Читати книгу - "Ресторан на краю Всесвіту"
- Жанр: Фантастика 🚀🪐👽
- Автор: Дуглас Адамс
Ресторан "На Краю Всесвіту" (1980, англ. The Restaurant at the End of the Universe) — гумористичний науково-фантастичний роман британського письменника Дугласа Адамса. Друга частина серії "Путівник по Галактиці".
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Douglas Adams
The Restaurant at the End of the Universe
Путівник по Галактиці для космотуристів – 2
Переклав з англійської Павло Насада
Ресторан на краю Всесвіту
Присвячується Джейн і Джеймсові
Зі словами подяки Джефрі Перкінсові за досягнення Неймовірного Педді Кінгсленду, Лізі Браун та Алеку Хейл Мунро за допомогу
Джефрі Джонові Ллойду за допомогу в роботі над початковим рукописом
Саймонові Бретту за те, що він поклав початок праці
Полові Саймону та його альбомові “Оnе Тrісk Роnу” (“Веселий поні”), який постійно звучав під час написання книжки. П’ять років щось та й значать
І особлива подяка Джекі Грехему за безконечне терпіння, доброту та харч, коли було скрутно. рисвячується Джейн і Джеймсові
Існує ось яка гіпотеза: якщо хто коли і відшукає фундаментальну причину існування Всесвіту і відповість на питання, чому він саме такий, а не інакший, то весь світ одразу ж щезне, а натомість утвориться щось набагато дивовижніше й таємничіше.
Існує, щоправда, інше припущення: така метаморфоза колись уже сталася.
РОЗДІЛ 1
А було усе так.
Спочатку Всесвіт було створено.
Багато людей лютилися на одну тільки думку про це і вважали сотворіння світу ганебним вчинком.
Чимало розумних істот вважають, що до творіння доклало рук якесь божество. Втім, народ джатравартідів з Вітлводла VI вірить, що насправді всенький світ вичхала істота на ймення Великий Зелений Арклхват.
Джатравартіди, які живуть у постійному страху, що настане час, як вони його називають, Пришестя Великої Білої Хустинки, це маленькі блакитні істоти з п’ятдесятьма руками кожна, чим уславилися в історії як раса унікальна, бо винайшли аерозольний дезодорант задовго до колеса.
Зрештою, за межами Вітлводла VI гіпотеза про Великого Зеленого Арклхвата чомусь не набула відчутного поширення і з огляду на дивовижність Всесвіту, пошуки усе нових пояснень тривають і далі.
Наприклад, раса гіперрозумних всевимірних істот побудувала гігантський суперкомп’ютер “Глибокомудр”, щоб раз і назавжди вирахувати запитання до Остаточної Відповіді, у чому полягає Сенс Життя, Всесвіту і Всього Сущого.
Сім з половиною мільйонів років комп’ютер ні на мить не припиняв обрахунків і врешті-решт оголосив відповідь – 42. Отож довелося будувати ще один, набагато потужніший комп’ютер, щоб з’ясувати, яким насправді повинно бути Одвічне Запитання.
І оцей от комп’ютер, який назвали “Земля”, досягав таких великих розмірів, що часто-густо його вважали планетою – особливо цим грішили кумедні мавпоподібні істоти, що снували його поверхнею і не мали й найменшої гадки, що самі є всього лише частина велетенської комп’ютерної програми.
І це не могло не здатися дивним, бо, якщо не брати до уваги цього простого і очевидного факту, то все, що відбувалося на Землі, втрачало будь-який сенс.
Проте, на жаль, саме напередодні вирішального моменту, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, зовсім несподівано Землю знищили вогони, які розчищали шлях, – принаймні так вони стверджували, – для прокладення гіперпросторової магістралі. Таким чином надію з’ясувати проблему сенсу життя було поховано навіки.
Або, радше, так тільки видавалося.
Бо врятувалися двійко кумедних мавпоподібних істот. Артур Дент уникнув смерті в останню мить завдяки давньому приятелеві Фордові Префекту, який раптом виявився вихідцем із невеличкої планети в околицях Бетельгейзе, а зовсім не мешканцем Гілдфорда, як він до того стверджував, і, що важливо, він розумівся на тому, як спіймати попутну літаючу тарілку.
Трісія Макміллан – вона ж Тріліан – щезла з планети за шість місяців до катастрофи у товаристві Зафода Бібльброкса, тодішнього президента Галактики.
Отож двоє врятувалися.
Це все, що залишилося від найбільшого за всі часи експерименту – від пошуків правильного Одвічного Запитання до вже отриманої Відповіді про Одвічний Сенс Життя, Всесвіту і Всього Сущого.
А менше ніж за півмільйона миль від того місця, де у безпросвітній космічній темряві дрейфує їхній зорехід, знаходиться корабель вогонів. Він усе ближче і ближче.
РОЗДІЛ 2
Видавалося, що його, як і решту вогонських кораблів, будували не за кресленням, а сяк-так зліпили докупи з льодяних брил. Неоковирні брудно-жовті вирости й надбудови, що стирчали з нього під найдивовижнішими кутами, уже самі по собі могли б зіпсувати зовнішній вигляд будь-якого космічного корабля. Але у даному випадку навряд чи було тут щось псувати. Знаходилися свідки, які божилися, що їм траплялося помічати у небі і набагато бридкіші об’єкти, але їм просто не йняли віри. І дійсно, щоб побачити щось відразливіше, аніж корабель вогонів, слід було б пробратися на борт зорельота й поглянути на будь-якого вогона.
Втім, якщо ви при своєму розумі, то саме цього постараєтеся уникнути, бо пересічний вогон, глибоко не замислюючись, вчинить вам таку прикрість, що ви пошкодуєте, що з’явилися на світ, – або ж (якщо ви мислите раціонально), що на світ з’явився цей вогон.
Зрештою, пересічний вогон, мабуть, взагалі замислюватися не стане. Вони істоти простодушні, прямолінійні, мізками не переобтяжені й заледве чи були вони створені для того, щоб міркувати. Анатомічні дослідження свідчать, що мозок вогонів утворився з надто деформованої; зміщеної і розладнаної печінки. Отож, можна віддати їм належне, сказавши, що вони добре знають, що їм найбільше до вподоби. А назагал до вподоби їм дошкуляти іншим і, де це можливо, лютувати без міри.
А не подобається їм залишати після себе незакінчену роботу. Особливо цьому вогонові, і зокрема – з різних причин – саме цю роботу.
Цим вогоном був капітан Простетник Вогон Джелтц із Галактичної гіперпросторової планової комісії, і саме він свого часу отримав завдання знищити так звану “планету” Земля:
Він спробував зручніше вмостити своє бридке тіло у вузькому, липкому кріслі і втупився в екран, на якому з’явилася гарнесенька картинка зорельоту “Золоте серце”.
Йому було начхати, що “Золоте серце” з його Двигуном нескінченної непередбаченості – найкрасивіший, найреволюційніший з усіх коли-небудь збудованих кораблів. Естетика, так само як і технологія, була для нього книгою за сімома печатями. Зрештою, дай йому волю, він би поспалював усі книжки до однієї.
Ще менше переймався він тим, що на борту зорельоту перебував Зафод Бібльброкс. Хоча той носив титул екс-президента Галактики і хоча усі поліцейські сили Галактики займалися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ресторан на краю Всесвіту», після закриття браузера.