Читати книгу - "Твори. Том 1"
- Жанр: Сучасна проза 📚📝🏙️
- Автор: Гі де Мопассан
До першого тому двотомника творів видатного французького письменника Гі де Мопассана (1850–1893) ввійшли широковідомі романи «Життя», «Любий друг» і «Монт-Оріоль».
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гі де Мопассан
ТВОРИ В ДВОХ ТОМАХ
Гі де Мопассан
(1850–1893)
Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан народився в одному з невеличких містечок Нормандії в родині, пращури якої, за визначенням французького вченого Жоржа Дюбоза, були «звичайними буржуа». Від батька Гюстава-Альбера де Мопассана він успадкував здоровий глузд, певну долю практицизму, вміння досягати поставленої мети і могутню статуру, а від матері, Лори Ле Пуатвен, — витонченість почуттів, вразливу душу, любов до літератури і рідної мови, а також певну психічну неврівноваженість.
Дитинство маленького Гі проминуло серед природи в нормандському містечку Етрета, що мальовничо розкинулося на узбережжі протоки Ла-Манш. Разом із своїм молодшим братом Ерве і сільськими хлопчаками він бігав околицями, вирушав з рибалками на шхунах у відкрите море. Кмітливий і веселий, юний Гі уважно слухав численні, часом драматичні історії та місцеві легенди, що їх розповідали своєю неповторною мовою його дорослі друзі — нормандські моряки і рибалки. Проте ці щасливі дитячі роки були затьмарені незгодами між батьками. Ці незгоди у 1860 році закінчилися повним розривом. До кінця життя Мопассан підтримував добрі стосунки з батьком, але справжнім другом і першим його літературним наставником була мати. Вже навіть ставши відомим письменником, Мопассан радився з нею і обговорював сюжети своїх майбутніх творів.
Вчитися молодий Мопассан почав у паризькому ліцеї «Наполеон», та незабаром мати забрала його звідти й віддала до монастирської школи містечка Івто, що залишила в ньому огиду до релігії на все життя. Виключений за негідну поведінку, Мопассан довершив середню освіту в руанському ліцеї, де по-справжньому захопився літературою. Під впливом викладача, поета парнаської школи Луї Буйле він зробив свої перші кроки в поезії. Незабаром Луї Буйле познайомив юнака зі своїм другом Гюставом Флобером.
Після закінчення ліцею у 1869 році Мопассан вступив на факультет права Паризького університету, але з початком французько-прусської війни був мобілізований до армії. Йому так і не пощастило здобути вищу освіту. У повоєнні роки через нестатки Мопассан був змушений служити дрібним чиновником у Морському міністерстві, куди його влаштував батько. Задушлива атмосфера підлабузництва, неприхованих заздрощів і кар’єризму, що панувала серед його колег, викликала в письменника відразу до казенщини та канцелярії.
Матеріальне становище Мопассана було в цей час дуже важким. За допомогою Г. Флобера йому пощастило перейти до Міністерства освіти. Під керівництвом суворого й вимогливого старшого друга він і дат напружено працював — писав вірші, пробував свої сили в драматургії. Глядачі схвально прийняли його одноактні вистави «Репетиція» (1876), «Стародавня історія» (1879), жартівливу п’єсу «Пелюстка Троянди або Турецька фортеця» (1877), лише романтична драма у віршах «Зрада герцогині де Рюн» не була поцінована глядачами. У 1875 році таємно від Флобера він надрукував свою першу новелу «Рука трупа», а наступного року, вже за його згодою, — поему «На березі річки». Крім того, молодий літератор почав писати соціально-політичні статті і нариси для ряду паризький газет. За десять років, з 1876 по 1886, він надрукував понад 400 публіцистичних творів, з них майже половина до цього часу не перевидана.
