Читати книгу - "Знак Зорро"

166
0
В повній версії книги "Знак Зорро" від автора Джонстон Мак-Келлей, яка відноситься до жанру "Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Знак Зорро» від автора - Джонстон Мак-Келлей, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Знак Зорро" з друзями в соціальних мережах: 

Південна Каліфорнія минулого століття. Благородний кабальєро під маскою розбійника Зорро виступає проти свавілля і беззаконня з боку губернатора штату і його прибічників.
Шпага Зорро жорстоко карає пригноблювачів, відновлюючи справедливість та захищаючи скривджену людську гідність.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 55
Перейти на сторінку:

Дж. Мак-Келлей

ЗНАК ЗОРРО

Ілюстрації М. ГЕЦ

Розділ І

ПЕДРО-ХВАЛЬКО

Дощ тарабанив по даху з червоної іспанської черепиці, вітер стогнав, як душа, що віддана на муки, дим вибивався з великого каміна, й іскри розсипалися по втрамбованій глиняній підлозі.

— Ніч саме підхожа для темних справ! — заявив сержант Педро Гонзалес, простягаючи до палаючого вогню свої величезні ноги в широких чоботах і стискаючи однією рукою руків’я шаблі, а іншою — кухоль, наповнений легким білим вином.

— У вітрі вчувається виття чортів, і демони сидять у дощових краплях. Це кепська ніч, чи не так, сеньйоре?

— Звичайно! — поспішно погодився товстий хазяїн; він поквапився наповнити знову кухоль вином, тому що сержант Педро Гонзалес ставав жахливим, коли дратувався, а це ставало завжди, коли вино не з’являлося вчасно.

— Кепська ніч! — повторив кремезний сержант і одним духом випив весь кухоль.

Ця риса привернула до нього свого часу багато уваги і зробила його досить відомою особою на всьому протязі Ель Каміно Реаль, як називали шосе, що з’єднувало місії в один довгий ланцюг.

Гонзалес присунувся ближче до вогню, не дбаючи про інших, що через це втрачали частину тепла. Сержант Педро Гонзалес часто висловлював думку, начебто людина повинна насамперед піклуватися про свій комфорт, а потім уже турбуватися про зручність для інших; а через те, що він був високого зросту, мав неабияку силу і мистецьки володів зброєю, зустрічав мало людей, які мали б мужність заявити, що їхні переконання відрізняються.

Надворі завивав вітер, і дощ лив суцільним потоком. Це була звичайна для Південної Каліфорнії лютнева буря. У місіях ченці подбали про худобу і позапирали будинки на ніч. У кожній великій садибі-гасієнді в будинках світилися вогні. Лагідні тубільці заховалися по маленьких мурованих хижках, задоволені своїм притулком.

Тут, у маленькому селі Реіна де Лос-Анджелес, яке в майбутньому стало великим містом, на одному боці площі знаходилася таверна, у якій люди воліли за краще лежати біля вогню до зорі, ніж вийти і опинитися під зливою.

Завдяки своєму чинові й зростові сержант Педро Гонзалес заволодів каміном, а капрал і три солдати з гарнізону сиділи за столом, пили легке вино й грали в карти. Слуга-індіанець сидів навпочіпки в кутку; він не був неофітом[1], наверненим до віри ченців, а був язичником і ренегатом[2].

Це був час занепаду місій, і між францисканцями в рясах, що йшли стопами святого Джуніперо Серра, який заснував першу місію в Сан-Дієго де Алкала і тим сприяв створенню імперії, і послідовниками політиканів, які обіймали високі посади в армії, не було миру. Відвідувачам, що розпивали вино в таверні Реіна де Лос-Анджелес, було б неприємно мати у своєму товаристві шпигуна-неофіта.

Саме цієї миті розмова завмерла. Це засмутило товстого хазяїна і збудило деякі побоювання, тому що сержант Педро Гонзалес під час суперечок бував завжди в мирному настрої: за неможливості ж продовжувати розмову, він міг виявити бажання діяти і розпочати сварку.

