Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Коли ангельські крила смердять перегаром

Читати книгу - "Коли ангельські крила смердять перегаром"

664
0
В повній версії книги "Коли ангельські крила смердять перегаром" від автора Лариса Володимирівна Денисенко, яка відноситься до жанру "Сучасна проза 📚📝🏙️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Коли ангельські крила смердять перегаром» від автора - Лариса Володимирівна Денисенко, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Сучасна проза 📚📝🏙️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Коли ангельські крила смердять перегаром" з друзями в соціальних мережах: 

Книга "Коли ангельські крила смердять перегаром" від авторки Лариси Володимирівни Денисенко - це збірка оповідань, що змушують задуматися над життям, смертю, любов'ю та мораллю. Кожне оповідання унікальне, та насичене різними емоціями. Авторка змішує гумор і трагізм, створюючи таким чином глибоку та запам'ятовуючу атмосферу. Ця книга не тільки залишить вам яскраві враження, але й підніме питання про те, що є важливим у житті та що насправді має значення. "Коли ангельські крила смердять перегаром" - це твір, який точно залишить слід в вашій душі та змусить задуматися про багато речей.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
Лариса Денисенко
Коли ангельські крила смердять перегаром

Сергійович впав у дитинство, як це часто буває в снах, коли повертаєш десь на розі, бачиш те саме місто, тільки інші будинки, більше дерев, більше пилюки на дорогах, але ноги від неї не брудняться, хоча ти бігаєш босоніж, бо ж – хлопчик.

До тебе підходить та сама циганка, не яскрава і трояндова, таких можна бачити на концертах, ні, вдяганка на ній тьмяна, невиразна, у чорному волоссі, що вибивається з-під хустки, поблискує на сонці сивина, вона пильно дивиться тобі в очі, бере за руку, розвертає до себе твою брудну долоньку й каже: «В тебе подвійний ангольський захист, синку, родився ти на велике свято. Але не провокуй їх, не провокуй. А помреш ти, дитя, не своєю смертю».

Він тоді втік від неї, біг довго, але голос її лунав у вухах, не зникав, оселився десь всередині тіла – назавжди, як виявилося згодом. А тоді він думав, що ж це вона казала таке? Як це – вмерти не своєю, отже, тоді чужою смертю? То чиєю смертю він помре? Хто ж натомість помре його смертю? Він трусив головою, робив таке й тоді, коли стояв під яблунею, а вона засипала його пелюстками, однак думки про смерть та ангелів не витрушувалися. Тоді він подумав, що ці думки з кігтиками, на відміну від гладеньких та легких квіткових пелюсток. Він і досі не розуміє, як це – вмерти не своєю смертю, чиєю тоді? Циганка здіймала ногами земляну пилюку, йому, малому, ввижалися в фонтанах пилу хижі пащі та роздерті на шмаття немовлята. Хотілося кричати, але звук хтось украв, він роззявив рота, щоб випустити з себе нічні жахи. Стогін цих жахів його й розбудив.

Сергійович розплющив очі: поряд сиділа Ірка, його донька, дивилася в одну точку на стіні, не спала, не читала, застигла, так наче вибагливий митець зараз малював її портрет. Певне, довго сиділа, підклала під куприк подушку, щоб не втомлювалася спина. Втім, Сергійович того всього не помічав, йому було зле.

Він хотів запитати, що вона тут робить, але спочатку довго відкашлювався, відчуття було таке, наче виверне зараз на оглядини Богові свої легені.

Ірка тим часом підвелася, взяла склянку з водою та кілька пігулок, що вже чекали на синій кришечці. Протягнула то все батькові, він слухняно проковтнув, запив.

Сергійович упізнав ці кришечки і згадав, що вчора приїздили наркологи виводити його з запою. Йому хотілося мандаринки, але спочатку він запитав в Ірки, що вона тут робить. «Щелепу твою всю ніч тримала, щоб не захлинувся блювотою», – Ірка випльовувала ці слова йому в обличчя, була різкою і затятою. Але всі доньчині слова якийсь добрий серпанок зм’якшував спеціально для кращого сприйняття Сергійовичем. Під ліжком, наче сіро-білий кіт, що згорнувся клубком, валявся жмут серветок та ганчірок.