Велике значення для Мопассана мало знайомство з Емілем Золя, який об’єднав навколо себе невеличку групу молодих письменників. За його пропозицією кожен із них написав по одній антивоєнній новелі. 1880 року з'явилася збірка «Вечори в Медалі», до неї увійшли оповідання. Е. Золя, П. Алексіса, А. Сеара, Л. Енніка, Ш. Гюїсманса і Мопассана. Новела «Пампушка» з цього збірника опинилася в центрі уваги читачів, її автор відразу привернув до себе увагу. Е. Золя назвав її «шедевром, твором, досконалим за ніжністю, іронією і сміливістю». Таку ж високу оцінку ще раніше дав їй Г. Флобер, і він не помилився, коли писав: «ця новела житиме довго, будьте певні». Позитивні відгуки з'явилися і в прогресивній французькій пресі.
Реакція буржуазної преси на вихід «Пампушки» була цілком протилежною — вона здійняла галас і почала паплюжити письменника. Спалах ненависті пояснювався антимілітаристською спрямованістю твору.
Потрапивши у вир війни з пруссаками, Мопассан з гнівом спостерігав безладні дії лякливого, бездарного командування, панічний відступ французького війська, зовсім не підготовленого до бойових дій, невиправдану жорстокість офіцерів і солдатів, квапливі допити й розстріли, кинутих напризволяще поранених і вбитих товаришів. Свою оцінку всьому цьому він відверто висловив у статті «Війна» (1883), суворо засуджуючи реакційні уряди, що розпалюють війни: «У день, коли народи зрозуміють це і самі вчинять суд над убивчою силою, в день, коли вони відмовляться йти на безглузду смерть, обернувши зброю проти тих, хто їм дав її для різанини, — в той день буде кінець війні». Війну він визнавав лише ту, що її вів народ, захищаючи свої оселі і свою батьківщину. До речі, Мопассану належить вираз «окупація і опір», що набув особливого поширення в часи окупації Франції гітлерівцями.
Тема війни червоною ниткою пройде через усю творчість письменника. Новели «Мадемуазель Фіфі» (1882), «Два приятелі», «Поєдинок», «Святий Антоній», «Дядько Мілон», «Пригоди Вальтера Шнафса» (все написано у 1883), «Тітка Соваж» (1884), «Полонені» (1885), незакінчений роман «Анжелюс» (1892), ряд публіцистичних творів, дорожніх нотаток і щоденників чітко виявляють соціальні та політичні симпатії письменника. З уїдливою іронією зображає він лицемірство й підлоту різних типів буржуа, які ніколи по-справжньому не захищали батьківщину, а якщо ніби й проголошували себе її рятівниками, то лише в суто егоїстично-корисливих цілях. Висновок Мопассана нищівний — нажива для них далеко важливіша, ніж захист вітчизни, зрада вигідніша за будь-які патріотичні вчинки.
Раптовий успіх молодого таланту не був випадковим, йому передувала довга, напружена і вперта праця. Літературна школа, яку він пройшов у Флобера, одного з найкращих майстрів художнього слова, відіграла значну роль у становленні Мопассана-художника. Від свого вчителя він сприйняв не тільки відразу до прагматичного духу буржуазної дійсності та різко критичну настанову, спрямовану на викриття духовної вбогості і сірості існування усіх прошарків буржуазного суспільства, а й ряд його естетичних принципів. Зокрема, він завжди звертав увагу на форму твору, ретельно працював над кожним словом і виношував те єдине, що найкраще характеризує зображуваний предмет.
Після смерті Флобера (1890 р.) Мопассан зблизився з другом покійного І. С. Тургенєвим, якого молодий автор називав «одним з найкращих письменників нашого часу». В одній із статей про Тургенєва («Винахідник слова «нігілізм», 1880) Мопассан докладно розповів, чим саме полонив його цей незвичайний «московіт», особливо підкреслюючи у його творах постійний пошук «правди життя», незрівнянне і могутнє реалістичне мистецтво, незмінне зацікавлення людською особистістю, прагнення
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори. Том 1», після закриття браузера.