Читати книгу - "Том 5"

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ТОМ

5

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ

(1909-1911)

КИЇВ

1976

Є. С. ШАБЛІОВСЬКИЙ (голова),

М. Д. БЕРНШТЕЙН, Н О. ВИШНЕВСЬКА,

Б. А. ДЕРКАЧ. С. Д. ЗУБКОВ, А. А. КАСПРУК, П. Й. КОЛЕСНИК, В. Л. МИКИТАСЬ,

Ф. П. ПОГРЕБЕННИК

Редактор тому С. Д. ЗУБКОВ

Упорядкування та примітки К. М. СЄКАРЄВОЇ

Редакція художньої літератури

У М22і4(°04)-70 передплатне (с) Видавництво «Наукова думка», 1976

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ

У ПУІЦІ

Драматична поема

ДІЯЧІ:

Р і ч а р д А й р о и — скульптор.

Е д і т а — його стара мати.

Крістабель — його сестра, вдозиця.

Д е в і — син Крістабелі, підліток.

Джонаїан — скульптор, товариш Річарда.

Джошуе Кембль — старий приятель родини Айронів. Джоанна (Д ж е н її і) — його дочка, молода дівчина. Ріверсова жінка.

Годвінсон — учитель і проповідник.

Калеб Педдінтон—- найстарший літами громадянин в колонії. Д ж і р і м а я О р т в і и

Джон М і л ь с найповажніші громадяни

Метью Фільдін. · в колонії в країні Абрагам Сміт Масачузеті *.

Магістер — учитель лічби в Род-Айленді *.

Б р а й д — органіста й учитель співу там же.

Б р у к л і — швачка.

Ч а р л і — ученик Річарда.

Другий ученик.

Мак Гард»|

Джоне громадяни в Род-Айленді.

О’ II а т р і к )

Мессер А н т о п і о — торговий посол з Венеції.

Індіанка — дикарка, молода дівчина.

Громадяни в Масачузеті, школярі в Род-Айленді.

Діється в XVII ст. в Північній Америці; перші два акти в невеличкій колонії в Масачузеті, останній — в Род-Айленді.

Хата, грубо збита з колод; великий коминок, на ньому бюст, статуетки і кілька уламків античної скульптури. Е д і т а і К р і с т а -б е л ь змивають стіл і лави і стиха співають мелодію гімну без слів. Знадвору чутно стукіт сокир, свист пили, гукання робочих людей. Нарешті озивається голос: «Ну, годі на сьогодні! Час додому».

Р і ч а р д і Д е в і увіходять у хату потомлені. Річард при фартуху, з мулярським знаряддям; у Деві в руках відро і квач.

Річард Готовий комин, навіть побілили.

(Скидає фартуха і вішає вкупі з знаряддям на кілок.) Кінець.

(Сідає на осліп перед коминком.)

Та й утомивсь! А ти, малий?

Деві

Я? Так, не дуже. Дядьку, ось пожди, я хрусту принесу, вогонь підживим.

Та й славно буде! Напечем каштанів, ще в мене є. Ото стрільба почнеться!

(Вибігає.)

Річард (розправляє втомлені руки)

Туман надворі, холодно і вогко, немов у нас над Темзою.

Крістабель

(зітхає)

Ох, Темза!

Вже нам її не бачити довіку...

За що господь нас покарав вигнанням?

Е д і т а

Не нарікай на бога, дочко, гріх!

Не на вигнання він нас запровадив, а в край обітований. Так колись Ізраїля вій в Ханаан * повів з Єгипту, з дому праці. І тоді були такі, що стали нарікати

на трудну путь. Що їм було за те?

Згадай про се і духом сумирися...

Увіходить Деві з хрустом і заходжується коло коминка.

Крістабель

Я, мамо, все корюсь. А тільки тяжко мені буває часом, як згадаю, що там же десь могила мого Джона.

Е д і т а

«Лишіте мертвим мертвих погребати».

За морем гріб, а тут — твій син живий, брат, мати, вся громада християнська.

Крістабель, зітхнувши, починає шпортатись по хаті, прибираючи.

Сьогодні нам шановний Годвінсон прилюдно пояснення прочитає про те, що значить «новий Ханаан».

Ти підеш, сину, слухати?

При сих словах Деві тихенько, але спритно вкладається на лаву і укривається плащем.

Р і ч а р д

Ні, мамо.

Е д і т а

Чому?

Р і ч а р д Я втомлений та й... як сказати...

Мені здається, в тому поясненні нового буде мало...

Е д і т а

Ой мій сину, дух суємудрія закравсь до тебе.

Покійний батько дуже помилився, в мандрівку в папський край тебе пославши, лукавий Рим струїв тебе.

Р і ч а р д

Матусю!

Лукавий Рим зовсім не винен з того, що майстер Годвінсон не красномовець.

Е д і т а

Для щирої душі, незлого серця не треба красномовства, тільки правди і слова божого.

Р і ч а р д

Я сам читаю Святе письмо. Там красномовство єсть.

Е д і т а

Не знаю, сину,— сі твої слова, здається, прості, а бринять лукаво.

Р і ч а р д

Ну, то й забудь їх, матінко, не гнівайсь. Хіба ти свого Річарда не знаєш?

Він трошки в батька вдався.

Крістабель

Наш татусь був жартівливий завжди та веселий...

Е д і т а

Але він був богобоязний завжди.

Крістабель Я, власне, се й сказати хтіла, мамо.

Е д і т а

Ходім, вже час, а то без нас почнуть читати боже слово. Як скінчиться година відпочинку від роботи, то прийдеться небесне залишити і до земного взятись. Не впускаймо години божої.

Крістабель

Та я готова.

А де ж се Деві?

(Бачить його на лавці.)

ІЦо се? Він заснув? Вставай, моя дитино!

Р і ч а р д

Дай же спокій, сестричко, хлопцеві,— ще ж молоде, а працювало так, хоч би й старому.

Е д і т а

(пробує розбудити Деві, але той твердо спить)

Заспув сном молодим і не розбудиш.

Бог з ним, ще спізнимось. Ходімо, дочко.

Р і ч а р д

Пождіть хвилинку. Бело, де мій віск?

Крістабель ( збентежено)

А нащо він тобі?

Р і ч а р д Ліпив би на дозвіллі.

Е д і т а

Для іграшки знайшлось дозвілля й хіть.

Р і ч а р д

Для мене се не іграшка, матусю.

Ти знаєш се, та споритись не час,

Де ж віск? Ти, Бело, певне, десь прибрала.

Крістабель

Ти так давно не згадував про нього...

Р і ч