Читати книгу - "Прес-центр"

вашу особисту роботу по Гаривасу. Я маю на увазі ініціативи, таємно задумані разом з містером Роллом, при яких Дігона використали як фігуру прикриття.

Велш відчув у сонячному сплетенні гулку порожнечу, пальці заклякли, він відкрив папку, перегорнув сторінки; в очах рябіло, не міг зафіксувати в свідомості рядків, вони ламалися, зміїлися, ставали чорними, жахливими й безмовними крапками й тире; він зміг лише запам’ятати назву адвокатської фірми «Лоренц енд Жабінські», яку двічі згадували в рапорті; ага, в разі провалу справи і його відставки, Ролл обіцяв передати мені контрольний пакет саме цієї фірми, здається, він називав чотири мільйони з центами, дивовижна точність, але як же вони умудрилися записати все це, адже ми були самі, зовсім самі, ох, та до чого все це тепер, коли настав крах, кінець, незмивна ганьба…

Велш закурив, спробував зосередитись, але ніяк не міг збагнути, як поводитися далі; в голові проносились уривки якихось фраз, чувся сміх старшої дочки, плескіт води на водоспадах, куди він кожної весни їздив з дружиною ловити форель, і проразливе, зловісне квиління чайок у Флоріді, просто на березі, де океан особливо величний і могутність його непідвладна розумові…

— Ваші пропозиції? — спитав нарешті Велш, відчуваючи, як важко йому говорити, вилиці звело, язик став сухий і важкий, згадав оцинкований стіл у паризькому ресторанчику, де готували устриць, але зараз він бачив не устриць, перед очима виникав величезний телячий язик, такий же шорсткий і холодний, як і його, і такий же нерухомий, безпомічний, що легко піддається гострому, відточеному ножеві…

— Ви одержали гроші від Ролла? — спитав директор ФБР.

— Мав одержати, — радіючи, що може полегшити свою душу зізнанням, відповів Велш.

— А від Дігона?

— Ні.

— Вступаючи в змову з Роллом, ви розуміли, що можете через свої корисливі цілі підвести Сполучені Штати до грані війни?

— Та ми завжди перебуваємо на грані війни, — якось жалісно озвався Велш.

— Я хочу, щоб ви сказали «так» чи «ні», містер Велш… Ви розумієте, що ваша операція могла привести Штати на грань війни?

— Ну, звичайно…

— Це все, що я хотів від вас почути. Ви маєте право прийняти рішення, як вам повестися. Не смію більше затримувати вас.

Не маючи сили встати, Велш мляво спитав:

— І вам давно все це було відомо?

— З самого початку.

— З самого початку?! Чому ж мене не викликав до себе шеф?! Чому він не спитав, навіщо я це роблю?

— Думаю, він не відповість вам на це запитання, містер Велш, так само як і ви не стали б відповідати на подібні запитання своєму співробітникові, якого запідозрили в нечесності.

— Але ж мусять бути якісь норми моралі! Не годиться так жорстоко обходитись один з одним! Операцію ще можна зупинити! Є час! Ви розумієте, все ще можна зупинити! Повернути на свої місця! Я ладен це зробити з вашого кабінету! Дозвольте мені це! У нас в запасі кілька годин! Вічність!

— Містер Велш, у вашому становищі не треба думати про вічність. Я вже сказав: у вас дуже мало часу для того, щоб прийняти рішення… Вважаю, у ваших інтересах, точніше кажучи, в інтересах вашої репутації і, таким чином, репутації вашої родини це варто зробити сьогодні вночі…

Через годину після того, як стало відомо, що Велш застрелився, ФБР дало вказівку поки що не сповіщати в пресу, а завтра вранці повідомити версію про «раптову смерть через гостру серцеву недостатність».

Через три години директорові ЦРУ надійшла вказівка продовжувати операцію «Корида», яку почав Велш, але внести в неї заздалегідь обумовлені корективи.

Через сім годин біржові ділери, зв’язані з Робертом Каром, другом помічника президента, відомого спеціаліста з питань біржових ігор, дістали відповідне завдання, як поводитись, аби завдати удару Дігону й Роллу, гарантуючи таким чином максимальний виграш концернам, близьким до Роберта Кара і через нього до помічника президента, а також до тих, на кого він працював.

71

Ланцюг (ілюстрація № 7). 25.10.83

Джон Хоф одержав інформацію від санітара з клініки, купленого ще чотири дні тому, що інспектор попросив доглядальницю, яка чергувала тепер у нього постійно, подзвонити «сестрі й сказати, щоб принесла братові Соломону солоного сиру й домашнього морсу».

Ніякої сестри в Шора не було, він дав доглядальниці телефон цієї самої Марі Кровс, значить, не заспокоївся, готує удар, сволота.

Часу на те, щоб з’ясувати, чи пам’ятає він номер машини, чи йому все-таки памороки забило, вже не було. Лічильник увімкнено, діло треба зробити без перешкод, потім нехай собі пишуть і кажуть, що завгодно, головне здійснити задумане. Як не крути, перш за все діло; слово потім; будь-які слова, чорт з ними, вітер, пусте; найважливіше — це реалізація ідеї, зміцнення позиції, перемога.

Вночі, коли доглядальниця вийшла до вбиральні (їй сипонули в чай проносне), поліцейського, який тепер безперервно чергував у коридорі, покликали до телефону (це зробив Папіньйон). Поки Шор був один, до нього в палату ввійшов чоловік у білому халаті і ткнув шприц у вену, не протерши шкіру спиртом.

Шор навіть не захрипів, просто смикнувся, а потім потягся, немов очунював після довгого й солодкого сну; шия в нього стала тоненька, як у курчати, і така ж слабка.

Через сім хвилин після того, як свідка усунули, адвокатові Дона Валлоне, вірному доброму Ферручі, подзвонили по телефону і, не відрекомендувавшись, сказали:

— На добраніч..

Він підвівся з-за столу; саме цього дзвінка чекав до третьої ранку, витяг з бара пляшку джину, хлюпнув у високу склянку, неквапливо видавив лимон, стиснув його цупкими долонями, долив тоніка, неквапливо випив і лише після цього пішов до спальні; заснути не міг, на серці було тривожно.

«Дурниці, — сказав він собі, — непевність виникає тоді, коли перебуваєш в екстремальній ситуації, але дні швидко минають, за тиждень-два все скінчиться, можна буде поїхати на Багами і як слід відіспатися; нерви розгулялись; аби тільки не дати розігратися емоціям».

Однак заснув він лише перед ранком, випивши півтаблетки сильного снотворного.

72

25.10.83 (21 година 07 хвилин)

Посол прийняв Степанова, як тільки той приїхав до нього з аеропорту; було вже пізно, але Андрієнко завжди кінчав свій робочий день близько опівночі.

Степанова страшенно морозило; мабуть, усе-таки, розшукуючи Цорра, простудився; в машині, коли гнав з Марселя до Шьоньофа, продуло ще більше, температуру переходив на ногах, отже, знову всю зиму кашлятиме й доведеться лічити дні до початку весни; воістину зима тривоги нашої; тільки б пережити «свого часу останній відстрочений прихід»; господи, як же Пастернак відчував слово,