Читати книгу - "20 000 льє під водою"

три фути під рівнем моря. Оскільки ці льодяні гори не перевищують ста метрів у висоту, то товщина їхньої підводної частини становить не більше, ніж триста метрів. А що таке триста метрів для «Наутилуса»?

— Буденна глибина, капітане!

— «Наутилус» запросто може опуститися і у значно більші глибини, де температура однакова під усіма широтами; а там нам не страшні навіть тридцяти— чи сорокаградусні морози, які перетворюють на лід поверхневі води.

— Так, професоре, воістину так, — відповідав я, все більше захоплюючись цією темою.

— Єдина складність полягає у тому, — продовжував капітан Немо, — що нам упродовж декількох днів доведеться пробути під водою, не поновлюючи запасів повітря.

— Та хіба це перешкода? — заперечив я. — Резервуари «Наутилуса» досить місткі. Ми їх наповнимо повітрям до максимуму і не відчуватимемо браку кисню.

— Прекрасна ідея, пане Аронаксе, — сміючись, сказав капітан Немо. — Однак я б не хотів, аби ви звинуватили мене пізніше у безпечності. Тому я мушу вам сказати чесно, що ми маємо бути дуже обережними, ризик чималий.

— У чому він полягає?

— Тільки в одному, але дуже вагомому факторі! Можливо, море (якщо тільки море взагалі існує біля Південного полюса) скуте суцільними льодами, і тоді… тоді ми просто не зможемо вибратися на поверхню!

— Та невже ви, капітане, забули, який напористий таран має «Наутилус»? Які льоди його витримають? Я впевнений, що якщо направити судно по діагоналі просто у льодяну стелю, нам вдасться пробити у ній отвір.

— Ви сьогодні генеруєте прекрасні ідеї, професоре!

— І врешті-решт, — продовжував я, ігноруючи іронічний тон капітана, — хто сказав, що біля Південного полюса море обов'язково мусить бути скуте льодами? Може, якраз ми там, навпаки, зможемо погуляти на поверхні морських просторів… Полюси вічної мерзлоти і географічні полюси не збігаються ні у Південній півкулі, ні у Північній. І поки не доведено протилежного, я припускаю існування у цих двох точках земної кулі материка або ж вільних від льоду морів!

— Я думаю приблизно так само, пане Аронаксе, — відповів капітан Немо. — Однак дозволю собі зауважити, що ви спочатку знаходили багато доводів проти моєї ідеї дістатися полюса, а тепер ви її так наполегливо відстоюєте.

Капітан Немо мав рацію. Я перейшов від однієї крайності до іншої! Раніше затято звинувачував його в необачності, а тепер сам забув про обережність і був готовий ризикувати життям, своїм і інших людей. Тепер я переконував капітана у необхідності ризикнути. Але ні, я не маю права вирішального голосу у таких питаннях. Капітан Немо знав краще за мене усі «за» і «проти» свого плану. Він підсміювався, дивлячись, як я здаюся на волю нездійсненних мрій…

Разом із тим капітан Немо не витрачав часу даремно. Він викликав свого помічника, і вони почали жваво спілкуватися своєю мовою. Помічник капітана не виявив жодного здивування і вислухав наказ капітана готуватися до занурення під льодове поле цілком спокійно. Я не знав, чи був він попереджений капітаном про таку можливість, чи просто не бачив у цьому нічого дивного.

Ще більш байдужо повідомлення про те, що ми вирушаємо на Південний полюс, сприйняв Консель.

— Як зволить пан професор, — відповів він спокійно, і більше нічого не додав.

А от Нед Ленд був украй здивований. Він так високо підняв плечі, що його голова до половини сховалася у них.

— Знаєте що, професоре! Мені шкода вас і вашого капітана.

— Неде! Неде… Ми відкриємо полюс!

— Цілком можливо. Але назад не повернетеся! Я нічого не відповів.

— Піду до себе у каюту, — заявив Нед Ленд, щоб не накоїти лихого…

Тимчасом розпочалися приготування до нашої вкрай ризикованої експедиції. Потужні насоси «Наутилуса» нагнітали повітря у резервуари під високим тиском. Близько четвертої години капітан Немо оголосив, що підйомні двері у люку зачиняються. Я востаннє поглянув на льодові простори. Погода була ясна, повітря чисте; і хоча було досить холодно, дванадцять градусів нижче нуля, вітер стих і мороз не дошкуляв.

Десять матросів з кирками в руках піднялися на палубу і заходилися розбивати лід довкола корпуса судна. Лід був ще не дуже міцним, тож з роботою впоралися швидко. Коли вони розчистили достатньо простору, ми увійшли всередину. Резервуари були заповнені водою до ватерлінії, і «Наутилус» почав занурення.

Я увійшов до вітальні разом із Конселем. Через ілюмінатори ми могли бачити глибинні води Антарктичного океану. Ртуть у термометрі піднімалася, стрілка манометра відхилялася вправо по циферблату.

На глибині трьохсот метрів, як і передбачив капітан Немо, ми опинилися під хвилястою нижньою поверхнею суцільних льодів. Але «Наутилус» все ще продовжував занурюватися. Ми сягнули глибини восьмисот метрів. Температура води вже становила не дванадцять градусів, як на поверхні моря, а лише одинадцять.[56] Це вже була перемога на один градус! Зрозуміло, що всередині «Наутилуса» температура повітря була вищою завдяки обігріву електричними приладами.

А між тим «Наутилус» маневрував надзвичайно точно.

— Якщо пана професора цікавить моя думка, то я скажу, що ми пройдемо, — промовив Консель.

— Дуже на це сподіваюся, — відповів я, вклавши у цю фразу всю свою впевненість в успіху.

На вільній від льоду глибині «Наутилус» взяв курс точно на полюс, не відхиляючись від п'ятдесят другого меридіана. Якщо не зменшувати швидкість, то щоб дістатися полюса, потрібно було сорок годин.

Частину ночі ми з Конселем провели у вітальні перед ілюмінаторами. Нас до них прикував новий, незнайомий пейзаж. Води при світлі нашого прожектора іскрилися. Риб у цій пустці не було.

Близько другої години ночі я пішов до себе трохи поспати. Консель зробив те саме.

Наступного дня, 19 березня, я прийшов до вітальні о п'ятій ранку. Електричний лаг показував, що «Наутилус» ішов з помірною швидкістю. Судно обережно піднімалося до поверхні океану, поступово спорожнюючи свої резервуари.

Моє серце виривалося з грудей. Чи вдасться нам піднятися на поверхню? Чи вільне від льодів море довкола полюса?

Але ні! Сильний поштовх з глухим ударом дав нам зрозуміти, що «Наутилус» наткнувся на нижню частину суцільної криги. Якщо говорити мовою моряків, ми «торкнулися дна», але у протилежному розумінні і на глибині тисячі футів! Отже, над нами був шар льоду завтовшки дві тисячі футів.

Виходило, льодяний покрив у цьому місці був товстіший, ніж там, де ми занурилися! Це було дуже неприємно усвідомлювати!

Того дня «Наутилус» декілька разів намагався пробитися крізь крижану товщу, та щоразу вдарявся корпусом у непробивну холодну стелю. В окремих місцях льоди сягали глибини дев'ятсот метрів, а це означало, що товщина льодяного покриву становила тисячу двісті метрів, враховуючи три сотні метрів, що виступали над рівнем моря. Це втричі перевищувало висоту крижаної поверхні в тому місці, де