Він ображено зауважив, що в дитинстві не одну ніч тримав Ірку на руках. «І що, подобалося це тобі?» – зухвало запитала донька. Сергійович спробував згадати, але не міг. Він навіть не пам’ятав, чи тримав Ірку на руках або на колінах, мав би тримати, адже був її татом. «То був мій батьківський обов’язок!» – пафосно протягнув він і знову зайшовся у кашлі. Ірка фиркнула, як вміла тільки вона. І сказала: «Сирники на кухні, курячий бульйон в холодильнику, до кухні вже сам дійдеш, термос з шипшиновим відваром на тумбочці, мама зараз повернеться зі зміни – буде тебе доглядати, я пішла на роботу. В кришечках – пігулки, що треба прийняти протягом дня. За дві години – бери з червоної. Ну, ти вже знаєш, що і як, еге ж, батьку? Ти вже знаний ппппп…» – Ірка раптом заплакала й вибігла з кімнати. Він так і не запитав про мандарин. Ніколи не міг зрозуміти, чого вона плаче і навіщо отак собачитися?

Пробував вкластися на ліжку зручніше, не дуже виходило, тіло не слухалося, він із подивом розглядав свої ступні, у вовняних шкарпетках, дерев’яні, важкі та неповороткі. Сергійович подумав, що це – протези, а він повернувся з війни. Все це було маячнею, на війні він не був ніколи і взагалі був досить здоровим, от хіба що пив. Він натягнув на себе ковдру, трохи лихоманило, спробував подивитися на годинника, той щось показував, але цифри знущалися з Сергійовича – метляли, наче пси або чорти хвостами. Він чув, як Ірка вийшла з ванної, зараз вдягнеться, нафарбує вії, загляне подивитися на нього, говорити з ним не схоче, але він зможе запитати про мандарин. Дуже хочеться.

До вчорашнього дня він пив тиждень у селі, де в нього була дача, як і щоразу не знав, з чого то все почалося. Чи було церковне свято і він не хотів виявити неповагу до селян, чи хтось до нього приїхав. Мо’, захотів когось пригостити і не утримався сам. Або щось сталося: град побив висаджені помідори, личинки хруща зжерли полуниці, погано відновлювався волоський горіх, що замерз взимку.

Або Ірка отримувала більшу зарплату, такі шалені гроші, яких ніколи йому не дочекатись. Навіть у кращі часи. Будь-який успіх Ірки сприймався ним як виклик, не її перемога, а насамперед його, Сергійовича, поразка. Донька наслідувала його фах, також стала хіміком, захистилася, потім подалася в комерцію, потім розробила свою систему біологічних добавок для накачування м’язів різним качкам, що було, йой, як до речі у 90-ті (рекетири, спортсмени, мачо – багата Ірчина клієнтура) і не зрадило в двохтисячних. Ірка постійно розвивалася та отримувала прибутки. Сергійович пив ще й через це.

Механізм пияцтва Сергійовича був невибагливий і міг запуститися від чого завгодно, обійшлося без високих хімічних технологій, котрі якраз і вивчав Сергійович все своє тверезе життя.

Він почав пити (і відразу було ясно, що він алкоголік, а не пияк), коли вийшов на пенсію. Тоді він придбав садибу, маленьку та занедбану, щоб виїжджати на зимову рибалку, селище знаходилося біля Десни та відомих щучих озер, і було де гріти старі кістки, щоб не спати в наметах або в холодній машині. Він не знав і не міг нікому пояснити, чому почав пити: від болю, від суму, від невиправданих очікувань (він сам не знав, якими вони були, його очікування), від непридатності, власної нереалізованості, від того, що почувався самотнім, що вмів говорити, але не вмів висловлювати свої почуття, ніхто того не знає.

Донька час від часу намагалася з’ясувати, що йде не так, що пішло не так, в чому справа. Ірка розглядала кожну людину,

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли ангельські крила смердять перегаром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли ангельські крила смердять перегаром"