Читати книгу - "Івасик-Телесик"
0
0
0
В повній версії книги "Івасик-Телесик" від автора , яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
- Жанр: Дитячі книги 🧒📖🌈
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Івасик-Телесик» від автора - , яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Івасик-Телесик" з друзями в соціальних мережах:
Книга «Івасик-Телесик» – це українська казка, у якої немає точного автора, тому її називають народною. Як давно ця історія була кимось вигадана, визначити неможливо, але люди від одного покоління до іншого розповідали її своїм діточкам. Так вона і дійшла до сьогодення. Входить до циклу фантастичних казок.
Тепер навіть не обов’язково знати текст, бо є можливість читати онлайн казку «Івасик-Телесик» українською мовою. Оповідка починається з прохання баби витесати з дерева «дитинку». Дід її бажання виконав, а та деревинка взяла й ожила. Так і з’явився у родині милий хлопчик. Став він гарним помічником для своїх батьків, рибалити навчився… Та дізналась одного разу про нього лиха змія, яка вирішила хлопчинку викрасти.
Хитрощами вдалось лиходійці зробити задумане, але Івасик виявився сміливим малюком, та ще й розумним. Він не збирався сидіти й чекати, поки його з’їдять, тому почав придумувати, як би втекти від свого «вартового» – юної Зміївни. А от щоб дізнатись, що було з ним далі, які пригоди і випробування чекали хлопця, варто скачати казку «Івасик-Телесик» безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) у доступних форматах fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб) на нашому сайті.
Українська народна казка про маленького хлопчика Івана-Телесика та його незвичайні пригоди.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Iвасик-Телесик
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
– Поїдь, діду, в ліс, вирубай мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати, от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку.
Положила баба ту деревинку в колисочку – колише й пісню співає:
– Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику, –
І з ніжками, і з ручками
Буду тебе годувати!
Колихала-колихала, аж полягали вони увечері спати. Встають уранці – аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати!
Та й назвали того синка Телесиком.
Росте той синок та й росте, – і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
– Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібне веселечко, спустили на річку – він і поїхав.
Iвасик-Телесик
Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть – і знову поїде.
А мати йому їсти носить. Та й каже:
– Гляди ж, синку, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Iвасик-Телесик
Телесик почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – це ж моя матінка снідати принесла!
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує:
– То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем – човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.
От мати телесикова наварила йому обідати, понесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Він почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
А змія приходить до берега та знову товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем.
– Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля.
Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тонесенький голосок, як у телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він думав, що то мати:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – то ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка.
А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.
Приносить до хати:
– Зміючко Оленко, відчини!
Оленка відчинила, змія увійшла в хату.
– Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей. От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
Iвасик-Телесик
– Сідай, Телесику, на лопату!
А він каже:
– Коли ж не вмію, – як його сідати?
– Та вже сідай! – каже Оленка.
Він і поклав на лопату руку.
– Так? – каже.
– Та ні-бо: сідай зовсім!
Він поклав голову:
– Отак, може?
– Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
– А як же? Хіба так? – та й попутав ногу.
– Та ні-бо, – каже Оленка.
– Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю як.
Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.
От змія прилітає з гостями.
– Зміючко Оленко, відчини.
Не чує
– Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
– От вража Оленка – вже десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, та й їдять, – думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:
– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!
А Телесик із явора:
– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!
Вони слухають: «Де це?»
Та знову:
– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!
А він знову:
– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!
Вони знову: «Що воно таке?» Давай шукати, давай дивитися та й угледіли Телесика на яворі.
Кинулись до явора та й почали його гризти.
Гризли-гризли, аж зуби поламали, – а не перегризуть.
Кинулись до коваля:
– Ковалю, ковалю! Скуй нам зуби, щоб того явора перегризти!
Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Iвасик-Телесик
А гуси й кажуть:
– Нехай тебе середні візьмуть!
А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
– Нехай тебе задні візьмуть!
