Читати книгу - "Троє поросят"

Були собі на світі троє поросят. Троє братів. Всі однакові на зріст, кругленькі, рожеві, з однаковими веселими хвостиками. Навіть імення в них були схожі. Звали поросят: Ніф-Ніф, Нуф-Нуф і Наф-Наф. Все літо вони перекидалися в зеленій траві, грілися на сонечку, ніжилися в калюжах. Та ось надійшла осінь. Сонце вже не так добре припікало, сиві хмари тягли над пожовклим лісом. – Пора нам подумати про зиму, – сказав якось Наф-Наф своїм братам, прокинувшись рано-вранці. – Я вже тремчу від холоду. Ми можемо застудитись. Треба нам збудувати будинок і зимувати разом під одним теплим дахом. Але його братам не хотілося братись за роботу. Куди приємніше останніми літніми днями гуляти й стрибати по лузі, аніж рити землю і тягати каміння. – Встигнемо! До зими ще далеко. Ми ще погуляємо, – сказав Ніф-Ніф і перекинувся через голову. – Коли треба буде, я сам собі збудую дім, – сказав Нуф-Нуф і ліг у калюжу. – І я так само, – додав Ніф-Ніф. – Ну, як собі хочете. Тоді я сам один будуватиму собі дім, – сказав Наф-Наф. – На вас не чекатиму. З кожним днем все холоднішало і холоднішало. Але Ніф-Ніф та Нуф-Нуф не поспішали. Вони й думати не хотіли про роботу. Вони байдикували з ранку до вечора. Тільки те й робили, що гралися у свої поросячі ігри, стрибали й перекидалися. – Сьогодні ми ще погуляємо, – казали вони, – а завтра зранку візьмемось до діла. Але й наступного дня вони казали те ж саме. І тільки тоді, коли велика калюжа край дороги стала щоранку вкриватися тоненькою корочкою льоду, ліниві брати сгодилися нарешті працювати. Ніф-Ніф зметикував, що найшвидше і найпростіше збудувати будинок з соломи. Ні з ким не порадившись, він так і зробив. Вже до вечора його хатка була готова. Ніф-Ніф поклав на стріху останню соломину і, дуже задоволений своєю хаткою, весело заспівав: Хоч півсвіту обійти. Обійти, обійти, Кращу хатку не знайти, Не знайти, не знайти! Наспівуючи цю пісеньку, він пішов до Нуф-Нуфа. Нуф-Нуф неподалік теж будував собі хатку. Він намагався якнайшвидше покінчити з цією нудною й нецікавою справою. Спочатку, так само як і брат, він хотів збудувати собі хатку з соломи. Але потім вирішив, що в такій хаті взимку буде дуже холодно. Хата буде міцніша й тепліша, якщо її збудувати з гілок і тонких лозинок. Так він і зробив. Він забив у землю кілки, заплів їх лозинами, на покрівлю навалив сухого листя, і до вечора будинок був готовий. Нуф-Нуф з гордістю обійшов його кілька разів навколо і заспівав: А у мене гарний дім, Добрий дім, теплий дім! Не злякають дощ і грім, Дош, і грім, дощ і грім! Не встиг він закінчити пісеньку, як з-за кущів вибіг Ніф-Ніф. – Ну, ось і твій будинок готовий! – сказав Ніф-Ніф братові. –Я ж казав, що ми й самі впораємось із цим ділом! Тепер ми вільні і можемо робити все, що нам схочеться! – Ходімо до Наф-Нафа і подивимось, який він собі побудував будиночок! – сказав Нуф-Нуф. – Щось давно ми його не бачили! – Ходімо, – згодився Ніф-Ніф. І обидва брати, дуже задоволені тим, що їм вже не треба ні про що турбуватись, зникли за кущами. Наф-Наф ось уже кілька днів займався будівництвом. Він натягав каміння, намісив глини і тепер, не поспішаючи, будував собі надійний, міцний будинок, де можна було б сховатись