Читати книгу - "Паперові солдати"
- Жанр: Сучасна проза 📚📝🏙️
- Автор: Брати Капранови
УПА і Голлівуд, Волинь і Каліфорнія, Сталін і Дісней — що може поєднувати такі різні реальності?
Двоє молодих художників зустрічаються у Варшаві. Один з них — Білл Титла, син українських емігрантів зі США. Другий — Ніл Хасевич, молодий волинянин. Доля готує їм багато випробувань, але вони про це поки що не знають, натомість п’ють пиво та сперечаються про творчість.
Обираючи один з двох можливих шляхів, кожен з нас втрачає другий, але читачі роману «Паперові солдати» мають унікальну можливість пройти обома дорогами водночас — разом із Біллом Титлою потрапити на студію Діснея та взяти участь у створенні класики сучасної анімації — «Білосніжки», «Піноккіо», «Дамбо», або ж разом із Хасевичем залишитися в Україні, піти в УПА і стати її головним художником. Жити на фермі біля океану чи переховуватися у криївках, замітаючи сліди. Одружитися з голлівудською моделлю або все життя нести в душі невисловлені почуття.
Роман ґрунтується на реальних подіях.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Брати Капранови
Паперові солдати
1
Антося вже велика, і мама Устина відпускає її саму до лісу, де зара повно-повнісько чорниці — солодкої, великої, такої, що у жменьку влізає хіба десять штучок.
Антося ще маленька, тому добре бачить, де під листочком ховається ягідка — хитра-хитренька, але їй не обдурити Антосі. Антося знає, що білої ягідки брати не можна, бо то — зелепуха, що маленькі чорничинки кислі й несмачні, і коли ягідки просяться до кошика, вони легко відриваються, а яка не хоче, краще залишити, вона ще не достигла. От яка розумниця маленька Антося! Тому мама й відпускає її саму. Антося знає, що в лісі легко заблукати і не слід ходити незнайомими стежками. Та й куди ходити, коли чорниці цього літа скільки хочеш, — на болітці за старим дубом можна набрати повний кошик. Одну до рота — одну до кошика, одну до рота — одну до кошика. Щоправда, кошик наповнюється повільніше, ніж живіт, і Антося починає пропускати — дві до кошика, одну до рота, три до кошика, одну до рота. Так робота йде швидше. А ще дорогою можна знайти гриб і принести мамі разом із чорницею. Мама похвалить і зварить юшку. Таку смачненьку!
Хутір, де живе Антося разом із мамою Устиною, стоїть біля самого лісу, і Антося вважає цей ліс своїм. А чому ні? Чужі тут не ходять — до села три кілометри битою дорогою, до Клевані взагалі треба їхати конем, бо дуже далеко. Тому і гриби, і чорниці, і малина з суницею — усе це Антосине.
Тата Антося не пам’ятає — від нього залишилася лише фотографія, на якій він у красивій вишитій сорочці та з цигаркою. Мама каже, що пропав на війні, але Антося думає, що коли пропав, значить, знайдеться. Бабка Марта так говорить, коли Антося щось загубить: пошукай і знайдеш, не буває такого, щоб пропало безслідно. От виросте Антося і пошукає тата. Він обов’язково знайдеться так само, як знайшлася була лялька, що її собака затаскав попід сарай. Уже поплакала і забулася, зробила з мамою нову ляльку — а стара все одно знайшлася. Довелося її покласти до скарбу — нехай охороняє. Так, в Антосі є справжній скарб — люстерко, кольорові скельця, міська шпилька для волосся та сторінка з польського журналу, а на ній дівчина така гарна, що аж! І при ній гноми. «Królewna Śnieżka і 7 krasnoludków», — бабка Марта вміє читати, що там написано. Ой, яка ж гарна ця Крулевна! Коли робили нову ляльку, Антося попросила маму, щоб волосся пришила не косами, як у Антосі, а так, як у тої Сніжки — підстрижене кругом голови. Такі зачіски Антося бачила на фотографіях жінок у совіцьких газетах, які мама привозила з міста. Тільки фотографії ці були сірі, ще й на сірому папері, і тому геть не схожі на гарну кольорову Сніжку. Новій ляльці Антося перев’язала зачіску червоною стрічкою, ще й бантик на чолі нав’язала — точно, як на малюнку. Ну а обличчя вже сама намалювала. Може, воно вийшло і не зовсім так, як на картинці, але все одно це була крулевна Сніжка. Справжня-справжнісінька.
