Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

невинного «виконавця» (ч. 2 ст. 27 КК). § 7. Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик)

1. У кримінальному праві проблема ризику виникає лише в разі, коли ризиковане діяння пов’язане із поставленням у небезпеку правоохоронюваних інтересів або із реальним заподіянням їм шкоди. Обставиною, що виключає в такому випадку кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду, виступає виправданий ризик.

Відповідно до ст. 42 КК виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, — це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов’язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави, для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета в даній обстановці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам.

Вчинення діяння, пов’язаного з ризиком (ризикованого діяння), є для особи субсидіарним (додатковим) правом. Ним суб’єкт може скористатися лише в обстановці, при якій досягнення значної суспільно корисної мети без ризикованого діяння є неможливим.

2. Ризиковане діяння має свої підставу та ознаки. Підставою для вчинення ризикованого діяння є його виправданість, що визначається трьома елементами: 1) наявністю об’єктивної ситуації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети; 2) неможливістю досягнення цієї мети неризикованим діянням; 3) вжиттям особою запобіжних заходів щодо запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Тільки у своїй єдності ці елементи виправдують вчинення особою діяння, пов’язаного з ризиком.

3. Перший елемент підстави — об’єктивна ситуація, що викликає необхідність досягнення значної суспільно корисної мети, в одних випадках може виражатися в наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику, загроза захоплення території супротивником при воєнному ризику та ін.), а в інших — свідчити про необхідність одержання, наприклад, нових знань (при дослідницькому ризику) або недопущення великих збитків чи одержання значної вигоди (при господарському ризику) тощо.

4. Другий елемент підстави — це неможливість для даної особи в обстановці, що склалася, досягти поставленої мети неризикованим діянням. Якщо, наприклад, ситуація потребує порятунку життя хворого, недопущення господарських збитків, одержання майнової вигоди тощо, то звернення до ризикованого діяння можливе лише в разі відсутності інших, неризикованих засобів досягнення зазначених цілей. Якщо буде встановлено, що особа, яка вчинила ризиковане діяння, мала реальну можливість (і вона це усвідомлювала) досягти поставленої мети неризикованими діями, але вона цією можливістю не скористалася і заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вона підлягає відповідальності за цю шкоду на загальних підставах.

5. Третій елемент підстави — це вжиття особою необхідних запобіжних заходів, що давали їй достатні підстави обґрунтовано розраховувати на запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Такі заходи залежать від характеру ризикованої дії (бездіяльності), сфери її поширення, реальних можливостей суб’єкта тощо (наприклад, підготовка та інструктаж обслуговуючого персоналу при дослідницькому ризику, виготовлення або установка необхідного устаткування, організація охорони тощо). Ці заходи повинні бути достатніми (на погляд суб’єкта) для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Вжиті запобіжні заходи повинні дозволяти особі обґрунтовано, а не легковажно (самовпевнено) розраховувати на запобігання шкоди. Це означає, що виправданими можуть визнаватися лише такі ризиковані дії, що не призводять із неминучістю до заподіяння шкоди. Особливість ризику в тому і полягає, що його вчинення завжди таїть у собі можливість заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, проте ступінь такої можливості при виправданому ризику в будь-якому разі не повинен досягати неминучості заподіяння шкоди. Якщо ж для особи очевидно, що, незважаючи на вжиті запобіжні заходи, ризиковані дії неминуче призведуть до заподіяння шкоди, виправданість ризику виключається. Не випадково у ч. 3 ст. 42 КК передбачено, що ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. Тим самим закон допускає ситуації, коли особа своїми діяннями може створювати загрозу для свого життя, але не припускає, щоб така загроза завідомо була створена для життя інших людей. Під загрозою екологічної катастрофи розуміється загроза незворотних негативних змін у довкіллі, здатних призвести до неможливості проживання населення і ведення господарської діяльності на певній території. Загроза надзвичайної події — це загроза аварії, катастрофи, поширення епідемії, епізоотії, епіфітотії, великої пожежі, засобів ураження та ін., що можуть призвести до загибелі людей або великих матеріальних втрат.

6. За наявності підстави — виправданості — суб’єкт має право вчинити діяння, пов’язане з ризиком, яке характеризується низкою ознак, що визначають: 1) його мету; 2) об’єкт заподіяння шкоди; 3) характер діяння; 4) його своєчасність; 5) межі заподіяння шкоди.

7. Мета. У ч. 1 ст. 42 КК встановлено, що ризиковане діяння повинно бути вчинене для досягнення значної суспільно корисної мети. Такою метою може бути, наприклад, запобігання техногенній аварії, одержання нових знань, порятунок хворого і тощо. Якщо ж особа, заподіюючи шкоду правоохоронюваним інтересам, прагне досягти вузькоегоїстичних, кар’єристських чи інших подібних цілей, позбавлених суспільно корисного характеру, таке діяння не може вважати правомірним.

Далі, при виправданому ризику поставлена суспільно корисна мета має бути значною, що є оцінним поняттям. Проте в будь-якому разі вона повинна бути такою високозначущою, щоб бути співрозмірною зі шкодою, що заподіюється об’єкту кримінально-правової охорони. Ризиковані дії для досягнення незначної, хоча б і суспільно корисної мети, не є правомірними. Нарешті, правомірний характер такому діянню надає сама наявність зазначеної мети незалежно від того, чи вдалося особі її досягти.

8. Об’єктом заподіяння шкоди при ризикованому діянні виступають правоохоронювані інтереси особи (наприклад, її життя, здоров’я або власність), суспільні інтереси (наприклад, громадська безпека, громадський порядок, безпека руху транспорту) або інтереси держави (наприклад, недоторканність державних кордонів, збереження державної таємниці, авторитет влади, порядок управління).

9. Характер діяння. Діяння, пов’язане з ризиком, із зовнішнього боку збігається з фактичними ознаками якогось злочину, передбаченого КК (наприклад, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, залишення в небезпеці, знищення або пошкодження майна, видача державної таємниці, порушення правил пожежної безпеки і т. д.). Відповідно до ч. 1 ст. 42 КК ризиковане діяння може виражатися як в активній (дія), так і в пасивній (бездіяльність) поведінці. Таке діяння, нарешті, повинно заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам. Ця шкода може бути двох видів: 1) поставлення об’єкта кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди або 2) фактичне (реальне) заподіяння йому