од вітру, дощу й морозу. Він зробив у будинку важкі дубові двері з засувом, щоб вовк із сусіднього лісу не міг до нього залізти. Ніф-Ніф і Нуф-Нуф застали брата за роботою. – Що ти будуєш? – в один голос вигукнули здивовані Ніф-Ніф та Нуф-Нуф. – Що це, будинок для поросяти чи фортеця?! – Будинок для поросяти повинен бути фортецею! – спокійно відповів Наф-Наф, не кидаючи роботи. – Чи не збираєшся ти з кимось воювати? – весело хрокнув Ніф-Ніф і підморгнув Нуф-Нуфові. І обидва брати так розвеселилися, що їх верещання та хрокання розляглися на весь лужок. А Наф-Наф, незважаючи ні на що, і далі мурував собі стіну свого будинку, мугикаючи під ніс пісеньку: Я, звичайно, не дурний, Не дурний, не дурний! Дім будую кам'яний, Кам'яний, кам'яний! Тут мене страшний хижак, Злий хижак, злий хижак Не дістане вже ніяк, Аж ніяк, аж ніяк! – Про якого це він хижака? – спитав Ніф-Ніф у Нуф-Нуфа. – Це я про вовка! – відповів Наф-Наф і поклав ще один камінь. – Бач, як він боїться вовка! – сказав Ніф-Ніф. – Він боїться, що його з'їдять! – додав Нуф-Нуф. І брати ще дужче розвеселились. – Які тут можуть бути вовки? – сказав Ніф-Ніф. – Ніяких вовків нема! Він просто боягуз! – додав Нуф-Нуф. І обидва почали пританцьовувати і співати: Не страшний нам сірий вовк, Сірий вовк, сірий вовк! Де він ходить, дурень вовк, Сивий вовк, хижий вовк? Вони хотіли подражнити Наф-Нафа, але той навіть не оглянувся. – Ходім, Нуф-Нуфе, – сказав тоді Ніф-Ніф. – Нам тут нема чого робити! І два хоробрі братики пішли гуляти. Дорогою вони співали й танцювали, а коли ввійшли у ліс, то так розшумілися, що розбудили вовка, який спав під сосною. – Що за шум? – незадоволено пробуркотів злий і голодний вовк і поскакав до того місця, звідки лунали вереск і хрокання двох маленьких дурних поросяток. – Ну, які тут можуть бути вовки! – казав у цей час Ніф-Ніф, який вовків бачив тільки на малюнках. – Ось ми як схопимо його за ніс, то знатиме! – додав Нуф-Нуф, який теж ніколи не бачив живого вовка. – Повалимо, та ще й зв'яжемо, та ще й ногою отак, отак! – розхвастався Ніф-Ніф і показав, як вони розправлятимуться з вовком. І брати знову розвеселилися і заспівали: Не страшний нам сірий вовк, Сірий вовк, сірий вовк! Де він ходить, дурень вовк, Сивий вовк, хижий вовк? І раптом вони побачили справжнього живого вовка! Він стояв за великим деревом, і в нього був такий страшний вигляд, такі злі очі і така зубата паща, що в Ніф-Ніфа і Нуф-Нуфа по спинках перебіг дрож і тонкі хвостики дрібно-дрібно затремтіли. Бідні поросятка не могли навіть поворухнутися від жаху. Вовк приготувався до стрибка, клацнув зубами, моргнув правим оком, але поросята раптом схаменулись і зі страшним вереском кинулися навтіки. Ніколи ще їм не доводилось так швидко бігати! Здіймаючи хмари куряви, вони бігли кожен до свого будинку, аж п'яти мигтіли! Ніф-Ніф перший добіг до своєї солом'яної хатки і ледве встиг хряснути дверима перед самим носом вовка. – Зараз же відімкни двері! – прогарчав вовк. – А то я їх виламаю! – Ні! – хрокнув Ніф-Ніф. – Я не відімкну! За дверима чути було дихання страшного звіра. – Зараз же відімкни двері! – прогарчав знову вовк. – А то я так дмухну, що весь твій дім розлетиться! Але Ніф-Ніф від страху нічого вже