Читати книгу - "Пробуджена Енея"

Пробуджена Енея Європейський етнорелігійний ренесанс

Лозко Галина

Європа в античну епоху мала назву Енея...

Книга відомого етнолога-релігієзнавця Галини Лозко розповідає про нове відродження рідних язичницьких релігій у багатьох країнах Європи. Авторка показує широкий спектр замовчуваних явищ, які досі залишаються “незручними” для офіційних інститутів, засобів масової інформації та державних структур. Християнство та інші “світові” релігії розглядаються як приховані засоби глобалізації, а відродження рідних етнорелігійних традицій – як єдина альтернатива та надія на порятунок людства. Г. Лозко робить радикальні висновки, але у цій книзі не більше агресії, ніж у “святому письмі”. Книга не закликає до знищення інакомислячих, як це роблять автори Талмуду, Тори, Біблії та Корану. Вона відкриває очевидні факти тоталітарного впливу монотеїстичних релігій на масову свідомість та розглядає релігійну ідеологію під кутом зору національної і расової логіки.

ЗМІСТ

ВСТУП:

Вона називалась Енея...

Як і для чого написана ця книга

РОЗДІЛ І

Етнічна релігія як наукове поняття

і духовно-культурний феномен

І.1. Поняття “етнос” та “етнічна релігія”

І.2. Поняття “духовно-культурний феномен” та “етнорелігійний ренесанс”

І.3. Природність і штучність релігії як сутнісна ознака і класифікаційний критерій

І.4. Арійський політеїзм і семітський монотеїзм як пара світоглядних протилежностей

І.5. Роль етногонії в системі арійських етнорелігій

І.6. Етнічний макро- і мікрокосм

І.7. Етнорелігія як засіб самозбереження етносу

І.8. Втрата етнічної релігії та її історичні наслідки в історії (на прикладі слов’янських народів).

І.9. Феномен предківської віри у житті та військовій діяльності Великого Руського князя Святослава

РОЗДІЛ ІІ.

Європейський етнорелігійний ренесанс

ІІ.1. Консервативна революція і Традиціоналізм як предтечі етнорелігійного ренесансу

ІІ.2. Етнічні релігії в Балто-Слов’янських країнах:

– Рідна Віра в Литві

– Рідна Віра в Латвії

– Рідна Віра в Польщі

– Рідна Віра в Російській Федерації

– Рідна Віра в Республіці Білорусь

– Рідна Віра в Болгарії

– Окремі рідновіри Словаччини

– Окремі рідновіри Сербії

ІІ. 3. Етнічні релігії в Центральній і Західній Європі:

– Друїдизм у Франції

– Одінізм: Німеччина, Ісландія, Англія, Норвегія у порівнянні з США

ІІ. 4. Етнорелігії в інших країнах Євразії:

– Еллінізм у Греції

– Римське язичництво в Італії

– Мітраїзм у Вірменії

– Пантеїзм у Марі Ел

– Пантеїзм у Чуваській Республіці

– Відродження корінних релігій фінських і угорських етносів

ІІ. 5. Світовий Конгрес Етнічних Релігій

(World Congress of Etnic Religio – WCER)

ІІ. 6. Родове Слов’янське Віче – консолідація слов’ян-рідновірів

ІІ. 7. Закономірності етнорелігійного відродження

РОЗДІЛ ІІІ.

Українська етнорелігія: етапи розвитку та основи реконструкції

ІІІ. 1. Поняття “українська етнорелігія” та “реконструкція етнорелігії”

ІІІ. 2. Періодизація розвитку етнорелігії на теренах України

ІІІ. 3. Релігійні вірування трипільців як автохтонного населення давньої України

ІІІ. 4. Ведизм як витокова основа формування арійських етнорелігій

ІІІ. 5. Витокове “православ’я”: занепад та відродження

ІІІ. 6. Основи реконструкції богознавчих та обрядових засад Рідної Віри (на прикладі культу Матері Землі)

ІІІ. 7. Відродження морально-етичних та екологічних основ Рідної Віри (на прикладі культу Сонцебога)

