Читати книгу - "Чарівна кісточка"
- Жанр: Дитячі книги 🧒📖🌈
- Автор: Чарльз Діккенс
В цій казці відомого англійського письменника Чарлза Діккенса розповідається про те, як дівчинка Алісія (автор називає її принцесою, адже кожна чемна й роботяща дівчинка — принцеса) долає злигодні, що випадають на долю її родини.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жив собі король — наимужніший з королів, і мав він королеву — найгарнішу з королев. Король ходив на роботу в контору, де він чотири рази на рік одержував невелику платню, а правив країною уряд. Королева виросла в селі; батько її працював там лікарем. Діти в короля з королевою народжувались одне за одним, і вже було їх дев’ятнадцять. Були вони дружні — з них сімнадцять доглядали немовля, а Алісія, старшенька, доглядала їх усіх.
Якось королева, що була ощадливою господинею, загадала королю купити червової риби.
Ідучи на роботу, король заглянув у рибний магазин містера Піклза і замовив шмат риби.
— Прошу, сер, — люб’язно сказав містер Піклз. — Може, вам ще щось до вподоби?
Але король більш нічого не хотів — на щось інше він не мав грошей. Він вийшов з магазину, сумно думаючи про те, як довго ще чекати платні та як повиростали з одягу його любі діти.
Але король не встиг далеко відійти, як його наздогнав хлопець-побігач містера Піклза.
— Сер, ви не помітили старої пані в нашому магазині? — спитав хлопець.
— Старої пані? — перепитав король. — Ні, не помітив.
Він і справді не бачив ніякої старої пані, бо для нього вона була невидима. А хлопець-побігач її побачив, бо, підмітаючи в магазині, так хлюпав водою, що був би забруднив їй одяг, якби вона не зробилася видимою для нього.
Аж тут надійшла й сама стара пані, вся в шовках, що пахли сухою лавандою.
— Король Уоткінс Перший, коли не помиляюся? — спитала вона.
— Так, — відповів король, — Уоткінс моє ім’я.
— Тато гарнесенької принцеси Алісії? — допитувалася старенька.
— І ще вісімнадцятьох малюків, — додав король.
— І ви йдете до своєї контори, щоб заробити для них гроші?
— А ви, напевно, фея, що все це знаєте? — здогадався король.
— Так, — відповіла вона, — я добра морська фея Грандмаріна. Але ось що я вам скажу. Коли ви прийдете додому і сядете вечеряти, пригостіть принцесу Алісію червоною рибою, яку ви щойно купили.
— Гаразд, — погодився король. — Але що, коли вона не схоче? Діти дуже часто то цього не хочуть, то того.
— Ви, мабуть, самі хочете все з’їсти! — розсердилася фея. — Не можна бути таким жадібним.
Король похнюпився і негайно попросив пробачення.
— Отож слухайте! — сказала фея Грандмаріна. — Коли принцеса Алісія попоїсть рибки. — а я гадаю, що вона не відмовиться, — то покладе кісточку на тарілку. Скажіть принцесі, щоб вона ту кісточку висушила й натерла до блиску. Та нехай береже її, бо то їй подарунок від мене.
— Це все? — спитав король.
— Ви дуже нетерплячі, сер! Не можна перепиняти людину, поки вона не договорила. Отак усі ви, дорослі…
Король знову похнюпився і сказав, що більше так не буде.
— Отож перекажіть принцесі Алісії.— вела далі фея, — що та кісточка не проста, а чарівна, і нею можна скористатися лише один раз. Зате ж, хоч і один раз, та кісточка дасть принцесі Алісії, що тільки вона побажає. Лише побажати треба в належний час. Так їй і перекажіть, та глядіть нічого не забудьте.
— Даруйте, а чому… — почав був король, але морська фея страшенно розсердилася.
— Та ви будете слухатися чи ні? — І вона тупнула ногою. — Це чому і те чому… А тому! Що за люди ці дорослі — все їм поясни, розтлумач… Я вже стомилася від ваших запитань!
Король дуже злякався і зразу ж запевпив стареньку, що не хотів її образити і більш нічого не буде питати.
— Ото шануйтеся мені! — сказала фея і зникла.
Король пішов своєю дорогою, і він ішов, ішов, ішов, поки дійшов до своєї контори. Там він писав, писав, писав, аж поки настав час вертатися додому. Вдома він люб’язно пригостив принцесу Алісію червоною рибою, як і наказала фея. Алісія залюбки з’їла рибу, а кісточку поклала на тарілку. Тоді король переказав їй слова доброї морської феї Грандмаріни. І принцеса Алісія взяла ту кісточку, висушила й натерла її до блиску.
А вранці королева прокинулася і, сказавши: «Ой лишенько, голова, моя голова!» — зомліла.
Трапилося так, що принцеса Алісія саме заглянула до спальні королеви — спитати, який буде сніданок. Коли вона побачила свою матінку непритомну, то дуже злякалася і хотіла вже подзвонити в дзвіночок, щоб прийшла Пеггі — так звали бабусю, що була в палаці за камергера. Та раптом пригадала, де стоїть флакон з нюхальною сіллю, дістала його й дала королеві понюхати. Потім принесла води й змочила королеві чоло.
Коли нарешті прийшла бабуся-камергер, вона сказала маленькій принцесі:
— І яке ж ти моторне! Все зробила сама і краще за мене.
Але хвороба минулася не зразу. І, хоч хворіла королева ще довго, принцеса Алісія доглядала і її, і вісімнадцятьох менших принців і принцес, забавляла їх, і роздягала, й одягала, і колисала немовля,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна кісточка», після закриття браузера.