Читати книгу - "Річки Лондона"

подобаються молоді чоловіки, яким не бракує розуму.

Річка Лі має витік на північному заході Лондона й тече навколо півночі міста, а потім різко повертає праворуч, долиною Лі до Темзи. Це найменш урбанізована річка з усіх лондонських, тому вона вижила під час Великого Смороду. Певно, Лі була з того самого покоління духів місця, що й Окслі, або навіть старша.

Я скривив лице для дитини, яка виявилася дівчинкою, а та теж скривила мені лице.

— А це хто? — спитав я.

— Це Брент, — відповіла Лі. — Вона наймолодша.

— Привіт, Брент! — сказав я.

Дівчинка мала світлішу шкіру, ніж її сестри, карі очі, які добрі брехуни могли б назвати горіховими, але войовничі риси обличчя впізнавалися безпомилково. На ній була мініатюрна червона форма збірної Англії з номером 11.

— Ти дивно пахнеш, — сказала Брент.

— Це тому, що він чародій, — сказала їй Лі.

Вирвавшись з рук Лі, Брент схопила мене за руку.

— Ходімо зі мною, — сказала вона й спробувала затягти мене у двері. Вона була напрочуд сильна, і мені довелося напружитися, щоб залишитися на місці.

— Мені треба занести цей ящик, — сказав я їй.

— Не турбуйтеся, я про нього подбаю, — сказала Лі.

Я дозволив Брент тягти мене за собою вздовж прохолодного коридору до квартири Мами Темзи. Позаду мене Лі кликала дядька Бейліфа й питала, чи не буде він ласкавий і не віднесе ящик до квартири Мами Темзи.

За словами доктора Полідарі, духи місця «поводяться так, ніби вимоги церемонії для них так само важливі, як для людини — їсти та пити», а ще він стверджував, що вони «з дивовижною легкістю передбачують такі події, щоб завжди бути належно одягнутими, а якщо цьому щось завадило, виявляють ознаки великого стресу». Зважаючи на те, що він жив наприкінці вісімнадцятого століття, я волію не сприймати його слова буквально.

Вони чекали на мене в тронній кімнаті, і цього разу було видно, що це дійсно тронна кімната. Під покровом гілля посадженого в горщик мангрового дерева стояло ексклюзивне крісло зі «Світу Шкіри». У ньому сиділа Мама Темза, сяючи австрійським мереживом і головним убором з блакитних і білих португальських намистин. Позаду неї вишикувалися жінки її почту, вдягнуті в батикові африканські сукні та хустки, а ліворуч і праворуч, утворюючи коридор, яким я мав пройти, стояли її доньки. Ліворуч я впізнав Тайберн і Фліт, які стояли разом з двома дівчинками-підлітками з тонкими косами, в кашемірових светрах. Беверлі стояла праворуч; її лайкрові шорти та фіолетова кофта здавалися не дуже відповідним одягом. Коли наші погляди перетнулися, вона закотила очі. Біля неї стояла дивовижно висока та струнка жінка, волосся в якої було нарощене білявими та насичено-блакитними пасмами, а нігті пофарбовані зеленим, золотим і чорним. Я припустив, що це Ефра, ще одна підземна річка, яка, мабуть, підробляла богинею Брикстонського ринку. Я звернув увагу, що ліворуч стояли північні річки Лондона, а праворуч — південні.

Брент відпустила мою руку, зробила Мамі Темзі реверанс, але зіпсувала урочистість, перечепившись і впавши на материні коліна. Поки дівчинка вертілася, влаштовуючись зручніше, в церемонії настала пауза.

Мама Темза подивилася на мене, і течією її уваги мене потягнуло ближче до трону. Я мусив опиратися великому бажанню впасти на коліна й бити чолом об килим.

— Констеблю Пітер! — сказала Мама Темза. — Приємно вас бачити.

— Дякую, що прийняли. Як символ моєї поваги я приніс вам дарунок, — сказав я, сподіваючись, що той з'явиться раніше, ніж я вичерпаю своє красномовство.

Позаду мене задзеленчало — зайшов дядько Бейліф з моїм ящиком. Він був кремезним чоловіком зі стриженою майже наголо головою й вицвілим татуюванням «SS» на потилиці. Чоловік поставив ящик перед Мамою Темзою, шанобливо кивнув їй, глянув на мене з жалістю й пішов, не сказавши ні слова.

Одна з посіпак підійшла, взяла з ящика пляшку й показала її Мамі Темзі.

— Пиво «Star», — сказала вона.

Це основний продукт «Нігерійської Броварні», який у Британії можна знайти в будь-якій гарній торговій мережі, а оптом — якщо твоя мама знає когось, хто знає когось, хто винен комусь послугу.

— Скільки він привіз загалом? — спитала Фліт.

— Повну вантажівку, — сказала Лі.

— А вона велика? — спитала Мама Темза, не зводячи з мене очей.

— Велика, — сказала Брент.

— І там саме лише «Star»? — спитала Мама Темза.

— Я додав трохи «Gulder», — відповів я. — Для різноманіття — трохи «Red Stripe», два ящики рому «Bacardi», трохи «Appleton», кілька пляшок лікерів «Cointreau» та «Bailey’s».

Купуючи цей дарунок, я витратив усі свої заощадження, але, як каже моя матуся, ніщо з того, що варто мати, не буває безплатним.

— Це непоганий подарунок, — сказала Мама Темза.

— Невже ти серйозно? — сказала Тайберн.

— Не турбуйтеся, Тай, — сказав я. — Для вас я додав дві пляшки мінералки «Perrier».

Хтось не втримався й хихикнув — напевно, Беверлі.

— І чим я можу тобі допомогти? — спитала Мама Темза.

— Маленьке прохання, — сказав я. — Одна з ваших доньок вважає, що має право втручатися у справи Фоллі. Усе, про що я прошу — щоб вона відступила й дозволила виконувати свою роботу вповноваженим особам.

— Вповноважені особи, —