Читати книгу - "Знаменитий детектив Блюмквіст"

Астрід Ліндґрен

ЗНАМЕНИТИЙ ДЕТЕКТИВ БЛЮМКВІСТ

©

Переклад Ольги Сенюк

Художнє оформлення серії Світлани Железняк

Ілюстрації Вікторії Дунаєвої

Обкладинка Любові Андрощук

Перекладено за виданням: Astrid Lindgren Masterdetektiven Blomkvist, Mfsterdetektiven Blomkvist lever farligt, Kalle Blomkvist och Rasmus; Raben & Sjogren Bokforlag AB, Стокгольм, Швеція.

ДЕТЕКТИВ БЛЮМКВІСТ ЗДОБУВАЄ СЛАВУ

1

— Кров! Напевне кров!

Він роздивлявся на червону плямку крізь збільшувальне скло. Тоді пересунув люльку в другий кутик рота й зітхнув. Звісно, кров. Що ж бо інакше може бути, коли вріжеш собі пальця? Та пляма мала б стати незаперечним доказом, що сер Генрі вбив свою дружину в такий жахливий спосіб, який жадному детективові й не снився. Та, на жаль, не стала! Просто ніж спорснув, як Калле хотів застругати олівця, — така була гірка правда. Отже, сер Генрі тут ні до чого. А найгірше, що того пришелепуватого сера Генрі взагалі й близько нема. Ох, як же Калле не повелося! Чого одним щастить народитися в злиденних лондонських завулках чи в гангстерських кварталах Чикаго, де стрілянина та вбивства — звичайні собі речі? А йому…

Калле знехотя відвів очі від плямки й глянув у вікно.

Велика вулиця спокійно мріла в сяйві літнього сонця. Цвіли каштани. Не видно було жадної живої істоти, крім пекаревої сірої кицьки, що сиділа край пішоходу й вилизувала собі лапи. Навіть натреноване око найдосвідченішого детектива не примітило б бодай натяку на якийсь злочин. Справді безнадійна річ бути детективом у такому містечку! Як він виросте, за першої ж нагоди неодмінно гайне в лондонські закапелки. Чи, може, все ж таки краще податися в Чикаго? Тато хоче, щоб він допомагав у крамниці. В крамниці! Він! Отоді їм буде рай, усім грабіжникам і вбивцям у Лондоні та в Чикаго! Вбиватимуть собі скільки влізе, і не буде за ними ніякого нагляду. А він тим часом стовбичитиме за прилавком, крутитиме ворочки й важитиме дріжджі та мило. Ні, хай там що, а крамарем він не стане! Або детективом, або взагалі ніким! Нехай тато вибирає. Шерлок Голмс, Асб'єрн Краг, Еркюль Пуаро, лорд Пітер Вімсей, Калле Блюмквіст! Він ляснув язиком. І Калле Блюмквіст заткне їх усіх за пояс!

— Кров! Напевне кров! — задоволено промурмотів він.

На сходах затупотіло, за мить розчинилися двері і з'явився розпашілий, захеканий Андерс. Калле критично оглянув його й зробив для себе висновок.

— Ти біг, Андерсе, — нарешті сказав він авторитетним тоном.

— Звісно, біг, — сердито відповів Андерс. — А ти гадав, що мене принесуть на ношах?

Калле нишком сховав люльку. Зовсім не тому, аби Андерс не довідався, що він тайкома курить. А тому, що в люльці взагалі не було тютюну. А детективові люлька потрібна, коли він сушить собі голову різними загадками. Навіть коли під ту хвилину й скінчився тютюн.

— Може, підемо надвір, — мовив Андерс і гепнувся на ліжко Калле.

Калле кивнув головою. Авжеж, він піде. В кожному разі, йому треба до вечора обійти вулиці: а раптом виявиться щось підозріле. Правда, на це є поліція, та Калле вже досить начитався всього, щоб знати, чого вона варта. Поліцай не впізнає убивцю, хоч би й перечепився за нього черевиком.

Калле сховав збільшувальне скло в шухляду письмового стола і разом з Андерсом загупав сходами вниз, аж весь будинок задрижав до самих підвалин.

— Калле, не забудь, що тобі треба ввечері полити ягоди!

То мама виглянула з кухонних дверей.

Калле махнув їй рукою. Хай не хвилюється, він поллє ягоди! Але трохи згодом. Коли пересвідчиться, що в місті не вештаються ніякі підозрілі типи. На жаль, великої надії немає, що пощастить здибати злочинця, але заспокоюватися ніколи не треба. А то вийде, як у фільмі «Справа Бакстана». Вже така була спокійна околиця, що далі нікуди, аж раптом маєш — постріл серед ночі, а тоді чотири вбивства поспіль! Злочинці на те й розраховують, що нікому на думку не спаде запідозрювати щось у такому маленькому містечку, та ще й такого чудового літнього дня. Але вони не знають Калле Блюмквіста!

Внизу містилася крамничка з вивіскою «БакаліяВіктора Блюмквіста».

— Попроси в тата цукерків, — мовив Андерс. Калле й самому спала така щаслива думка. Він просунув голову в двері. За прилавком стояла «Бакалія Віктора Блюмквіста» власною особою, тобто тато.

— Татку, я візьму собі трішки тих смугастих!

«Бакалія Віктора Блюмквіста» ніжно глянула на свого русявого нащадка й щось добродушно муркнула. Це означало, що можна взяти. Калле засунув руку в скриньку з цукерками й мерщій ушився до Андерса, що чекав на гойдалці під грушею. Але Андерса саме тепер цікавили не «ті смугасті». З безглуздою міною на виду він витріщився на щось у пекаревому садку. То була пекарева донька Єва-Лотта. Вона сиділа на гойдалці в червоній картатій сукенці, гойдалася і їла булочку. Та ще й приспівувала, бо була вельми обдарована особа:

Жило собі дівчатко,

На ймення Жозефіна,

Жозефіна — фіна — фіна,

Жозефіна-фіна-фіна…

Хлопцям добре було чути її дзвінкий чистий голос. Калле й собі тужно задивився на Єву-Лотту, машинально простягаючи Андерсові цукерки. Андерс так само машинально взяв одного, не зводячи сумних очей з Єви-Лотти. Калле зітхнув. Він шалено кохав Єву-Лотту. Андерс теж шалено її кохав. Калле поклав собі неодмінно одружитися з Євою-Лоттою, як тільки йому пощастить придбати «стільки грошей, що стане на власне господарство. Андерс поклав собі те саме. Проте Калле не сумнівався, що Єва-Лотта вибере його, Калле. Детектив, що вже має на своєму рахунку десь із чотирнадцять викритих злочинів, певне ж, важить більше за машиніста. А машиністом намірявся стати Андерс.

Єва-Лотта гойдалася й приспівувала, наче й гадки не мала, що на неї дивляться.

— Єво-Лотто! — покликав Калле.

…І вміло воно змалку

Вже шити на машині.

На машині-шині-шині,

На машині-шині-шині… –

й далі спокійно співала собі дівчина.

— Єво-Лотто! — гукнули разом Калле й Андерс.

— О, це ви! — озвалася Єва-Лотта, вельми здивувавшись.

Вона полишила гойдалку й милостиво підступила до огорожі, що відділяла її садок від садка Калле. В огорожі бракувало однієї штахети — Калле сам відірвав її. І добре зробив: так було й перемовлятися краще, і лазити в пекарів садок зручно, не треба