Однак лялька всталася зара вдома, на хуторі — до лісу Антося її не брала, бо ще загубиться. Та й у кошику її носити не можна, щоб не замастити. Оно, яка чорниця соковита! Оно її скільки! Нахилившись до нового куща, який ряснів чорними намистинками, Антося вже простягнула до них долоньку, коли раптом побачила щось незвичайне. Біля стежки в одному місці земля була прим’ята ніби ратицею. Але Антосю не надуриш. Яка ж це ратиця? Ратиця подвійна, загострена спереду, а цей слід був майже круглим. Гон-де іще один такий, цей вже зовсім глибокий, бо трапив на вогке. А там-во, недалеко — слід чобота, великого і потоптаного. Значить, хтось тут ходив. І може, навіть не один... То, може, він і чорницю повизбирав? Антося стурбовано зазирнула під сусідні кущики. На щастя, той, хто ходив тут, не цікавився чорницею. Треба ж, який дивак! Антося знизала плечима і знову взялася до роботи. Животик був вже повний чорниці, тому пів кошика ягід набралися швидко — а більше їй не донести, один раз спробувала, то довелося дорогою висипати зайве, нащо такий клопіт, правда?
Вертаючись на хутір, Антося озиралася навкруги — раптом той, хто залишив слід, зачаївся десь за деревом? А може, це тато знайшовся? Ото було б файно! Подивиться, як виросла Антося, яка стала розумниця — це мама говорить, що розумниця, бо самій себе хвалити — гріх.
Бурко вискочив назустріч, мотиляючи хвостом. Він любив Антосю і розповідав їй про все — як корова хвицнула ногою дорогою на пашу, як курки дражнилися, знаючи, що він не зачепить, хоч і поганяє як слід подвір’ям, за що бабка Марта насварить та назве його Кабиздохом. Зара Бурко усім своїм виглядом показував, що виконав важливу роботу і заслужив на похвалу. Антося присіла, щоби почухати Буркові шию, як він любить, і вислухати, що трапилося.
Двері в хату були зачинені нещільно, а біля ґанку Антося раптом знову побачила круглу заглибину — точно таку, як у лісі.
— Антосю, це ти? — мама Устина поралася на кухні.
Однак Антося пішла не туди, а одразу зазирнула до кімнати. Там було порожньо і тихо. Тілько лава біля столу стояла абияк, криво, бабка Марта ніколи б не дозволила їй так стояти. І плетений килимок, що прикривав ляду підвалу, лежав кривувато, ще й один кінець його загнувся вгору.
Поставивши кошик з чорницею на підлогу, Антося попрямувала просто до ляди, відкинула килимок і щосили постукала своїм маленьким пальчиком по масивній дошці.
— Я знаю, що ви там! — переможно сказала вона і присіла поруч, чекаючи на відповідь. А за мить постукала знову, — Виходьте!
У підвалі щось зашаруділо, ляда, зарипівши, рушила вгору, і у щілині з’явилася чоловіча рука, брудна і зашкарубла. Вона вхопилася за край долівки, а ляда піднялася, відкриваючи темний прямокутник глибки. Одразу після цього чоловіча рука зникла, натомість з темряви визирнув ствол автомата.
— Антосю, що ти робиш! — мама Уляна, що вже стояла на порозі, кинулася вперед і підхопила дівчинку на руки.
Автомат тримала друга чоловіча
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Паперові солдати», після закриття браузера.