Двічі вже Гонзалес діяв таким чином, завдаючи багато шкоди меблям і обличчям відвідувачів, і хазяїнові доводилося звертатися по допомогу до капітана Рамона, коменданта гарнізону, але той відповідав йому, що має безліч своїх власних справ і турбот і що керування таверною не вважає за свій обов’язок.

От чому хазяїн тривожно поглядав на Гонзалеса і, підсівши ближче до довгого столу, заговорив, намагаючись розпочати спільну бесіду і цим запобігти неприємностям.

— У селі подейкують, — заявив він, — що цей сеньйор Зорро знову діє.

Його слова викликали у присутніх несподіваний жах. Сержант Педро Гонзалес жбурнув свій кухоль з вином на глиняну підлогу, випростався на ослоні й ударив величезним кулаком по столу так, що кухоль, карти і монети розлетілися урізнобіч.

Капрал і три солдати з переляку відступили на кілька кроків: червоне обличчя хазяїна зблідло; тубілець, що сидів у кутку, підхопився і поповз до дверей, вирішивши віддати перевагу бурі перед страшним гнівом кремезного сержанта.

— Сеньйор Зорро! — закричав Гонзалес розлючено. — Очевидно, мені судилося завжди чути це ім’я — сеньйор Зорро! Пан-лисиця — іншими словами. Він, ймовірно, уявляє, що хитрий, як лисиця. Клянуся святими, він так само смердить! — Гонзалес захлинувся, повернувся обличчям до присутніх, подивився на всіх і продовжував свою тираду.

— Зорро ганяє вздовж Ель Каміно Реаль, наче козел по високих пагорбах. Як мені, говорили, він ходить у масці і має чудовий клинок, кінчиком якого вирізує ненависну, огидну букв “Z” на щоці ворога. Ха, ха! Це називається знаком Зорро! У нього дійсно чудова шпага! Але я не міг би заприсягтися нею — я ніколи не бачив її. Він не робить мені такої честі показати її. Грабунки сеньйора Зорро ніколи не трапляються по сусідству із сержантом Гонзалесом! Можливо, сеньйор Зорро пояснить нам причину цього? Ха!

Він дивився просто на співрозмовників, що стояли перед ним, піднявши верхню губу і наїжачивши кінчики своїх великих чорних вусів.

— Його називають тепер “Прокляттям Капістрано”, — зауважив товстий хазяїн, нахиляючись підняти кухоль і карти і сподіваючись у той же час украсти монету.

— Прокляття всього шосе і всього ланцюга місій, — продовжував кричати сержант Гонзалес. — Шибеник! От він хто! Ха! Звичайний хлопець, що намагається здобути собі слави тим, що грабує гасієнди чи що-небудь у цьому роді і залякує жменьку жінок і тубільців. Сеньйор Зорро, є! От лисиця, на яку я із задоволенням пополюю! “Прокляття Капістрано”, є! Я знаю, що вів кепське життя, але прошу у святих тепер тільки одного — нехай простять вони мої гріхи і дарують милість зустрітися віч-на-віч з цим проклятим розбійником з великої дороги!

— Винагорода… — почав було хазяїн.

— Ви підхоплюєте слова, що у мене на язику! — запротестував сержант Гонзалес. — За спіймання цього молодця його превосходительство губернатор призначив велику винагороду. І яке моє щастя? У службових справах я відправляюся до Сан-Жуан Капістрано, а молодець веде свою гру в Санта-Барбарі. Я знаходжуся в Реіна де Лос-Анджелес, а він зриває куш у Сан-Луїс Рей. Я обідаю в Сан-Габріель, припустімо, а він грабує Сан-Дієго де Алкала! Чума справжня. От він хто! Одного разу я зустрів його…

Сержант Гонзалес захитався від злості, потягнувся за кухлем, який запобігливо наповнив хазяїн, і одним духом проковтнув уміст.

— Він ніколи

1 2 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знак Зорро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знак Зорро"