А явір аж тріщить. Відпочинуть змії – та й знову гризуть, відпочинуть – та й знов... Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх і просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
– Нехай тебе заднє візьме!
Та й полетіли.
Сидить сердешний Телесик, – от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти!
Iвасик-Телесик
Коли це летить собі одним одне гусеня: відбилось – насилу летить. Телесик до нього:
– Гуся, гуся, гусенятко!
Візьміть мене на крилятко
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
От воно:
– Сідай! – каже та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низенько несе.
Iвасик-Телесик
А змія за ним – чи не вхопить його – женеться. Та таки не наздогнала.
Iвасик-Телесик
От гусеня принесло та й посадовило Телесикана причілку знадвору, а само ходить, пасеться.
Сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:
– Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору:
– А мені?
То це вона знову виймає пиріжки та й каже:
– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
– Поїдь, діду, в ліс, вирубай мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати, от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку.
Положила баба ту деревинку в колисочку – колише й пісню співає:
– Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику, –
І з ніжками, і з ручками
Буду тебе годувати!
Колихала-колихала, аж полягали вони увечері спати. Встають уранці – аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати!
Та й назвали того синка Телесиком.
Росте той синок та й росте, – і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
– Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібне веселечко, спустили на річку – він і поїхав.
Iвасик-Телесик
Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть – і знову поїде.
А мати йому їсти носить. Та й каже:
– Гляди ж, синку, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Iвасик-Телесик
Телесик почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – це ж моя матінка снідати принесла!
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує:
– То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем – човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.
От мати телесикова наварила йому обідати, понесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Він почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
А змія приходить до берега та знову товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем.
– Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля.
Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тонесенький голосок, як у телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він думав, що то мати:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – то ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка.
А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.
Приносить до хати:
– Зміючко Оленко, відчини!
Оленка відчинила, змія увійшла в хату.
– Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей. От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
Iвасик-Телесик
– Сідай, Телесику, на лопату!
А він каже:
– Коли ж не вмію, – як його сідати?
– Та вже сідай! – каже Оленка.
Він і поклав на лопату руку.
– Так? – каже.
– Та ні-бо: сідай зовсім!
Він поклав голову:
– Отак, може?
– Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
– А як же? Хіба так? – та й попутав ногу.
– Та ні-бо, – каже Оленка.
– Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю як.
Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.
От змія прилітає з гостями.
– Зміючко Оленко, відчини.
Не чує
– Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
– От вража Оленка – вже десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, та й їдять, – думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:
– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!
А Телесик із явора:
– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!
Вони слухають: «Де це?»
Та знову:
– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!
А він знову:
– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!
Вони знову: «Що воно таке?» Давай шукати, давай дивитися та й угледіли Телесика на яворі.
Кинулись до явора та й почали його гризти.
Гризли-гризли, аж зуби поламали, – а не перегризуть.
Кинулись до коваля:
– Ковалю, ковалю! Скуй нам зуби, щоб того явора перегризти!
Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Iвасик-Телесик
А гуси й кажуть:
– Нехай тебе середні візьмуть!
А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
– Нехай тебе задні візьмуть!
А явір аж тріщить. Відпочинуть змії – та й знову гризуть, відпочинуть – та й знов... Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх і просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
– Нехай тебе заднє візьме!
Та й полетіли.
Сидить сердешний Телесик, – от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти!
Iвасик-Телесик
Коли це летить собі одним одне гусеня: відбилось – насилу летить. Телесик до нього:
– Гуся, гуся, гусенятко!
Візьміть мене на крилятко
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
От воно:
– Сідай! – каже та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низенько несе.
Iвасик-Телесик
А змія за ним – чи не вхопить його – женеться. Та таки не наздогнала.
Iвасик-Телесик
От гусеня принесло та й посадовило Телесикана причілку знадвору, а само ходить, пасеться.
Сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:
– Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору:
– А мені?
То це вона знову виймає пиріжки та й каже:
– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івасик-Телесик», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Івасик-Телесик» жанру - Дитячі книги 🧒📖🌈:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Івасик-Телесик"