ІІІ. 8. Астрономічні, археологічні та фольклорні основи реконструкції календаря Рідної Віри

РОЗДІЛ V

Український етнорелігійний ренесанс

у його видатних постатях

ІV. 1. Духовні предтечі і переоцінка релігійних вартостей

ІV. 2. Володимир Шаян – основоположник Відродження Рідної Віри

ІV. 3. Ярослав Оріон: спроба створення громадянської релігії

ІV. 4. Лев Силенко – реформатор-монотеїст, ньюейджер

ІV. 5. Рунвізм як рудимент християнсько-монотеїстичного мислення

ІV. 6. Розвиток та згасання Рідної Віри в українській діаспорі

ІV. 7. Сучасний стан відродження Рідної Віри в Україні

ІV. 8. Деякі негативні явища в сучасному рідновірському русі України

ВИСНОВКИ

Етнорелігійний ренесанс як циклічна закономірність:

перспективи розвитку

Бібліографія

Вільна думка є основою філософської творчості,

вона не терпить і не виносить кайданів.

Володимир Вернадський

ВСТУП

Вона називалась Енея...

Європа в античну епоху мала назву Енея... З незапам’ятних часів межа між Європою й Азією проходила по річці Дон (Танаїс). Як сказано в скандинавському географічному трактаті “Круг земний”, Танаїс впадає у “довгу затоку, що зветься Чорним морем. Вона розділяє частини світу. Ту, що на сході, звуть Азією, а ту, що на заході, дехто називає Європою, а дехто – Енеєю” [313. 11].

Можливо, ця назва пов’язана з древніми енетами (enetoi), якими правив легендарний Еней. Він був улюбленим сином Богині Афродіти і онуком Зевса, захисником Трої та засновником Риму, куди й переніс своїх рідних троянських Богів. Афродіта, як Богиня-Мати, постійно опікувалась життєвою долею свого сина Енея, рятуючи в його особі увесь божественний рід Дардана. Не даремно, в Італії на її честь було збудовано безліч святилищ Афродіти-Венери, якій, як Богині Переможниці, присвятив свій храм і знаменитий Помпей [463]. Так була врятована ціла Енейська цивілізація, в якій чільне місце займають культури як Гіперборейського, так і Середземноморського кореня, серед яких упізнаємо і наших слов`янських предків. Як писав О. Знойко: “Історики-славісти визнають, що предки слов’ян – венеди брали участь у формуванні Русі і Києва. Венеди, як нам уже відомо, – вигнанці з Трої. Доведено також, що троянці – це етруски, а їхні нащадки заснували Рим (цілком можливо, що Еней був засновником Альба-Лонги і предком матері Ромула і Рема)” [181. 244].

Сьогодні наш континет носить назву, нав’язану йому, хоч і дуже давно, прийшлою культурою. А сучасні європейці вже не замислюються над древнім міфом про викрадення Європи, яка й дала цю назву величезному суцільному материку, де живуть нащадки автохтонної Білої цивілізації. Численні мистецькі твори від давньогрецького вазопису до реалістичних полотен епохи Відродження зображують Європу білолицею Богинею, що перепливає море на спині Зевса-бика. Але при детальнішому вивченні виявляється, що насправді Європа була темношкірою дочкою фінікійського царя... Отже, як пише А.Іванов: “європейці відповідно наслідують її семітське походження”? [185.102]. Мушу заспокоїти шановних читачів: не походження – а лише ім’я! Воно, як і багато інших релігійно-міфічних ідеологем, є лише надбудовою над нашим споконвічним материковим базизом. Але ми вже знаємо, яку фатальну роль іноді може мати власне ім’я. Не даремно, в етнічних релігіях багатьох народів існував спеціальний обряд зміни імені. Щоправда, ім’я або прізвище змінювали в разі значних особистих (вікових, станових), історичних чи суспільно-політичних подій. На мій погляд, Європа, або краще Енея, вже стоїть напередодні такого переломного етапу в її історії.

Ми увійшли в третє тисячоліття – час, який за зоряним календарем називають ерою