Читати книгу - "Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт"

валютного курсу. Ніколь, зовні спокійна, хоч на душі в неї було гидко, чекала, стоячи під стіною, поки Томмі заповнював реєстраційні бланки - для себе на своє справжнє ім’я, для неї на вигадане. Номер, до якого вони ввійшли, був як усі готельні номери на цьому узбережжі - майже охайний, майже аскетично вмебльований, на вікнах жалюзі для захисту від сліпучого моря. Найпростіші лаштунки для найпростіших утіх. Томмі замовив дві чарки коньяку, і коли двері за офіціантом зачинилися, сів у єдине тут крісло - засмаглий, вродливий, чорні брови вигнуті дугами, на щоці шрам - Пек-войовник, замріяний сатана...

Коньяк ще не був допитий, коли раптовий порив підняв їх і кинув одне до одного в обійми. Потім вони сиділи на ліжку й він цілував її тверді коліна. Її недовгий опір був схожий на судороги звіра з відтятою головою - вона вже забула про Діка, й про свої нові очі, й про самого Томмі, все далі й далі поринаючи в глиб часу - хвилин - миті.

... Коли він підвівся і трохи підняв жалюзі, щоб подивитися, чим викликаний галас за вікном, вона подумала, що він смаглявіший і міцніший від Діка - в сонячному промінні чіткіше позначалося тверде плетиво м’язів. На мить він теж забув про неї; майже в ту саму секунду, коли тіла їхні відділилися, її раптом охопило передчуття, що все буде не так, як вона сподівалася. То був безіменний страх, що передує будь-якому душевному струсові, радісному чи болісному, так само неминуче, як гуркіт грому передує грозі.

Томмі обережно вихилився з вікна й доповів:

- Я бачу тільки двох жінок на балконі під нашим. Сидять в американських кріслах-гойдалках і балакають про погоду.

- І оце від них такий галас?

- Ні, галасують десь нижче. Ось послухай.

 

А в Міссісіпі, де сіють бавовну,

Роботи мало, банкрутів повно,

Брате, туди не йди...

 

- Це американці.

Ніколь лежала, широко розкинувши руки, втупившись поглядом у стелю. Пудра зволожніла, й усе тіло її ніби взялося молочною плівкою. Їй подобалася ця гола кімната із самотньою мухою, що дзижчала під стелею. Томмі підсунув до ліжка крісло й зметнув з нього речі, щоб сісти; їй подобалося, що речей мало: легесенька сукня й сандалети та його полотняні штани - маленька купка на підлозі.

Він повільно обвів очима її видовжений торс, що так гостро контрастував із засмаглими руками й ногами, й сказав напівжартома, напівсерйозно:

- Ти ніби новонароджене немовля.

- Із шахраюватими очима.

- Ну, це ми виправимо.

- Очі виправити важко - надто коли вони зроблені в Чікаго.

- Пусте, я знаю лангедокські народні ліки.

- Поцілуй мене, Томмі. В уста.

- Впізнаю американку,- сказав він, але виконав її прохання.- В Америці я зустрічав отаких дівчат - цілуються до запаморочення, до ядухи, до крові з губ, але далі - ані руш.

Ніколь сперлася на лікоть.

- Мені подобається ця кімната,- сказала вона.

Він озирнувся довкола.

- Як на мене, надто вбога. Люба, як ти втішила мене тим, що не схотіла чекати до Монте-Карло!

- Чому ж убога? Це прекрасна кімната, Томмі,- вона як столи без скатерок у Сезанна й Пікассо.

- Ну, не знаю.- Він навіть не намагався зрозуміти її.- Знову цей галас. Хай йому чорт, убивають там когось, чи що?

Він повернувся до вікна й знову почав доповідати.

- Це американські матроси - двоє б’ються, а решта підохочують. Видно, вони з вашого лінкора, що стоїть на рейді.- Він обгорнувся рушником і вийшов на балкон: - І їхні poules 80 теж з ними. Знайома історія: ці жінки супроводять корабель з порту в порт. Але які жінки! Невже за свої долари ваші матроси не можуть дозволити собі кращих? Пригадую, які жінки йшли за армією Корнілова! На тих, що були рангом нижчі від балерини, ніхто й дивитися не хотів!

В його житті було стільки жінок, що саме слово «жінка» не викликало в ньому ніяких емоцій; це тішило Ніколь, вона гадала, що їй легше буде втримувати його, поки він цінує в ній щось більше, ніж звичайні жіночі принади.

- Під дихало бий, під дихало!

- Отак його, отак!

- Правою, чуєш, правою знизу!

- Ну, Далшміте, ну, бий же, сучий сину!

- Отак його!

- Бий, бий, бий!

Томмі повернувся до кімнати.

- Мабуть, нам більше не варто тут залишатися, ти згодна?

Вона була згодна, та, перше ніж одягтися, вони знову припали одне до одного і ще на якийсь час забули і про цю вбогу кімнату, і взагалі про все на світі...

Вдягаючись нарешті, Томмі виглянув у вікно й вигукнув:

- Боже праведний, ці дві матрони в гойдалках хоч би бровою моргнули! Сидять собі й балакають, мов і не було нічого. Вони, бач, відпочивають тут за свої кровні грошики, і весь американський військовий флот укупі з усіма шльондрами Європи не можуть їм цей відпочинок зіпсувати.

Ніжно пригорнувши до себе Ніколь, він зубами поправляв бретельку, що зісковзнула з її плеча, коли за вікном розлягся оглушливий гарматний постріл - це лінкор скликав на борт матросів.

І зразу ж унизу зчинився страшенний гармидер - адже ніхто не знав, куди, до яких берегів відпливає корабель. Офіціанти надривно кричали, вимагаючи, щоб з ними розрахувались, їм відповідали обуреними вигуками й лайкою, грюкали об стіл кулаки із завеликими банкнотами й дзенькали монетки надто дрібної здачі; п’яних, що вже не трималися на ногах, тягли до шлюпок їхні товариші, і весь цей гамір перекривали уривчасті команди патрулів військово-морської поліції. Нарешті, під зойки, крик, лемент і божбу, відчалила від берега перша шлюпка, й жінки, що збилися на пристані, заголосили їй услід.

Раптом якась дівчина вискочила на нижній балкон і відчайдушно замахала серветкою. Томмі не встиг помітити, чи розворушила нарешті її поява англійок у кріслах-гойдалках, бо хтось затарабанив у їхні власні двері. Схвильовані жіночі голоси благали їх відчинити; перезирнувшись з Ніколь, Томмі повернув ключ у замку. За дверима стояли дві дівчини, зовсім молоді, хирляві, жалюгідні, розхристані. Одна з них ревно плакала.

- Дозвольте нам помахати з вашого