх будувати. Нам потрібно дати бій острів’янам, незважаючи на зимові шторми. Якщо ми почнемо будувати судна та готувати людей уже зараз, то до весни принаймні зможемо відігнати піратів від берега, а до зими зможемо…

— На це потрібні гроші. А від наляканих людей їх важко отримати. Щоб дістати потрібну суму, треба, щоб наші купці спокійно торгували, а фермери не боялися випасати свої стада у приморських долинах і на пагорбах. Тому все впирається у твоє весілля, Веріті.

Веріті оживився під час розмови про бойові кораблі, а тепер знову відкинувся у кріслі. Він зів’яв, наче його внутрішній стрижень кудись зник. Я боявся, що він зараз зомліє.

— На це ваша воля, мій королю, — сказав він, але похитав головою, заперечуючи власні слова. — Я пристану на вашу мудру пораду. Це обов’язок принца перед його королем та королівством. Але, батьку, мені, як чоловіку, неприємно і безглуздо одружуватися з жінкою, яку обере мій молодший брат. Б’юсь об заклад, що, побачивши Регала, вона не захоче навіть стояти біля мене.

Веріті подивився на свої руки, вкриті бойовими та робочими шрамами. Вони виразно проступали на блідій шкірі. Я почув, як він шепоче:

— Я завжди був твоїм другим сином. Я був другим після Чівелрі через його вроду, силу та мудрість. А тепер я другий після Регала через його розум, галантність та манірність. Я знаю, ти вважаєш його кращим спадкоємцем престолу, аніж мене. Я не завжди сперечаюся з тобою. Я народився другим, і мене так виховали. Я завжди вірив, що моє місце за троном, а не на ньому. І коли думав, що Чівелрі буде удостоєний честі стати твоїм спадкоємцем, то нічого не мав проти. Мій брат дуже мене цінував. Я вважав за честь, що він так вірив у мене; тому в усіх його успіхах є моя заслуга. Краще бути правою рукою такого короля, аніж королем меншої землі. Ми вірили одне в одного. Але тепер його немає. Гадаю, нічого дивуватися, що між Регалом та мною немає такого зв’язку. Можливо, це через різницю у віці або ж я так прив’язався до Чівелрі, що для третього немає місця. Але я не думаю, що Регал шукає жінку, яка зможе мене полюбити чи…

— Він шукає королеву! — суворо перебив Шрюд. Я розумів, що вони не вперше це обговорюють, і відчував, що найбільше Шрюда дратує те, що я присутній при цьому. — Регал шукає жінку не для тебе і не для себе. Що це за дурниці? Він шукає жінку, яка стане королевою Шістьох герцогств. Жінку, яка зможе принести нам багатство, людей та торгові угоди, які нам потрібні, аби подолати піратів з червоних кораблів. Ніжні руки та солодкі парфуми не допоможуть збудувати бойових суден, Веріті. Тобі слід припинити заздрити своєму братові; неможливо перемогти ворога, якщо ти не довіряєш тим, хто за тобою стоїть.

— Правду кажеш, — тихо сказав Веріті, встав і відсунув стілець.

— Ти куди? — дратівливо запитав Шрюд.

— Повертаюсь до своїх обов’язків, — коротко відповів Веріті. — Куди я ще можу йти?

На мить здивувався навіть Шрюд.

— Але ж ти майже нічого не їв… — невпевнено промовив він.

— Скілл вбиває будь-який апетит, ти ж знаєш.

— Так. — Шрюд зробив паузу. — І ти, як і я, знаєш, що Скілл доводить людину до краю. Апетит до Скіллу поглинає людину, а не годує її.

Здавалося, вони про мене взагалі забули. Я зробився непомітним і намагався не втручатися, жуючи печиво, як мишка в кутку.

— Але чого варта одна людина, якщо йдеться про рятунок королівства?

Веріті навіть не приховував своєї гіркоти. Я розумів, що йдеться не лише про Скілл. Веріті відсунув тарілку.

— Врешті-решт у тебе є ще один син, який змінить тебе на престолі, — промовив він уїдливо-замисленим тоном. — Йому не доводилося відчувати дію Скіллу на собі, і він зможе одружитися, з ким забажає.

— Регал не винен, що не володіє Скіллом. Він був занадто хворобливий, щоб дозволити Галену його навчати. Хто ж знав, що двох принців, які володіють Скіллом, буде