Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Усі сумніви, що він опинився на дорозі тоді випадково, швидко розсіялися.

У мене порвався ремінець на босоніжці. Та ще так невдало, коли виходила з крамниці з повними пакетами продуктів у руках. І без того незручно йти, а я ще й спіткнулася об камінь з пошкодженою босоніжкою. В результаті впала на свої ж пакети. Бідні тістечка - тут же подумалося.

- Алінко, ти сильно вдарилася? Давай я тебе на руках віднесу! - ще не бачачи, вже чую за голосом, хто “раптом знову” опинився поблизу.

Ох, бідолашна я - подумалося далі. Перед колишніми хлопцями падати обличчям в пакети і дупою догори, явно не те, про що мріють дівчата.

Піднімаюся з палаючим обличчям. Ось він, зеленоокий красень, рівно стоїть, плечі розправив.

- Мішо, якщо ти зараз збрешеш, що повз проходив... Я не повірю, так і знай! Ти взагалі живеш в іншому районі!

Вже заздалегідь здогадуюся, що назве друзів, знайомих. Когось певно назве, що живуть тут поблизу.

- Брехати і не збирався, - щирий погляд такий робить, підхоплюючи мої пакети з землі. - Я ж обіцяв, що більше не буде брехні. Зірочко, я чесний перед тобою. От і кажу - доглядаю за тобою, адже по-іншому бачитися не хочеш. На повідомлення і дзвінки не відповідаєш. Як ще я повинен тебе знайти?

- Але не стеженням адже! Стежити за мною заборонено!

- Тоді погодься на побачення!

Ну і Дарський. Завжди стоїть на своєму.

- А я вже погодилася. Але не з тобою, - перебільшую дружнє листування з Глібом. Він почав часто писати в останні дні.

- Тоді попередь того, нещасного, що з побачення він своїми ногами не піде. Якщо пощастить, то швидко втече. А якщо я наздожену…

Розлючено зіщулюється і кулаки потирає.

- Знаєш що, Ведмедю?! Ти не маєш більше права лізти в моє особисте життя. Це зараз я не прихопила з собою каблучку і кулончик. Відправлю для тебе кур'єром прямо до клубу. Подаруєш який-небудь гарненькій шанувальниці.

- Другий раз тобі дарувати, чи що? - кліпає тепер з подивом.

- Я тут до чого?

- Та ти ж і є моя прегарна Зірочка. Можу і прихильницею називати. Як забажаєш, мені буде нескладно.

Краще б язика йому було нескладно прищемити!

- Алінко, я знаю, ти поки сильно злишся. Але я все одно тебе додому відвезу, - і тут же перекидає пакети в одну руку, а другою - хапається за мене.

- Ні, я викличу таксі... Відпусти!

- Ого, як швидко вийшло, - гмикає Ведмідь. - Твій таксист вже на місці. Спеціально приїхав на виклик до Аліни Омарової.

Якби не босоніжка, тоді б я сильніше пручалася.

- Тільки спробуй завезти куди-небудь не туди. Тоді я навіть розмовляти з тобою більше не буду.

З погрозами сідаю у ведмеже таксі та відвертаюся.

Міша раніше б завіз мене все-таки. Обдурив, навішав би локшини з три відра. Зараз, мабуть, вирішив грати за іншими правилами. Доставляє до воріт, як і обіцяв.

У дорозі я встигла непомітно дістати гроші з сумочки і так само непомітно кинути під сидіння. Раз назвався таксистом, тоді я повинна заплатити.

Різко смикаюся вилазити. Кожна хвилина наодинці з Ведмедем занадто гостре для мене випробування. Міша дістає пакети з багажника. Бачу, що такий би і додому напросився.

- Ні, чаєм пригощати не буду. Дякую, що підвіз. Але це востаннє!

- Хоча б скажи, як виглядали записки? - не заспокоюється він.

- Вони виглядали, як знущання, - хотіла ж гордо триматися, а голос зривається. - У кожній записці я отримувала попередження. Більше натяки, але все ж вони правдиві.

- Ті записки ще є у тебе?

- А що? Помилуватися захотів?

- О ні, Зірочко. Коли я хочу милуватися, я знаходжу тебе, дивлюся частіше здалеку і мучуся від того, що такий бовдур, все наше щастя зруйнував.

Трохи подумавши, погоджуюся віддати йому записки. Мені вони не потрібні. Чому не викинула, сама не знаю. Нехай футболістам буде ще розвага. Почитають, посміються, весело ж. Тим паче разом із записками зможу скоріше віддати, що збиралася.

Виношу все в конверті, закладеному в паперовий пакет. Прошу не відкривати при мені. І швидко тікаю додому.

Спостерігаю з вікна, як Мишко розкриває конверт. Заглядає. Лайок звідси не чути, але помітно, як вдарив себе по лобі. Далі перекладає в кишеню подаруночки. А я дивлюся і прощаюся з каблучкою і з кулончиком. Такі коштовні речі більше прийняти не зможу. Досить іграшкового велетня-ведмедя. З ним я розлучитися вже не зможу.

Потім Мишко читає папірці. Стискає в руці, знову розрівнює. Отже, психує. Та... швидко до своєї машини біжить. Так стрімко помчав, що густий дим за ним ще волочився.