Читати книгу - "Реальна загроза"

class="book">Наступної секунди весь екран заповнили крихідні, схожі на іграшкові кораблі, які так стрімко проносилися перед нашими очима, що майже нічого не вдавалося розгледіти.

— Синхронізую, — повідомив Вінтерс, випереджуючи моє наступне розпорядження.

Кораблі сповільнили свій рух і нарешті завмерли. Вірніше, замер їх умовний ґеометричний центр; самі ж кораблі або повільно йшли вперед, або потроху відставали. А от зорі, доти нерухомі, тепер помчали в звортній бік.

— Ім’я їм леґіон, — пробурмотів Вебер, висловивши нашу спільну думку про чисельність ворожих сил.

Ми бачили лише малу частину однієї з шести груп вторгнення, та навіть на цій картинці нарахували три лінкори, авіаносець, десантний транспорт, кількадесят крейсерів, есмінців та дредноутів. А про дрібніші — третій клас та нижче — і говорити не доводилося.

— Це не лише кораблі, — промовила Кортні Прайс, заворожено дивлячись на екран. — Кожен лінкор, це ще й дивізія космічної піхоти; авіаносець — цілий авіаційний корпус; десантний транспорт — армійський корпус. Якщо вони висадяться на Ютланді…

Далі можна було не продовжувати. Ендокринол був багатством планети і її найбільшим лихом. Реліктова аномалія була її шансом на порятунок. Лише завдяки їй ми могли сподіватися зупинити таку армаду.

Зненацька один з крейсерів у лівому нижньому куті екрана вибухнув, мов петарда, розкидавши довкола яскраві жарини-уламки. Ніхто з присутніх не вловив моменту атаки — якщо взагалі це була атака, а не банальна катастрофа.

— Стоп! — наказав я Вінтерсові. — Запис назад. Дуже повільний повтор.

— Виконую, шкіпе!

На повільному повторі ми побачили, як праворуч від приреченого крейсера вирнули з вакууму два фреґати і, пропливаючи повз супротивника (а в реальному часі, стрімко проносячись повз нього), одночасно дали масований залп, а потім злагоджено, секунда в секунду, здійснили екстрене занурення.

— От здорово! — захоплено прокоментував старпом Купер. — Вищий клас!

Я звірився з новою інформацією, яка щойно надійшла на мій тактичний дисплей.

— Фреґати „Ґерхард Мюлер“ та „Ериданський вовк“.

Серед нових кораблів ютландського флоту було багацько всілякої ериданської „живності“ — від левів, ведмедів та тигрів до орлів, лисиць і навіть кобр.

— У другого фреґата капітан явно з Октавії, — припустила Кортні. — У першого, мабуть, також. Я ніколи не чула про видатного ютландця на ім’я Ґерхард Мюлер.

— Так звали відомого ериданського математика минулого сторіччя, — прокоментував Вебер. — Тож ви маєте рацію, лейтенанте. Командири обох кораблів — з Октавії.

— Авжеж, — з застрістю промовили Девіс. — Відчувається виучка… І таких людей попхали зі служби!

Тим часом картинка на ерані повернулася до поточних подій. Вірніше до тих, що відбувалися сімнадцять секунд тому — саме стільки потрібно світлу, щоб подолати п’ять мільйонів кілометрів.

Спалахнув тяньґонський дредноут — хоч і не так ефектно, як до того крейсер. Він був не знищений, а лише підбитий. Що, власне, не мало принципової різниці — так чи інаше, ще одного ворога було знешкоджено.

— Крейсер „Меґан“, — за деякий час повідомив Вінтерс, коли надійшов черговий пакет оновленої інформації. — Шкіп Ольсен на висоті.

— Четверта хвиля вже в бою! — нетерпляче вигукнула Кортні. — А ми чого тут стирчимо?

— Не кваптеся, міс Прайс, — флегматично озвався принц Ґоран, не відводячи погляду від свого тактичного дисплея. — Ще встигнемо. Зараз я готую план. А хто спішить, той людей смішить… Містере Вінтерс, загальний канал по дивізіону.

— Готово, адмірале!

Ґоран передав координати для чергової зміни дислокації. Цього разу ми мали наблизитися до ворога на дев’ятсот п’ятдесят тисяч кілометрів. Теоретично, з такої відстані нас уже можна було дістати потужним лазерним імпульсом — але він міг завдати шкоди лише за відсутності захисного поля, яке ми вимикати не збиралися.

— От тепер починаємо діяти, — промовив принц, коли катери стали занурюватися в вакуум. — Пора вже надрати зади клятим тяньґонцям.

3

Перехід зайняв у нас лише кілька хвилин. Кортні здійснила занурення і сплиття просто ідеально. Вона була надзвичайно талановитим пілотом, і було б украй несправедливо, якби через свої дівчачі дурощі вона зіпсувала свою кар’єру…

„Моя Прайс…“

Чорт! Чорт! Чорт!..

За розпорядженням принца Ґорана, Вінтерс зорієнтував головний бортовий телескоп на ті ж самі тяньґонські кораблі, що й раніше, лише трохи зсунув зображення до краю, щоб нижня чверть екрана залишалася вільною.

— Приберіть зорі, містере Вінтерс, вони заважають. І повідомте командному центру, що ми збираємося атакувати у квадранті F 845 324.

Вінтерс надіслав повідомлення, але негайної відповіді ми, певна річ, не отримали. Між нашим дивізіоном і лінкором „Біґлер“ пролягало понад шість мільйонів кілометрів космічного простору.

— Окремий канал зв’язку з бортами від першого до тридцятого, — наказав Ґоран.

За правилами військового флоту, кораблі п’ятого та шостого класів не мали власних імен. Їх називали просто „борт“ з порядковим номером, а при необхідності додавалась назва бриґади або дивізіону.

Коли канал зв’язку було встановлено, принц розпорядився підготуватися до першого бойового вильоту і передав кожному капітанові план атаки, де було вказано конкретну ціль, її траєкторію руху, а також координати та час сплиття для її враження.

Я не знав, який з Ґорана пілот (і перевіряти не збирався), але командир він був начебто непоганий. Принаймні вмів керувати людьми, накази віддавав чітко та зрозуміло, і в його зарконських підлеглих жодних питань не виникало.

А ще я зрозумів одну річ: принц не збирається особисто лізти в битву.