Читати книгу - "Homo Deus"

системою. Якщо я регулярно не оновлюватиму антивірусну програму свого тіла, одного ранку я прокинуся з відчуттям, що мільйони нанороботів, які курсують моїми венами, тепер контролюються північно-корейським хакером.

Таким чином, нові технології XXI століття можуть повернути гуманістичну .'революцію в зворотному напрямку, позбавляючи людство його влади й наділяючи натомість нею нелюдські алгоритми. Якщо вас лякає такий хід подій, не звинувачуйте в цьому комп’ютерних фанів. Уся відповідальність фактично лягає на біологів. Украй важливо зрозуміти, що ця тенденція живиться радше досягненнями біологічної науки, а не комп’ютерної. Саме науки про життя дійшли висновку, що організми — це алгоритми. Якщо це не так, тобто якщо організми функціонують принципово відмінним чином від алгоритмів, тоді комп’ютери можуть робити дива в інших галузях, однак вони не зможуть розуміти нас і скеровувати наше життя, і явно не зможуть об’єднатися з нами. Позаяк біологи дійшли висновку, що організми — це алгоритми, вони зруйнували стіну між органічним і неорганічним, перетворили комп’ютерну революцію із суто механічної справила біологічний катаклізм і передали владу від людей-індивідів до мережевих алгоритмів.

Частину людей справді лякають ці досягнення, однак фактом є те, що мільйони охоче приймають їх. Уже нині багато хто з нас відмовляється від приватності й індивідуальності, ведучи значну частину свого життя онлайн, реєструючи кожну свою дію і впадаючи в істерику, якщо інтернет зникає навіть на кілька хвилин. Перехід влади від людини до алгоритмів відбувається скрізь навколо нас не в результаті якихось короткочасних урядових постанов, а через потік повсякденних особистих рішень.

Якщо ми не проявимо обережності, результатом може бути Орвеллова поліцейська держава, яка постійно відстежує і контролює не лише всі наші дії, а й те, що відбувається всередині наших тіл і мізків. Подумайте тільки, яку користь отримав би Сталін від постійно присутніх біометричних сенсорів і як їх використав би Путін. Однак, хоча захисники людської індивідуальності бояться повторення страхіть XX століття і готуються до опору знайомим Орвелловим ворогам, людська індивідуальність нині зіткнулася з іще більшою загрозою. У XXI столітті індивідуальність, імовірніше, поступово розпадеться зсередини, аніж через ворожі напади ззовні.

Нині більшість корпорацій та урядів віддають належне моїй індивідуальності і обіцяють забезпечувати охорону здоров’я, освіту й розваги, пристосовані до моїх унікальних потреб і бажань. Однак аби робити це, корпорації й уряди спочатку повинні розкласти мене на біохімічні підсистеми, відстежити ці системи всюдисущими сенсорами і розшифрувати їхню дію за допомогою потужних алгоритмів. У цьому процесі індивід виявиться нічим іншим, як релігійною фантазією. Реальність буде сумішшю біохімічних та електронних алгоритмів без чітких обмежень і без індивідуального осередку.

ОСУЧАСНЕННЯ НЕРІВНОСТІ

Досі ми розглянули дві з трьох практичних загроз для лібералізму: по-перше, люди повністю втратять свою цінність, і, по-друге, люди все ще матимуть колективну цінність, однак втратять індивідуальну владу, а замість цього опиняться під владою зовнішніх алгоритмів. Ця система все ще потребуватиме вас, аби писати симфонії, викладати історію чи складати комп’ютерні коди, однак вона знатиме вас краще, аніж ви знаєте себе, а тому прийматиме більшість важливих рішень замість вас — і ви будете цілком щасливі від цього. Це не обов’язково буде поганий світ, однак він буде постліберальним.

Третя загроза лібералізму полягає в тому, що деякі люди залишаться життєво необхідними й не піддаватимуться розшифровуванню, однак становитимуть нечисленну й привілейовану еліту вдосконалених людей. Ці надлюди володітимуть нечуваними здібностями й безпрецедентною креативністю, що дасть їм змогу приймати більшість найважливіших рішень у світі. Вони матимуть вирішальну вагу в цій системі, тоді як система не зможе ані зрозуміти їх, ані керувати ними. Однак більшість людей не будуть вдосконалені, а отже, складатимуть нижню касту, в якій домінуватимуть і комп’ютерні алгоритми, і нові надлюди.

Розділення людства на біологічні касти зруйнує основи ліберальної ідеології. Лібералізм може співіснувати із соціально-економічними розколами. Дійсно, позаяк він віддає перевагу свободі над рівністю, то вважає такі розколи само собою зрозумілими. Однак лібералізм усе ще вважає, що всі людські істоти мають однакову цінність і однакові повноваження. З ліберальної точки зору цілком нормально, що одна людина є мільярдером і живе в розкішному замку, тоді як інша — бідний селянин, що тулиться в солом’яній хижі. Адже, згідно з лібералізмом, унікальний досвід сприйняття бідного селянина так само цінний, як і мільярдера. Ось чому ліберальні автори пишуть довгі оповідки про сприйняття бідних селян і чому навіть мільярдери захоплено читають такі книжки. Якщо ви підете на «Знедолених» у театр «Бродвей» чи «Ковент Ґарден», то виявите, що зручні місця можуть коштувати сотні доларів, а сукупні статки аудиторії сягають мільярдів, однак вони все ж співчувають Жану Вальжану, який провів дев’ятнадцять років у в’язниці за те, що вкрав окраєць хліба, аби нагодувати своїх голодних племінників.

Така сама логіка діє в день виборів, коли голос бідного селянина має однакову вагу порівняно з голосом мільярдера. Ліберальне рішення для соціальної нерівності полягає в наданні однакової цінності сприйняттю різних людей замість створення однакового сприйняття для кожного. Однак чи працюватиме це рішення, якщо багаті й бідні будуть розділені не лише статками, а й реальними біологічними відмінностями?

У своїй статті в New York Times Анджеліна Джолі посилалася на високу вартість генетичного тестування. Тест Джолі коштував три тисячі доларів (сюди не входить вартість самої мастектомії, відновлювальної хірургії та супутніх процедур). Це у світі, де один мільярд людей заробляє менше ніж один долар на день, а ще півтора мільярда отримують від одного до двох доларів щодня. Навіть якщо вони тяжко працюватимуть усе життя, ці люди ніколи не зможуть дозволити собі генетичний тест за три тисячі доларів. А економічний розрив нині лише збільшується. На початку 2016 року шістдесят дві найбагатші у світі особи разом коштували стільки ж, як і найбідніші 3,6 мільярда! Оскільки населення світу становить близько 7,2 мільярда, це означає, що ці шістдесят два мільярдера разом тримають у руках стільки ж багатства, як вся нижня половина людства.

Вартість тесту ДНК, імовірно, знижуватиметься із часом, але постійно з’являтимуться нові дорогі процедури. Тож поки старі процедури поступово ставатимуть доступніші для мас, еліти завжди будуть на кілька кроків попереду. Протягом усієї історії багатії мали значні соціальні й політичні переваги, однак біологічного розриву від бідних у них не було. Середньовічні аристократи претендували на те, що в їхніх судинах тече благородна блакитна кров, а індуїстські браміни стверджували, що вони від природи розумніші, ніж будь-хто інший, однак це була просто фікція.